КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.09.2007 № 3/278-2/609
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів: Кошіля В.В.
Алданової С.О.
при секретарі: О.В.Вінницька
За участю представників:
від позивача - Лоза Д.О.,
від відповідача - Мієнко В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.01.2007
у справі № 3/278-2/609 (Домнічева І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мас"
Акціонерного банку "Аллонж"
до
третя особа відповідача
третя особа позивача
про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього недійсними
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2007 позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладання Кредитний договір № 432 від 01.02.2002, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Угоду від 01.04.2002 про зміну порядку виконання Кредитного договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженої відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Додаткову угоду № 1 від 02.04.2002 до Кредитного договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Додаткову угоду № 2 від 30.04.2002 до Кредитною договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Додаткову угоду № 4 від 27.06.2002 до Кредитного договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Додаткову угоду № 5 від 13.11.2002 до Кредитного договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Додаткову угоду № 5/1 від 28.12.2002 до Кредитного договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Додаткову угоду № 6 від 03.01.2003 до Кредитного договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Додаткову угоду № 7 від 28.01.2003 до Кредитного договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Додаткову угоду № 8 від 29.07.2003 до Кредитного договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Визнано недійсною з моменту укладання Додаткову угоду № 9 від 19.11.2003 до Кредитного договору № 432 від 01.02.2002, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАС” та Акціонерним банком “АЛЛОНЖ”. Стягнуто з Акціонерного банку “АЛЛОНЖ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МАС” державне мито у розмірі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати. Також відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що рішення було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, але представник у судовому засіданні просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення від 20.06.2007 без змін.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
01.02.2002 сторонами було укладено кредитний договір № 432, за умовами якого відповідач зобов’язаний надати, а позивач прийняти, належним чином використати та повернути відповідачу грошові кошти в розмірі 300 000 грн. на строк з 01.02.2002 по 30.04.2002 з виплатою 29% річних за користування кредитом.
02.04.2002 сторонами було укладено угоду про зміну порядку виконання кредитного договору № 432, а саме: відповідач зобов’язаний надати позивачу кредит відповідно до відкритої кредитної лінії у розмірі 600 000 грн. у строк з 01.02.2002 по 30.04.2002.
02.04.2002 сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору № 432, згідно якої сума ліміту за кредитним договором встановлювалась у розмірі 600 000 грн.
30.04.2002 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 432, за умовами якої дію кредитного договору було пролонговано до 27.06.2002.
27.06.2002 сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до кредитного договору № 432, згідно якої строк дії кредитного договору було пролонговано до 31.01.2003.
13.11.2002 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 5 до кредитного договору № 432, за умовами якої суму ліміту за кредитним договором було встановлено у розмірі 1 128 574,24 грн.
28.12.2002 сторонами було укладено додаткову угоду № 5/1 до кредитного договору № 432, згідно якої виконання зобов’язань позивача за кредитним договором було забезпечено порукою та заставою згідно відповідним договорам поруки та застави.
03.01.2003 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 6 до кредитного договору № 432, відповідно до якої розмір відсоткової ставки за кредитним договором було встановлено на рівні 26% річних.
28.01.2003 сторонами було укладено додаткову угоду № 7 до кредитного договору № 432, згідно якої дію кредитного договору було пролонговано на строк з 31.01.2003 по 29.07.2003.
29.07.2003 сторонами було укладено додаткову угоду № 8 до кредитного договору № 432, відповідно до якої дію кредитного договору було пролонговано на строк з 09.07.2003 по 28.07.2004.
19.11.2003 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 9 до кредитного договору № 432, згідно якої дію кредитного договору було пролонговано на строк з 28.07.2004 по 21.01.2005.
У зв’язку з тим, що правовідносини сторін щодо кредитного договору № 432 та угод виникли до набрання чинності ЦК України, керуючись вимогами п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми законодавства, що діяли на момент укладення кредитного договору та угод, тобто, норми ЦК Української РСР від 18.07.1963, Закону України “Про підприємства в Україні”, Закону України “Про підприємництво”.
Згідно ст. 1 Закону України “Про господарські товариства” в редакції, що була чинною на момент укладення кредитного договору № 432, господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про господарські товариства”, товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту і установчого договору.
Згідно ст. 9 Закону України “Про підприємства в Україні” в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору № 432 передбачалось, що підприємства діють на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна.
Відповідно до ст. 58 Закону України “Про господарські товариства”, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників.
Згідно ст. 62 Закону України “Про господарські товариства”, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган - колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов’язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
У відповідності до ст. 7 статуту ТОВ “МАС” у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору № 432, встановлено, що директор вирішує усі питання діяльності товариства, крім тих, які відносяться до компетенції зборів учасників.
Статтею 41 Закону України “Про господарські товариства” встановлено, що до компетенції загальних зборів акціонерів (у товаристві з обмеженою відповідальністю - зборів учасників) належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Відповідно до п. 7.7. ст. 7 зазначеного статуту передбачено, що до виключної компетенції зборів учасників позивача віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, яка перевищує суму, встановлену зборами учасників позивача.
Як вбачається з рішення зборів учасників, оформленого протоколом № 10 від 18.07.2001, у разі укладання господарських договорів (угод) на суму, яка перевищує 250 000 грн., а також договорів про відчуження належного товариству майна або про придбання у третіх осіб основних засобів, підписання таких договорів повинно бути затверджено зборами учасників товариства.
Крім того, на даний момент вищезазначене рішення є чинним.
Кредитний договір № 432 було укладено на суму 300 000 грн. тобто на суму, що перевищує визначений зборами учасників розмір, у зв’язку з чим підписання такого кредитного договору повинно бути затверджене зборами учасників.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Однак, відповідачем не надавалось доказів того, що підписання зазначеного договору затверджувалось зборами учасників.
Таким чином, кредитний договір № 432 було укладено позивачем із перевищенням повноважень наданих статутом, а також чинним законодавством України.
У відповідності до ст. 26 ЦК Української РСР, юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності.
Згідно ч. 4 ст. 1 Закону України “Про господарські товариства”, господарські товариства мають право займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємництво”, який був чинним на момент укладення зазначеного кредитного договору, підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Згідно ст. 1 Закону України “Про господарські товариства”, основною метою діяльності господарського товариства визначено - отримання прибутку.
У відповідності до приписів ст. 380 ЦК Української РСР, розрахунки між юридичними особами в Україні здійснюються в безготівковому порядку через відповідні кредитні установи.
Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України “Про підприємства в Україні”, право підприємств відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.
З огляду на вищезазначене, кредитний договір № 432 позбавляє позивача права на вільне та самостійне здійснення своєї статутної діяльності, метою якої є отримання прибутку, тобто на відкриття банківських рахунків для здійснення розрахунків із своїми контрагентами у безготівковому порядку.
Згідно роз’яснень Вищого господарського суду України від 12.03.1999 № 02-5/111, позастатутною є угода, укладена у суперечності з цілями, зазначеними в установчих документах юридичної особи. У вирішенні спорів господарським судам слід враховувати, що під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою.
Згідно ст. 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст. 50 ЦК Української РСР, недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.
Згідно ст. 59 ЦК Української РСР, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного банку “АЛЛОНЖ”, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2007 у справі № 3/278-2/609 є обґрунтованим і таким, що прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного банку “АЛЛОНЖ” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2007 у справі № 3/278-2/609 - без змін.
Матеріали справи № 3/278-2/609 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Моторний О.А.
Судді Кошіль В.В.
Алданова С.О.