П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2025 року м. Київ

Справа №381/4724/24

Провадження: № 22-ц/824/6877/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Руденка Костянтина Васильовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»

на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Осаулової Н. А.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (далі - позивач) звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.01.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1228549 про надання споживчого кредиту. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов договору товариство надає відповідачу кредит на умовах строковості, зворотності та платності. На підставі укладеного договору позичальнику надано грошові кошти у сумі 20 000 грн. 29 липня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №29/07/2024, за яким останнє набуло право вимоги до відповідача. Позичальник тривалий час не виконував свої зобов`язання, внаслідок чого заборгованість станом на 24 квітня 2024 року становить 120 000 грн, з яких: 20 000 грн заборгованість за кредитом та 100 000 грн заборгованості по відсоткам за період з 11.01.2024 року по 29.07.2024 року за процентною ставкою 2,5% в день. Отже, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 120 000 грн, на підставі чого, виникла необхідність звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2024 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Руденко К. В. в інтересах ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, які підтверджують факт належного укладення кредитного договору № 1228549 від 11.01.2024 року та отримання відповідачем кредитних коштів. Зокрема, до матеріалів справи були долучені: завірені копії кредитного договору з додатком № 1; паспорт споживчого кредиту; довідка про переказ коштів на картку № НОМЕР_1 ; розрахунок заборгованості; правила надання кредитних коштів; установчі документи позивача; договір факторингу № 290724 від 29.07.2024 року з додатками та доказами оплати; витяг з Реєстру боржників від 29.07.2024 року. Крім того, інформація, надана АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", підтверджує факт належності платіжної картки № НОМЕР_1 відповідачу та отримання ним кредитних коштів.

Зазначає, що відповідачем будь-яких належних доказів для спростування позовних вимог, зокрема контррозрахунків, виписок по картковому рахунку щодо неотримання кредитних коштів надано не було. Вказує, що позивач надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт переходу права грошової вимоги від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс».

Ухвалами Київського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу доводи вважав необґрунтованими, зазначив, що наданий позивачем електронний витяг є документом незрозумілого походження, створеним самим позивачем, і не містить підписів чи печаток уповноважених осіб первісного кредитора. Відсутність оригіналу або належно засвідченої копії підписаного Реєстру боржників (додатка до договору факторингу) означає, що перехід права вимоги документально не підтверджений належним чином, а відтак, суд обґрунтовано відмовив позивачу в позові.

Вважає, що посилання позивача на правомірність процентної ставки у розмірі 2,5% за день (912,5% річних) є грубим порушенням принципу добросовісності та справедливості, визначених статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат позивача на правову допомогу.

26 березня 2025 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Адвокат Руденко К. В. в інтересах ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення адвоката Руденка К. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом 11.01.2024 року між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1228549 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», який підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором (а. с. 17 - 23).

За умовами договору, сума кредиту складає 20 000 грн, тип кредиту - кредит, строк кредиту (строк дії договору) - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Нарахування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою - 2,5% в день та зниженою процентною ставкою - 1,25% в день.

ТОВ «Селфі кредит» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 20 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 (а. с. 29).

29 липня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №29/07/2024, за яким клієнт відступає фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки, встановлені цим договором (а. с. 67 - 78).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору позики №1228549 від 11.01.2024. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому, встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

За встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність договору позики №1228549 від 11.01.2024 між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит».

Отже, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору кредиту, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором

З матеріалів справи убачається, що ТОВ «Селфі кредит» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 20 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 .

В той же час, суд першої інстанції вважав недоведеним факт відступлення права вимоги новому кредитору за вищевказаним договором, на що, колегія суддів вважає необхідним відмітити наступне.

Згідно з ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто, належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

На підставі п.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту ст.610, ст.612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Як зазначено вище, 29.07.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу (а. с. 67 - 78).

Відповідно до п. 3.5договору факторингу № 29/07/2024 фактор необмежений у своєму праві та може відступити або передати повністю або частково, всі або будь-які права, вигоди та зобов`язання як за цим договором так і за кредитними договорами та договорами забезпечення третім особам.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до п.п.1.1. договору факторингу № 29/07/2024 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами,в тому числі і за договорами забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами та підтверджуються документацією, а також інші права вимоги за кредитними договорами, які відступаються клієнтові за цим договором.

Розділом 3 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно п.3.1.3 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами цього договору та оплати фактором суми фінансування у строки, передбаченої п. 4. 2 договору, після чого, фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей.

Положеннями ч. 2 ст. 95 ЦПК передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Надана копія договору факторингу № 29/07/2024 від 29.07.2024 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «Селфі кредит», до фактора, ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»»( а. с. 75). Так само, копія реєстру боржників до договору факторингу, також містить підписи сторін (а.с. 76,82).

Матеріалами справи також підтверджено факт здійснення оплати за відступлення права вимоги ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»» на рахунок ТОВ «Селфі кредит» (а. с. 81).

При цьому, ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»» було надано суду саме витяг з Реєстру боржників від 29.07.2024 року, з огляду на те, що реєстр боржників містить персональні дані та інформацію про фінансову послугу інших фізичних осіб, розкриття даної інформації може порушити їх права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на положення ч. 6 ст. 95 ЦПК України, якими передбачено, що у разі подання до суду копій письмових доказів, суд, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не надано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги копії наданих позивачем доказів, при цьому, не виконав положень ч. 6 ст 95 ЦПК України.

