ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2006 р. | № 16/73 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л., |
розглянув касаційну скаргу |
ТзОВ “Торгівельно-виробнича “Агрофірма “Маяк” |
на постанову | від 06.06.06 Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 16/73 господарського суду міста Києва |
за позовом | ТзОВ “Торгівельно-виробнича “Агрофірма “Маяк” |
до | Державного територіально - галузевого об’єднання “Південно-західна залізниця” |
про | стягнення 18112,41 грн. |
За участю представників сторін:
від позивача: Сопов В.М., довір. №12-12 від 12.12.05
від відповідачів: Рибак М.А., довір. у справі
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.06 (суддя Ярмак М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.06 (колегія суддів у складі: Брайка А.І. –головуючого, Бившевої Л.І., Розваляєвої Т.С.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовані необґрунтованістю та недоведеністю вимог позивача
ТзОВ “Торгівельно-виробнича “Агрофірма “Маяк” в поданій касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі рішення та постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Скарга мотивована тим, що судами двох інстанцій неповно з’ясовані обставини справи, що мають значення для справи; висновки, викладені в судових рішеннях не відповідають діючому законодавству України, матеріалам справи та фактичним обставинам. В скарзі зазначено про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, ст.1212 ЦК України - скаржник вважає, що відповідач без достатньої правової підстави зберіг кошти, сплачені позивачем як орендна плата за земельну ділянку, хоча позивач фактично нею не користувався. Всупереч ст. 120 Земельного Кодексу України відповідач не вчинив ніяких дій по оформленню земельної ділянки на своє ім’я.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суди попередніх інстанцій встановили наступне.
06.09.04 між позивачем (продавець) та відповідачем ( покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу за адресою м.Київ, вул. Привокзальна,3, що розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1029 га.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача 18 112 грн. 41 коп. були обґрунтовані тим, що після переходу права власності на майновий комплекс до відповідача позивач безпідставно продовжує сплачувати оренду плату за користування земельною ділянкою, а тому відповідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого)без достатньої правової підстави зобов’язана повернути потерпілому це майно; відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг кошти, сплачені позивачем за оренду плату земельної ділянки; згідно листа ДПІ у Дарницькому районі м Києва від 19.12.05 №42170/10/29-005 ця сума становить 17 886 грн. 31 коп, та відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплатити на користь позивача 3% річних за період з 26.11.4 по 28.11.05.
Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Попередні судові інстанції встановили, що матеріалами справи не підтверджуються ні наявність між сторонами у справі будь-яких договірних відносин, ні факт заподіяння шкоди позивачеві з боку відповідача.
Позивач сам в касаційній скарзі зазначає, що згідно договору оренди земельної ділянки від 04.08.2000р. позивачу на праві оренди належала земельна ділянка загальною площею 0.1029 га, розташована в м.Києві вул.Привокзальна,3 для експлуатації та обслуговування торгівельних пунктів. Згідно ч.3 ст. 12 ЦК України та п. а) ст. 141 Земельного Кодексу України позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, про що свідчить лист від 09.09.04 на ім’я голови Київської міської ради. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою регламентується ст. 142 Земельного кодексу, якою зазначено, що:
1. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.
2. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
3. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
4. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Таким чином, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки договір оренди земельної ділянки між позивачем та Київською міською радою до теперішнього часу не розірваний, то позивач не позбавлений права звернутися до господарського суду з позовом про розірвання цього договору в судовому порядку.
Враховуючи вимоги ст.ст. 1115 , 1117 ГПК України щодо неможливості здійснення переоцінки фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що прийняті у справі рішення та постанова попередніх судових інстанцій є цілком обґрунтованими та підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТзОВ “Торгівельно-виробнича “Агрофірма “Маяк” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Києва від 14.03.06 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.06 у справі № 16/73 – без змін.
Головуючий, суддя В. Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун