Справа № 212/1371/25

2/212/1634/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року м. Кривий Ріг

       Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Майданик М. Є.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив таке.

До суду звернувся представник позивача Пархомчук С. В. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив розгляд справи на 11.03.2025, а потім – на 27.03.2025 року.

В усі судові засідання сторони та/або їх представники не з`явилися, хоча повідомлялися належним чином.

Оскільки всі учасники справи не з`явилися, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд скористався своїм правом, обумовленим ч. 6 ст. 259 ЦПК України, та відклав складання повного тексту рішення.

Позиції сторін.

Позивач заявив про стягнення заборгованості за кредитним договором № 12198 від 17.11.2020 року у розмірі 6 250,00 грн станом на 25.06.2024 та судових витрат у розмірі 2 422,40 грн судового збору. Окремою заявою від 11.03.2025 представник позивача також просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн.

Позов обґрунтував таким. 17.11.2020 року між первісним кредитором ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП», правонаступником якого являється позивач та ОСОБА_1  укладено кредитний договір № 12198 про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір, відповідач підтвердила, що вона ознайомилась з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. На підставі Договору ОСОБА_1  отримала кредит у сумі 1 000,00 гривень, дата надання кредиту – 17.11.2020, строк кредиту – 7 днів, стандартна процентна ставка – 2,5 % в день або 912,5 % річних. Станом на 25.06.2024 року вона має заборгованість 6 250,00 грн, яка складається з такого: 1 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 5 250,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками. 17.02.2022 року ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» уклали Договір факторингу, відповідно до якого позивач набув статусу Нового Кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП», включно і до відповідачки. Новий кредитор направив відповідачці Досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості, однак погашення боргу нею не здійснювалося.

Відповідач своїм правом на подання відзиву тощо не скористалася.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.

17 листопада 2020 року між ТОВ «ФК АВІРА ГРУП» та відповідачкою укладено Договір про надання фінансового кредиту № 12198, який відповідач підписала електронним підписом (а. с. 14-16).

Кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі. Умовами цього договору передбачено видачу фінансового кредиту на 7 днів в сумі 1 000,00 грн під фіксовану процентну ставку 2,5 % в день (п. 1.3. Кредитного договору). Пунктом 1.4. Кредитного договору передбачено, що кредит надається безготівковим шляхом у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Датою укладення Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківських рахунок (п. 1.5. Кредитного договору). Одночасно з підписанням Кредитного договору відповідач підписала Графік розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту (а. с. 16 зворот).

12.10.2022 року ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» уклали Додаткову угоду до Договору факторингу № 02-17/02/2021 (далі – «Додаткова угода», а. с. 17). Сам Договір факторингу, до якого укладено зазначену Додаткову угоду позивач суду не надав. Згідно з п. 1 зазначеної Додаткової угоди сторони дійшли згоди, серед іншого, про заміну предмета договору з послуг факторингу на відступлення права вимоги за кредитними договорами, заміну взаємних зобов`язань сторін, зміст яких розкрито в п. 3.1., 3.2. Пунктом 3.1. передбачено, що первісне зобов`язання ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» замінюється на зобов`язання здійснити відступлення права вимог за кредитними договорами, перелік яких наведено в Реєстрі боржників, що є додатком № 1 до цієї угоди. Реєстр боржників, на який є посилання у цитованому п. 3.1. Додаткової угоди, позивач суду не надав. Натомість надав витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 02-17/02/2022 від 17.02.2022 (а. с. 9). Отже, номери договорів факторингу, на які є посилання в Додатковій угоді та витязі з реєстру боржників – не збігаються. Відповідно, суд дійшов висновку про відсутність правового зв`язку між договором факторингу, який Додатковою угодою ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» змінили на договір відступлення права вимог, та відступленням права вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та відповідачкою. Тобто обставину переходу права вимоги за кредитним договором до відповідачки позивач не довів.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 1-1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Отже, обов`язок повернення кредиту та сплати процентів пов`язується з обставиною надання такого кредиту та є наслідком отримання позичальником коштів та користування ними. Відповідно, ця обставина має бути доведеною (або визнаною іншою стороною, що звільняє від обов`язку доведення).

Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, якою визначено змагальність серед основних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У Постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц міститься такий висновок щодо тягаря доказування: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний… Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс» (п. 81).

Верховний Суд у своїй Постанові від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача; пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В умовах, як у цій справі, коли відповідач не відреагувала на позов та не визнала обставину отримання кредитних коштів, тягар доведення цієї обставини покладається на позивача. Позивач на підтвердження цієї обставини жодного належного та допустимого доказу не надав. Ні Інформаційна довідка (а. с. 24), ні Виписка з особового рахунка за Кредитним договором (а. с. 8) не підтверджують обставини перерахування відповідачці кредитних коштів. Згідно Інформаційної довідки, наданої позивачем, ТОВ «Платежі Онлайн» як технологічній оператор платіжних послуг повідомляє, що на сайті Торговця через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція, а саме на банківську картку НОМЕР_1 були перераховані кошти в сумі 1 000,00 грн. В описі зазначено – Видача кредиту 12198. Не зазначено про отримувача коштів та платника. У п. 1.4. Договору про надання фінансового кредиту зазначено, що кошти кредиту позивачем надаються в безготівковій формі на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Картку, на яку були перераховані кошти, неможливо ідентифікувати, оскільки зазначена лише частина номеру картки (10 цифр з 16 необхідних). Інформаційна довідка не містить дані про отримувача платежу, картка зазначена як платіжна (не кредитна).

Суд також наголошує на тому, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Виписку з особового рахунка, надану позивачем, суд оцінює як розрахунок, що є його аналітичним документом, складеним в односторонньому порядку, тому не є безспірним доказом обставини видачі кредиту та наявності боргу. Цей документ не відповідає вимогам до виписки, оскільки не містить жодної інформації про номер такого рахунку, зміст операцій тощо. Виписки за рахунків можуть формувати та видавати лише банківські установи, якою ні первісний кредитор (ТОВ «АВІРА ГРУП»), ні позивач ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» не є і не були. Згідно з п. 61 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018 клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента;) номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Відповідно до засади диспозитивності цивільного судочинства, визначеної ст. 13 ЦПК України, суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених самим ЦПК України. У цій справі відсутні підстави для збирання доказів судом, а тягар збирання і подання доказів повністю покладається на позивача.

Наданих суду доказів в їх сукупності - недостатньо для підтвердження обставини отримання відповідачем від позивача кредитних коштів, а також обставини переходу права вимоги від ТОВ «ФК АВІРА ГРУП» до позивача. Оскільки ці обставини – не доведені (отже, не встановлені судом), не доведені підстави для виникнення у відповідачки будь-яких зобов`язань повернути такі кошти та сплатити відсотки за користування ними. У зв`язку з цим позов не належить до задоволення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача. Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати належить покласти на позивача.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ухвалив таке.

Відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», код 42228158, юридична адреса: м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено та підписано 31 березня 2025 року.

                Суддя:         М. В. Швець