В свою чергу, відповідачем не було заявлено заперечень щодо укладення договору факторингу від 29.07.2024 року.

Водночас, колегією суддів було усунуто недоліки, допущені судом першої інстанції, та оглянуто в судовому засіданні оригінал Реєстру боржників на паперовому носії (з основною інформацією за кредитними договорами) з підписами уповноваженими представниками сторін і скріпленням печатками сторін.

На підставі вищенаведених пунктів договору та норм закону, колегія суддів, ураховуючи оглянутий в судовому засіданні оригінал Реєстру боржників, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів щодо підтвердження прав вимоги позивача за кредитним договором №1228549 від 11.01.2024, дійшла висновку, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки щодо не підтвердження факту переходу права вимоги за кредитним договором від ТОВ «Селфі кредит» до фактора, ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»».

Як зазначено вище, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору кредиту, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що також було встановлено судом першої інстанції.

З матеріалів справи також убачається, що ТОВ «Селфі кредит» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 20 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 .

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих в позику коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

Перевіряючи розрахунок заборгованості за кредитним договором, який, на думку позивача підлягає стягненню з ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З умов договору убачається, що сума кредиту складає 20 000 грн, тип кредиту - кредит, строк кредиту (строк дії договору) - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Нарахування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою - 2,5% в день та зниженою процентною ставкою - 1,25% в день.

Довідкою про переказ грошових коштів підтверджено факт зарахування відповідачу 20 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_3 .

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Дійсно, з ОСОБА_1 безумовно підлягає до стягнення 20 000 грн заборгованості по тілу кредита, що складається з 20 000 грн, однак, колегія суддів, перевіряючи розрахунок процентів за кредитним договором не може погодитися з його правильністю, з огляду на таке.

22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Керуючись вимогами Закону, колегія суддів, провівши власний розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом ОСОБА_1 , відмічає наступне.

З матеріалів справи слідує, що відповідач отримав кредитні кошти 11.01.2024 року.

Отже, згідно вимог ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» денна ставка відсотків має бути не більше 2,5 %, відтак, за період з 11.01.2024 року по 22.04.2024 року розмір процентів, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 складає 25 500 грн (період з 11.01.2024 по 22.04.2024 року становить - 102 дні х 2,5%).

В свою чергу, починаючи з 22.04.2024 року - денна ставка має становити не більше 1,5%. Отже, за період з 22.04.2024 року по 29.07.2024 року розмір процентів становить 14 850 грн ( період з 22.04.2024 року по 29.07.2024 року становить 99 днів х 1,5%).

Всього, заборгованості по відсоткам = 37 350 грн.

В той же час, первісним кредитором не здійснювалося нарахування комісій, пені та інших штрафних санкцій по кредитному договору.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відтак, колегія суддів не входить в обговорення питання щодо нарахування штрафних санкцій та інших комісій за невиконання умов договору, у зв`язку з тим, що позивачем таких вимог не заявлялося.

Доводи відповідача викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо неправомірності нарахування позивачем процентної ставки частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, апеляційна скарга адвоката Руденка К. В. в інтересах ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів відмічає наступне.

З матеріалів справи убачається, що як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивачем було зроблено заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем було надано: завірену копію договору № 02/08/2024 від 02.08.2024 року про надання юридичних послуг; завірену копію свідоцтва № 2412 від 23.10.2018 року; завірену копію довіреності, виданої ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» адвокату Руденку К.В.; завірену копію акту приймання-передачі наданих послуг № 4 від 30.08.2024 року; - завірену копію витягу з Реєстру № 1 до акту № 4 від 30.08.2024 року; - завірену копію платіжного доручення про сплату витрат на правову допомогу.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано: завірену копію акту приймання-передачі наданих послуг; завірену копію платіжної інструкції про сплату витрат на правову допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача коштів у розмірі 120 000 грн заборгованості за кредитним договором.

З матеріалів справи убачається, що у зв`язку з апеляційним переглядом справи позовні вимоги задоволені на 48 % (100 х 57350) : 120 000).

За розгляд справи в суді першої інстанції позивач просив стягнути з відповідача витрати, понесені на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000 грн.

При зверненні до суду з позовом, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп, при цьому, при зверненні до суду з апеляційною скаргою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 633 грн 60 коп.

Отже, колегія суддів, доходить висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 12 000 грн (25 000 - 100% х 48%).

Крім того, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1162 грн 75 коп (2 422, 40 х 48%), а також за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1889 грн 47 коп (3 633,60 х 52%), що в загальному становить 3052 грн 22 коп.

На підставі вищевикладеного, з відповідача, ОСОБА_1 , на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 3052 грн 22 коп, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Руденка Костянтина Васильовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором №1228549 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024 року у розмірі 57 350 (п`ятдесят сім тисяч триста п`ятдесят) грн, яка складається з: 20 000 грн - заборгованості за кредитом та 37 350 грн - заборгованості за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3052 (три тисячі п`ятдесят дві) грн. 20 коп, а також витрати понесені на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) грн .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура