УХВАЛА

іменем України

02.04.2025

Справа № 331/3371/23

Провадження № 6/331/176/2025

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя у складі судді Н.В.Фісун, за участю секретаря Коростельової К.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні

справу за поданням Головного державного виконавця Центрального ВДВС у м.Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) Кисліциної Юлії про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України без вилучення паспортного документа,

в с т а н о в и в :

Головний державний виконавець Центрального ВДВС у м.Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) Кисліцина Ю. звернулась до суду із поданням, у якому просить обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України. Подання мотивує тим, що на виконанні Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження № 76594381 з примусового виконання виконавчого листа № 331/3371/23 виданого 14.11.2024 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 426068,40 грн.

За вказаним виконавчим документом боржником є - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Державним виконавцем 21.11.2024 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 76594381, яку 21.11.2024 року за вих. № 153535/5 надіслано боржнику рекомендованим поштовим відправленням, що передбачено ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження».

Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої на запити щодо перевірки майнового стану боржника (згідно відповіді ДФС встановлено, що за боржником зареєстровані рахунки в банківських установах, на які накладено арешт, проте станом на 13.03.2025 кошти на рахунках відсутні; згідно відповіді МВС за боржником зареєстрований автотранспортний засіб, який арештований та оголошений у розшук, офіційного доходу боржник не має).

Згідно акту державного виконавця рухомого майна боржника на яке можливо звернути стягнення за місцем мешкання боржника - не виявлено.

Виконавцем на адресу боржника надсилались виклики щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак ОСОБА_1 на виклики не з`являвся, про причини неявки не повідомив виконавця.

Згідно відповіді Державної міграційної служби щодо зареєстрованого місця проживання боржника встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою вказаною у виконавчому документі: АДРЕСА_1 .

Наявність боржником невиконаних зобов`язань є підставою для обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. У зв`язку з тим, що боржник рішення суду не виконує та ігнорує, що в свою чергу порушує права та інтереси стягувача, а тому просить подання задовольнити.

Державний виконавець у судове засідання не з`явилась, від заявника надійшла заява про слухання справи без її участі.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали подання, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку, що подання до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що на виконанні Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження № 76594381 з примусового виконання виконавчого листа № 331/3371/23 виданого 14.11.2024 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 426068,40 грн.

Державним виконавцем 21.11.2024 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 76594381.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

У статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон.

Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

На час розгляду подання державного виконавця процесуальні питання спірних правовідносин регулювались ст. 377-1 ЦПК України, відповідно до якої питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця.

Відповідно до частини 1 статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Виходячи з наведених норм Закону сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є достатньою підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника з ухилення від виконання рішення.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон лише у разі ухилення від їх виконання боржником, яке має умисний характер. У зв`язку з цим предметом судового розгляду у даному випадку є з`ясування як наявності не виконаних боргових зобов`язань в межах відповідного виконавчого провадження, так і свідоме не виконання боржником покладеного на нього судом в межах цього виконавчого провадження обов`язку.

Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

У відношенні дотримання національними державними органами вимоги пропорційності обмеження виїзду за кордон, визначеної статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у рішенні від 26 листопада 2009 року у справі «Гочев проти Болгарії» [Gochev v. Bulgaria] (заява № 34383/03) сформулював правові висновки щодо змісту згаданої конвенційної норми, в яких зазначив про необхідність з`ясування в такій ситуації щоб будь-яке втручання у право особи на виїзд зі своєї країни було з самого початку та на всьому протязі застосування цього заходу виправданим та пропорційним з урахуванням обставин справи.

Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов`язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та міжнародних гарантій на вільне пересування особи, який забезпечується державним примусом у разі умисного невиконання боржником своїх обов`язків перед стягувачем, а застосоване державою відповідно до закону та з легітимною метою обмеження ефективно забезпечує виконання боржником цього обов`язку.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин та у контексті згаданих норм матеріального права та конвенційної практики Європейського суду з прав людини, - не можна вважати, що обмеження боржника у праві вільного виїзду за кордон є пропорційним легітимній меті, з якою державний виконавець відповідно до національного закону звернувся до суду зі своїм поданням.

Наведені на обґрунтування подання державного виконавця доводи про те, що боржник у добровільному порядку не спрямовує грошові кошти на виконання рішення суду - належними та допустимим доказами про умисний характер такої бездіяльності боржника - не підтверджені.

До матеріалів справи не долучені навіть докази того, що ОСОБА_1 особисто отримав постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Суд також звертає увагу на те, що державний виконавець не використав передбачені ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» правові можливості притягнути боржника до відповідальності відповідно до закону (ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення) для забезпечення виконання боржником законних вимог про подання декларації про доходи, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця.

Суд у контексті наведених норм права щодо пропорційності обмеження права також звертає увагу, що державним виконавцем не зазначено доказів на підтвердження того факту, що обмеження ОСОБА_1 у виїзді за кордон позитивно вплине на виконання боржником зобов`язань по сплаті боргу.

З наведеного вбачається, що державним виконавцем в поданні не наведено доводів та не надано належних доказів, які б свідчили про те, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, що він ухилявся від виконання своїх боргових зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості, або безпідставно не з`являвся на виклики державного виконавця, заявником не надано.

Відтак, суд, із урахуванням практики Європейського суду з прав людини приходить до висновку, що обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон при відсутності переконливих доказів його ухилення від виконання рішення суду, порушує принцип пропорційності і не слугує меті стягнення боргу, а фактично перетворюється на формальне покарання боржника.

За вище наведених обставин суд дійшов висновку про те, що у задоволенні подання державного виконавця слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ст.441 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні подання Головного державного виконавця Центрального ВДВС у м.Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) Кисліциної Юлії про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України без вилучення паспортного документа – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання.

Повний текст ухвали складено 2.04.2025 року.

Суддя: Н.В.Фісун