ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р.                                                                              Справа №914/145/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача):                                                             Бойко С.М.,

суддів:                                                                                           Бонк Т.Б.,

                                                                                                    Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Ференца Ярослава Богдановича б/н від 21.01.2025,

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.01.2025, суддя:

Козак І.Б., м. Львів, повний текст ухвали складено 20.01.2025,

про відмову у забезпеченні позову

у справі за №914/145/25

за позовом фізичної особи-підприємця Ференца Ярослава Богдановича, м.Львів,

до відповідача приватного підприємства “ІРІДА-ОІЛ”, м.Львів,

про визнання недійсними одностороннього розірвання договору,

явка учасників справи:

від позивача: Свищо С.М.  ;

від відповідача: Стасишина Т.В.;

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Позивач звернувся до суду з позовом  , в якому суд просить визнати недійсним односторонній правочин вчинений відповідачем (приватним підприємством «ІРІДА-ОІЛ», оформленого повідомленням з дострокового розірвання Договору оренди нерухомого майна № 07-06/23 від 07.06.2023.

Як підставу звернення з позовом, позивач зазначає, що договір був укладений до 07.05.2026 року., відтак рахує неправомірним його розірвання в односторонньому порядку раніше зазначеного терміну, а також рахує що відповідачем порушено умови та порядок дострокового розірвання  договору.

Короткий зміст заяви

17.01.2025 фізичною особою-підприємцем Ференцом Ярославом Богдановичем разом з позовом подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:

1) заборонити приватному підприємству “ІРІДА-ОІЛ” до набрання законної сили судовим рішенням вчиняти будь-які дії щодо обмеження чи унеможливлення користування фізичною особою-підприємцем Ференцом Ярославом Богдановичем нежитловим приміщенням під №16, загальною площею 33,4 кв.м, розташованим на 2-му поверсі багатофункціонального комплексу (офісного центру) “СТАРИЙ РИНОК”, за адресою: м.Львів, пл.Старий Ринок, 8;

2) заборонити приватному підприємству “ІРІДА-ОІЛ” до набрання законної сили судовим рішенням вчиняти будь-які дії, спрямовані на передачу третім особам в оренду нежитлового приміщення під №16, загальною площею 33,4 кв.м, розташованого на 2-му поверсі багатофункціонального комплексу (офісного центру) “СТАРИЙ РИНОК” за адресою: м.Львів, пл.Старий Ринок, 8.

Заявник зазначає, що позивачу стало відомо про те, що відповідачем вчиняються дії з підготовки та передачі права на оренду приміщення третім особам, що значно ускладнить виконання рішення суду в справі при умові  задоволення позову та необхідність позивача в наступному звертатися до суду з новим позовом про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна між відповідачем та третіми особами та усунення перешкод у користуванні майном, а тому є необхідність у забезпеченні позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.01.2025 відмовлено фізичній особі-підприємцю Ференцу Ярославу Богдановичу в задоволенні заяви про забезпечення позову з підстав за відсутності належно обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Позивачем не подано ніяких підтверджуючих доказів на підтвердження  можливого ускладнення виконання рішення суду в цій справі, вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на передачу орендованого приміщення третім особам в оренду та ухилення від виконання прийнятого судового рішення у цій справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

22.01.2025 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Ференца Ярослава Богдановича б/н від 21.01.2025 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.01.2025 про відмову у забезпеченні позову в справі №914/145/25, в якій він просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.01.2025 у справі №914/145/25 скасувати, заяву задоволити.

Апелянт зазначає, що не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, при цьому зазначає наступне:

-          судом не взято до уваги, що повідомленням №191124 від 19.11.2024 року відповідач в односторонньому порядку розірвав договір оренди та вимагає повернути приміщення;

-          додатковим повідомленням  №130125 від 13.01.2025 відповідач попередив позивача про його обов`язок звільнення приміщення від належного йому майна до 27.01.2025 року;

На підставі наведеного, апелянт вважає, що відповідачем вчиняються дії по підготовці передачі права оренди приміщення третім особам, що значно ускладнить виконання рішення суду в справі в разі задоволення позову та зумовить необхідність позивача звертатися до суду з новим позовом про визнання недійсним договору оренди приміщення між відповідачем та третіми особами та усунення перешкод у користуванні майном, у зв`язку  з чим є необхідність у забезпеченні позову.

Відповідачем в свою чергу було подано відзив на апеляційну скаргу, у своєму відзиві останній вказував, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків при винесені оскаржуваної ухвали. Відповідач наводив доводи, аналогічні викладеним в ухвалі суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив суд задоволити її.

Представник відповідача, заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Обставини, норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про відмову в забезпечення позову.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд зазначає.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей  136,   137  ГПК  України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття  136  ГПК  України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті  137  ГПК  України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову  є  достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом статті  136  ГПК  України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.  Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник  повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.  Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість  ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування  не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Водночас, як зазначено вище, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою( що має місце в цьому спорі), судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду,  а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Апеляційний суд  виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про визнання недійсним правочину щодо одностороннього розірвання Договору оренди.

Отже, позивач звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є  достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів  може істотно ускладнити чи унеможливити  виконання рішення суду або  ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу  до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або  майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням  належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову  дотримується принцип співвіднесення  виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Згідно з частиною одинадцятою статті  137  ГПК  України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

У даному спорі покликання в заяві позивача на повідомлення відповідача з вимогою про виселення з орендованого приміщення, не є свідченням вчинення фактичних дій з виселення позивача, що є предметом даного позову.

Апеляційним судом встановлено, що викладені у заяві мотиви щодо можливої незаконної поведінки відповідача носять умовний, гіпотетичний характер та не спростовують факту розумного ставлення власника до належного йому майна, вчинення адекватних дій, спрямованих на його збереження;

- невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а  вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам, зокрема, відповідачу у справі як власнику майна;

- при вжитті заходів забезпечення позову має бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, адже суд, забезпечуючи позов у справах предметом розгляду яких є вимоги немайнового характеру, (та у разі її задоволення судове рішення не підлягатиме виконанню) має виходити, зокрема, з того, чи спроможний такий захід забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача в разі задоволення позову;  

- фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони, з точки зору чи спроможний такий захід забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача в разі задоволення позову. Аналогічний висновок сформовано в постанові КГС ВС від 11.01.2024 у справі за № 916/3599/23.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач покликається на обставини викладені в ухвалі суду першої інстанції та вважає , що позивачем не подано ніяких підтверджуючих доказів на підтвердження  можливого ускладнення виконання рішення суду в цій справі, вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на передачу орендованого приміщення третім особам в оренду та ухилення від виконання прийнятого судового рішення у цій справі. Дані доводи відповідача знайшли своє підтвердження матеріалами справи, та приймаються судом.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23).

Доводи скаржника про те, що відповідач має намір передати в оренду майно третім особам не підтверджені жодними обставинами.

До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23).

Отже, судом першої інстанції з`ясовано питання відсутності наявності дійсних підстав для забезпечення позову як результату логічного та юридичного аналізу обставин справи та необгрунтованості доводів заяви про забезпечення позову, з урахуванням того, що такі обмеження мають своїм наслідком обмеження прав відповідача як власника об`єкта оренди.

Таким чином, суд першої інстанції дотримався вимог  норм статті 136, частини четвертої статті  137  ГПК  України, коли відмовив заявнику у вжитті заходів забезпечення позову, які не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, порушують справедливий баланс інтересів учасників спірних правовідносин, за відсутності належно обґрунтованого заявником припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача та  відповідають вказаним вище правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування приписів статей 136 та  137  ГПК  України в аспекті адекватності заходу забезпечення, співвідношення виду такого заходу, його співмірності та збалансованості, як інтересів заявника, так і інтересів власника орендованого майна.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та  відсутні підстави для скасування законного рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд з міркувань наведених вище відхиляє доводи, викладені в апеляційній скарзі, а заперечення у відзиві на апеляційну скаргу вважає такими, що знайшли своє підтвердженння в судовому засіданні.  

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Ухвалу господарського суду Львівської області прийнята з дотриманням вимог норм процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства теплових мереж фізичної особи-підприємця Ференца Ярослава Богдановича - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.01.2025  у справі №914/145/25 – залишити без змін

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 28.03.2025

Головуючий суддя                                                            Бойко С. М.

Судді                                                                                Бонк Т. Б.

                                                                                          Якімець Г.Г.