П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2025 року

м. Рівне

Справа № 565/1114/24

Провадження № 22-ц/4815/504/25

Головуючий у Кузнецовському міському суді

Рівненської області: суддя Зейкан І.Ю.

Рішення суду першої інстанції ухвалено 20 січня 2025 року

в м. Вараш Вараського району Рівненської області

(фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 січня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

       У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (далі – ТОВ "Діджи Фінанс") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (далі – ТОВ "Міолан"); про стягнення заборгованості за кредитним договором №101137264 від 22 червня 2021 року у розмірі 40 030, гривень.

       Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що внаслідок порушень ОСОБА_1 своїх зобов`язань за укладеним із ТОВ "Міолан" кредитним договором утворилась спірна заборгованість, яка у зв`язку з відступленням на користь ТОВ "Діджи Фінанс" права вимоги підлягає стягненню на користь кредитора в судовому порядку.

       Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 січня 2025 року позов задоволено частково.

       Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором №101137264 від 22 червня 2021 року в розмірі 10 030,00 гривень, 606,81 гривень судового збору та 2 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

       Приходячи до такого висновку, суд виходив із того, що матеріали справи не містили доказів належного виконання зобов`язань зі сплати кредиту позичальником, а тому обґрунтованим є стягнення з нього 10 000 гривень заборгованості за тілом кредиту. Проте контрагенти кредитного договору обумовили строк кредитування в 30 днів - з 22 червня 2021 року по 22 липня 2021 року із сумою процентів у 30 гривень, а тому ця сума і підлягала стягненню.

       На рішення суду ТОВ "Діджи Фінанс" подано апеляційну скаргу, де зазначалося про його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставини справи, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги заявник покликається на неврахування судом попередньої інстанції того, що строк кредитування пролонговувався на 60 днів - до 20 вересня 2021року внаслідок продовження користування кредитними коштами. Тобто проценти за користування кредитом слід було нараховувати упродовж 90 днів, а не 30 днів, як вказував суд.

Заявник звертав увагу на те, що між сторонами було узгоджено усі істотні умови кредитного договору, на підставі яких здійснено нарахування заборгованості, а тому в силу презумпції правомірності правочину відповідна заборгованість є обґрунтованою та підлягає стягненню в судовому порядку.

       З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути на його користь із ОСОБА_1 заборгованість за договором про споживчий кредит № 101137264 від 22 червня 2021 року в розмірі 40 030 гривень.

       У поданому відзиві представник ОСОБА_1 – адвокат Скользнєва В.В., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – відхилити.

       Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

       Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

       Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

       Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

       Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

       Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

       Норма статті 526 ЦК України визначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

       Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

       Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

       Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

       Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

       Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання.

       Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

       За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

       Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

       Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

       Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

       Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

       Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі – Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

       У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

       Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

       Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

       Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

       Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

       Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

       Відповідно до наявної в матеріалах справи анкети-заяви на кредит №101137264, створеної 22 червня 2021 року погоджені були такі умови кредитування: замовлена сума – 10 000 гривень; погоджена сума – 10 000 гривень; строк – 30 днів; комісія – 0,00%; проценти – 0,01%.

       Також в матеріалах справи міститься укладений 22 червня 2021 року між ТОВ "Мілоан" (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) договір про споживчий кредит №101137264. Договір був вчинений в електронній формі. Відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених договором, строком на 30 днів з 22 червня 2021 року, надати позичальнику грошові кошти в сумі 10 000 гривень, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений договором термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

       Термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом – 22 липня 2021 року.

       Пунктом 1.5 договору передбачено, що загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту), складають 30,00 в грошовому виразі та 4% річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у пунктах 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 10 030 гривень.

       У пункті 1.5.1 договору зазначено, що комісія за надання кредиту - 0,00 гривень, яка нараховується за ставкою 0,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

       Проценти за користування кредитом – 30,00 гривень, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункти 1.5.2, 1.6 договору).

Відповідно до п.2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

       Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2, 2.3 договору (п.1.7 договору ).

       Відповідно до п.6.1 кредитного договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Мілоан".

       Згідно з Додатком № 1 до договору про споживчий кредит №101137264 від 22 червня 2021 року (графік платежів) дата платежу – 22 липня 2021 року, сума кредиту за договором – 10 000 гривень, проценти за користування кредитом – 30 гривень. Загальна вартість кредиту 10 030 гривень.

       Відповідно до п.2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

       З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 29053534 від 22 червня 2021 року вбачається, що ТОВ "Мілоан" перерахувало ОСОБА_1 на картковий рахунок 10 000 гривень відповідно до договору №101137264,

       Положеннями п.3.2.6 кредитного договору передбачено, що ТОВ "Мілоан" має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати заставу, делегувати (доручати здійснення) свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.

       30 вересня 2021 року ТОВ "Діджи Фінанс" (фактор) та ТОВ "Мілоан" (клієнт) уклали договір факторингу №09Т, в порядку якого останньому відступлено право вимоги до відповідача.

       Згідно з витягом з додатку до договору факторингу №09Т від 30 вересня 2021 року у ОСОБА_1 на момент відступлення права вимоги була наявна заборгованість за договором №101137264 в сумі 40 030 гривень, з яких 10 000 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 30 030 гривень - заборгованість за відсотками.

       Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості, яка складається із тіла кредиту та відсотків, в межах узгоджених сторонами строку кредитування та сумі.

       У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

       Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.        Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

       У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

       Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

       Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

       Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, в т.ч. графіком платежів та анкетою-заявою, а не завуальованими, неоднозначними, умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко вказаного строку кредитування.

       Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

       Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

       Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

       Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

       Отже, доводи апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення на увагу не заслуговують і спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.

       Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

       Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

       Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

       Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

       Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" залишити без задоволення, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 січня 2025 року – без змін.

       Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

       Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:                                                        С.В. Хилевич

Судді:                                                                        Н.М. Ковальчук

                                                                       С.С. Шимків