Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 2-266/11

РІШЕННЯ  

іменем України

"13" вересня 2011 р. Калинівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого Копчинський В.  І.

при секретарі                       Кулик Т.С.

з участю адвоката               ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калинівка справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійними договору дарування жилого будинку та земельної ділянки, визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в лютому  2011 року звернувся з позовом про визнання договору дарування жилого будинку № 11 по вул.Чапаєва, с.Чернятин Калинівського району недійсним, посилаючись на те, що в момент укладання даного договору 12.04.2001 року помилявся щодо обставин його укладання, тобто він вважав, що підписує договір довічного утримання, згідно якого відповідачка зобов’язалася доглядати його, допомагати по господарству,  прати, прибирати, готувати їжу та інше. Цей договір укладений ним під впливом помилки, оскільки він не міг передати своє єдине житло відповідачці безкоштовно, просто так.

Під час судового засідання ОСОБА_3 збільшив свої позовні вимоги – звернувся з позовом про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, що знаходиться під даним будинком, з тих же самих підстав і відповідно скасування державних актів про право власності на земельні ділянки, видані на ОСОБА_4

В судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали. ОСОБА_3 суду пояснив,  що вони з дружиною ОСОБА_5 проживали одиноко, дітей не мали, до них часто навідувалася відповідачка, яка є племінницею покійної дружини. Вона була їм як рідна дочка, тому вирішили «переписати» будинок на неї. Він разом з відповідачкою приїжджав до нотаріуса, якому сказав,  що хоче «переписати» хату ОСОБА_4, бо вона їх доглядає. Він розписався в договорі, але його не читав.  Він є неграмотний, не вміє ні читати, ні писати, хоча в початкову школу ходив.  Витрати за складання договору в нотаріуса сплачував він. Все було добре,  ОСОБА_4 приїжджала до них, допомагала по господарству, зробила ремонт в літній кухні, хаті, обробляла город, відносини в них були добрі. В 2006 р. померла дружина, після цього відносини погіршилися, в 2010 році взнав, що будинок не його, тому звернувся до суду з даним позовом. Про договір дарування земельної ділянки взагалі не знав, стало відомо уже в суді. З будинку його не виганяють, але хоче договір розірвати, щоб будинок перейшов до  його племінника, який буде його «доглядати».

Представники позивача підтримали позов, вважають, що договір дарування був укладений всупереч волі позивача, оскільки останній бажав укласти саме договір довічного утримання, допустив помилку внаслідок своєї неграмотності, просять повернути йому подаровані будинок та земельну ділянку.

Відповідачка позов не визнає. Суду пояснила, що в даному господарстві народилася її мати,  її сестра ОСОБА_5 залишилася проживати  одиноко. В 1959 році вона стала проживати з ОСОБА_3,  але шлюб офіційно так і не уклали. Після смерті матері вона стала допомагати тітці, садила город, білила хату і інше. Тітка та її чоловік були для неї як рідні, а вони вважали її своєю дочкою. Будинок рахувався за ОСОБА_3, тому він особисто запропонував подарувати будинок їй, так як вона їм все допомагає. Просила скласти заповіт, але вони хотіли лише подарувати. Оформили в 2000 році свідоцтво про право  власності на будинок, одержали документи на земельну ділянку.  ОСОБА_3 їздив разом з нею в м.Калинівка, в БТІ замовляли документи, потім до них приїжджали працівники БТІ і обміряли хату, так як треба  справку-характеристику. Також приїжджали спеціалісти з відділу земельних ресурсів, обміряли земельну ділянку для виготовлення Державного акту. ОСОБА_3 був в курсі, що це все готовиться для укладання договору дарування. Коли поїхали до нотаріуса, то він сказав, що хоче «переписати» хату і земельну ділянку на неї, нотаріус все йому роз’яснив, потім склав договори дарування, дав читати і підписати. ОСОБА_3 прочитав і підписав, потім в селі розказував, що хату подарував їй. Все було добре, вона приїжджала частіше, відремонтувала будинок, обклали його кирпичем, відремонтували літню кухню, в них було спільне підсобне господарство – держали кури, свині, качки. В 2006 році померла тьотя, вона займалася похоронами, ніхто з родичів  дядька не  був. Після смерті тьоті племінник ОСОБА_6 став підбурювати ОСОБА_3, що той хату подарував  ОСОБА_4, почалися спори, в 2008 році він став  розбирати літню кухню, дядько хоче переписати хату на свого племінника.  Вважає позов безпідставним, оскільки ОСОБА_3 на час укладання договору дарування вважав її як дочку, свідомо укладав договір дарування, він вміє читати і писати, раніше працював на матеріально-в відповідальній посаді – завідуючий вівцефермою, тому покази його є неправдиві. Вона не виганяє ОСОБА_3 з будинку, він там прописаний і буде там проживати. Будь-якої домовленості про те, що вона буде довічно  утримувати позивача та його покійну дружину між ними не було, не обговорювали будь-яких зобов’язань з її сторони, вона їм допомагала як рідним, чим могла і коли могла. Просить відмовити в позові, оскільки ОСОБА_3 добровільно подарував їй будинок і   земельну ділянку і вона зараз є його  власником.

Представники відповідачки за усною та письмовою угодою ОСОБА_7 та ОСОБА_2 підтримали заперечення відповідачки, оскільки твердження ОСОБА_3, що він помилявся щодо обставин, які мають  істотне значення при укладанні договору,  є спеціально надуманими і виникли в 2008-2009 роках з  ціллю передати будинок своїм родичам. ОСОБА_3 того, просять суд застосувати строк позовної давності, так як з того часу пройшло понад 10 років.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд вважає  позов не задовольнити по таких підставах.

Так,  відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.  Оскільки правочин було вчинено сторонами в 2001 році, тому до спірних правовідносин слід застосувати норми  Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 р.), який діяв на той час.

В судовому засіданні встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_3 з 1959 року став проживати в ІНФОРМАЦІЯ_1, який належав ОСОБА_5, якій відповідачка ОСОБА_4 є племінницею.  В офіційному шлюбі вони не перебували, спільних дітей не мали. ОСОБА_4 підтримувала з ними тісні родинні стосунки, надавала допомогу, тому вони вважали її як рідну дочку (і це не заперечується позивачем), тому вони за домовленістю між собою вирішили «переписати» будинок на ОСОБА_4 12.04.2001 р. сторони уклали договори дарування, згідно яких ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дарунок будинок № 11 по вул.Чапаєва, с.Черянтин Калинівського району та земельну ділянку розміром 0,6040 га біля вказаного  будинку для його обслуговування та ведення підсобного господарства (а.с.10, 60).   Дані договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Калинівського  районного нотаріального округу ОСОБА_8, реєстр № 1217 та № 1219.

Після цього сторони продовжували підтримувати родинні стосунки, відповідачка надавала різну допомогу, зробила ремонт в будинку та в літній кухні, обклала будинок кирпичем, в літній період проживала в будинку, обробляла город, вела підсобне господарство – свині, кури та інше, а також виготовила на своє ім’я державні акти на земельну ділянку.  ОСОБА_3 своїм односельчанам говорив, що будинок подарував ОСОБА_4, то вона їх «догляне». В 2006 році ОСОБА_5, тітка відповідачки, померла, похоронами займалася ОСОБА_4 В 2008-2009 р.р. між сторонами стали виникати спори, так к до ОСОБА_3 став навідуватися його племінник ОСОБА_6

В лютому 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, так як уклав угоди в результаті помилки – у зв’язку своєї неграмотності та незнання закону, думав, що укладає договір довічного утримання його та покійної дружини.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В обґрунтування своїх вимог  позивач ОСОБА_3 посилається на свою неграмотність, невміння читати та писати, підписав угоду, не знаючи її змісту. Такі твердження позивача суд визнає неправдивими,  оскільки вони спростовуються поясненнями свідків та письмовими доказами в справі.

Так, свідок ОСОБА_8, приватний нотаріус, суду пояснив, що під час посвідчення правочинів  роз’яснює сторонам сутність угоди, виясняє  дійсність волевиявлення. В 2001 році до нього прийшли ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_3 сказав. Що хоче подарувати будинок і земельну ділянку ОСОБА_4, яка їх доглядає. Він роз’яснив, що таке договір дарування, що це буде уже не його власністю та інше. ОСОБА_3 погодився, прочитав договір і підписав. ОСОБА_3 особисто сплатив витрати, проте, що він хотів укласти договір довічного утримання не відповідає дійсності, крім того, такий договір не оплачується.

Свідок ОСОБА_9, секретар Чернятинської сільради, суду пояснила, що пам’ятає, як ОСОБА_3 з покійною дружиною  ОСОБА_5 приходили в 2001 році до неї, хотіли укласти договір дарування будинку та земельної ділянки на ОСОБА_4, яку вважають за дочку. Вона роз’яснила, що їм треба до нотаріуса, бо в сільраді можуть укласти тільки заповіти, вони збиралися їхати  до нотаріуса. Вона стверджує, що ОСОБА_3 не є неграмотний, він вміє читати і писати. Він неодноразово приходив до неї складати заповіти на земельну частку(пай) то на ОСОБА_4, то на ОСОБА_6 і заповіти читав особисто.

Свідок ОСОБА_10, сусід ОСОБА_3, суду пояснив, що знає позивача з 1961 року і той в розмові розказував, що з жінкою договорилися будинок і землю подарують ОСОБА_4 Після 2001 року ОСОБА_4 робила ремонт в будинку, обложила його кирпичем, постійно обробляла город. Сварки в них почалися після смерті дружини.  Стверджує, що ОСОБА_3 читає, пише, виписував постійно газети, в колгоспі робив старшим пастухом овець, складав звіти.

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 суду пояснили, що ОСОБА_3 знають з дитинства, разом ходили в один клас, вчителька була ОСОБА_13, разом працювали в одному колгоспі, ОСОБА_3 працював завфермою овець, він грамотний чоловік.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що її батьки були сусіди  з ОСОБА_3, тому знає його з 1958-1960 років. З покійною дружиною дітей не мали, ОСОБА_4 була для них як дочка, все було для неї.  ОСОБА_3 неодноразово говорив, що вони «зробили» договір дарування на ОСОБА_4, це не була таємниця. Вона робила ремонти кожний рік, обробляла город, держала господарство. ОСОБА_3 грамотний чоловік, виписував газети, читає вільно, вона неодноразово бачила як він читав газету. В них все було добре, поки не вмішалися родичі ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що ОСОБА_4 –  його менша сестра, вона дуже часто відвідувала тітку ОСОБА_5 та ОСОБА_3, в них дітей не було, тому вони вважали ОСОБА_4 як рідну дочку. В 2001 році вони хату і земельну ділянку подарували ОСОБА_4, це всі в селі знали. ОСОБА_3 є грамотний, працював з ним в колгоспі, був старшим чабаном, щомісячно складав звіти про падіж чи забій овець та інше.

Свідки ОСОБА_16, сестра ОСОБА_3, та ОСОБА_17, племінниця, також суду пояснили, що ОСОБА_3 закінчив 4 класи, вміє читати. ОСОБА_4 їм допомагала, вони навідувалися лише на свята, про договір дарування їм стало відомо в 2006 році, після смерті його дружини.

Про договір дарування та грамотність ОСОБА_3 пояснили і свідки ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21

Грамотність ОСОБА_3 підтверджується і записами в погосподарських книгах Чернятинської сільради  (а.с.54, 55), копіями заповітів (а.с.105, 123, 1234, 125), де зазначено,  що заповіти прочитані особисто ним, зміст та умови зрозумілі, а також письмовими заявами односельчан (а.с.131, 132, 133, 134, 135), завіреними секретарем сільської ради, які не змогли з’явитися в судове засідання за станом здоров’я.

Суд визнає недостовірними пояснення позивача ОСОБА_3, що його волевиявлення під час укладання угоди було направлено не на укладання договору  дарування, а на договір довічного утримання його, оскільки вони спростовуються самими поясненнями позивача – суду пояснив, що  прийшов до нотаріуса, щоб «переписати» хату і землю на ОСОБА_4, бо вважав її як дочку, під час підписання угоди ОСОБА_4 не обіцяла  допомагати йому ні грошима, ні одягом; спростовуються також самими його діями – звернувся в суд з даним позовом лише через 10 років, протягом яких не заперечував, що ОСОБА_4 робила все по господарству і вважала себе як власник, а також вищезазначеними поясненнями свідків та поясненнями свідка ОСОБА_22, дільничного інспектора міліції, який пояснив, що в 2010 р. під час конфлікту ОСОБА_4 та ОСОБА_3 останній йому розказував, що хату подарував ОСОБА_4, бо так рішили з дружиною, а зараз він хоче «переписати» на свого племінника.

Не відповідає обставинам спору, що ОСОБА_3 фактично позбавлений єдиного житла, так це спростовується тим, що він  постійно проживає в будинку, там зареєстрований, зі сторони відповідачки не було будь-яких дій щодо його виселення з будинку, сама відповідачка не заперечує, щоб ОСОБА_3 продовжував проживати в будинку, має намір продовжувати допомагати йому.

Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 прийняла подарований будинок і земельну ділянку – зробила ремонт самого будинку і в будинку, сплачувала послуги та земельний податок, страхування будинку, обробляла присадибну ділянку, проживала в літній час, постійно там не проживала, оскільки квартира і сім’я, робота – все в м.Калинівка. Відповідачка провела державну реєстрацію будинку в БТІ, а також виготовила державні акти про право власності на земельні ділянки.

Відповідно до роз’яснення п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також вона має істотне значення. НЕ має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення  однією  із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, здобуті під час судового розгляду справи докази дають суду підстави дійти обґрунтованого висновку про те, що волевиявлення позивача ОСОБА_3 на укладення договорів дарування будинку та земельної ділянки  в 2001 році було вільним і відповідало його внутрішній волі. Позивач не довів жодними допустимими, достовірними та переконливими доказами те, що він на момент підписання договорів дарування  помилявся  щодо істотних умов договору: природи правочину, прав та обов’язків сторін, а тому його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

 ОСОБА_3 того, з часу вчинення правочинів до моменту звернення до суду з даним позовом пройшло майже 10 років, позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності звернення до суду.

Вимоги позивача про визнання незаконними та скасування державних актів на право власності  на земельну ділянку також задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги є похідними, наслідком від задоволення початкових вимог.

На підставі викладеного суд обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні всіх позовних вимог.

Керуючись ст.ст.56, 243 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.); ст.ст.203, 213, 229 ЦК України (в редакції 2004 р.),  ст.ст.10, 60, 212-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійними договору дарування жилого будинку та земельної ділянки, визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку не задовольнити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя:ОСОБА_23

в позові відмовлено