ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 березня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/7591/24

Головуючий у першій інстанції - Шевченко І. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/469/25

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1

заінтересована особа: Відділ у справах сім`ї та молоді Ніжинської

міської ради Чернігівської області

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Шевченко І.М. від 03 січня 2025 року, місце постановлення ухвали - м.Ніжин, про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування дітей на утриманні, заінтересована особа: Відділ у справах сім`ї та молоді Ніжинської міської ради Чернігівської області,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування дітей на утриманні, зазначивши заінтересованою особою Відділ у справах сім`ї та молоді Ніжинської міської ради Чернігівської області, в якій просив суд встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У обґрунтування вимог поданої заяви ОСОБА_1 зазначав, що він перебуває у шлюбі із ОСОБА_7 , яка від двох попередніх шлюбів має п`ятеро дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . За доводами ОСОБА_1 , починаючи із грудня 2022 року, неповнолітні діти перебувають на його утриманні. ОСОБА_1 вказує, що він проживає разом із неповнолітніми дітьми своєї дружини ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , утримує їх, турбується про їх фізичний і духовний розвиток. При цьому, рідні батьки дітей не приймають участі в їх утриманні та вихованні, аліменти не сплачують. ОСОБА_1 має посвідчення багатодітної сім`ї. ОСОБА_1 зазначає, що встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітніх дітей необхідно йому для підтвердження статусу особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.3 ч.1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", проте, отримав відмову, оскільки він не є біологічним батьком трьох і більше дітей.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03.01.2025 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ у справах сім`ї та молоді Ніжинської міської ради Чернігівської області, про встановлення факту перебування на утриманні.

Як вбачається із ухвали суду першої інстанції від 03.01.2025 року, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в порядку окремого провадження. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена ч.1 статті 15 Сімейного кодексу України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків разом з іншими особами може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини. За встановлених у цій справі обставин, існує спір про право щодо участі одного із батьків у вихованні та утриманні дитини. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 201/5972/22 (постанова від 11.09.2024 року).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03.01.2025 року, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 03.01.2025 року підлягає скасуванню, згідно ч.1 статті 379 ЦПК України. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. За доводами апелянта, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, не врахувавши, що необхідність встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей необхідно заявнику для отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", і перелік документів, який дає таке право, зазначений у Додатку 5 до Порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, а саме: "рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст.315 Цивільного процесуального кодексу України", і саме у зв`язку з тим, що заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, він звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту і подав відповідні докази. Апелянт стверджує, що самі по собі заперечення про наявність у заявника права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не свідчать про існування спору та не є перешкодою для встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду даної справи (а.с.67,68,70), не з`явилися. Від представника ОСОБА_1 - адвоката Кота С.І. на електронну адресу Чернігівського апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони заявника.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Оскаржуваною ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03.01.2025 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ у справах сім`ї та молоді Ніжинської міської ради Чернігівської області, про встановлення факту перебування на утриманні. Постановляючи оскаржувану ухвалу від 03.01.2025 року, суд першої інстанції виходив з того, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в порядку окремого провадження.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки ухвали суду першої інстанції від 03.01.2025 року, виходячи із наступного.

Відповідно до приписів ч.1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п.5 ч.2 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Положеннями ч.1, ч.2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Як вбачається із матеріалів справи, у поданій до суду заяві ОСОБА_1 просив встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які є дітьми його дружини ОСОБА_7 від попередніх шлюбів.

Згідно матеріалів справи, батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є ОСОБА_8 (а.с.56,зворот; 57), батьком ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є ОСОБА_9 (а.с.57,зворот; 58; 58, зворот), що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей.

У поданій до суду заяві ОСОБА_1 стверджує, що рідні батьки дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не приймають участі в їх утриманні та вихованні, аліменти не сплачують.

При цьому, необхідно зазначити, права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях: 150, 151 Сімейного кодексу України. Згідно з ч.2 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Таким чином, сам факт перебування на утриманні у батька дітей визначений Законом та підтверджується вказаними вище документами, і тому не потребує встановленню у судовому порядку, зокрема, у порядку окремого провадження.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, саме батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку по утриманню дітей врегульовані положеннями статті 181 Сімейного кодексу України, в яких, зокрема, визначено, що виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, а той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Статтями 265, 267 Сімейного кодексу України передбачено обов`язок баби, діда та повнолітніх братів, сестер утримувати малолітніх, неповнолітніх відповідно онуків чи братів і сестер.

Відповідно до ч.1 статті 268 Сімейного кодексу України, мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, питання утримання дітей до 18 років, врегульовано саме положеннями Сімейного кодексу України, відповідно до норм якого, саме батьки (мати та батько) зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. При цьому, ці питання батьки вирішують за домовленістю між собою, а у разі відсутності такої домовленості - у судовому порядку, шляхом звернення до суду із позовом, або заявою про видачу судового наказу.

У даній справі ОСОБА_1 просить встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, проте, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для біологічних батьків цих дітей.

Приписами статті 165 Сімейного кодексу України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За ч.1 статті 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а і орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене вище, вбачається, що у даній справі наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі біологічних батьків у вихованні та утриманні своїх дітей та/або ухилення від участі у вихованні та утриманні своїх дітей, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження, із обов`язковим залученням органу опіки та піклування (ч.4, ч.5 статті 19 Сімейного кодексу України).

Доведення факту перебування дітей на утриманні вітчима пов`язано із настанням (існуванням) обставин, за яких біологічні батьки дітей не виконують своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права та інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені Законом.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 у поданій ним заяві, преюдиційно свідчитиме про невиконання біологічними батьками дітей своїх батьківських обов`язків, а інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів, з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право, зокрема, спору щодо участі біологічних батьків у вихованні та утриманні дітей та/або ухилення від участі у вихованні та утриманні своїх дітей, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження, із обов`язковим залученням органу опіки та піклування (ч.4, ч.5 статті 19 Сімейного кодексу України).

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції у оскаржуваній ухвалі дійшов обґрунтованого висновку, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви про встановлення факту перебування на утриманні дітей, вбачається спір про право, який не може розглядатися в порядку окремого провадження. За даних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ у справах сім`ї та молоді Ніжинської міської ради Чернігівської області, про встановлення факту перебування дітей на утриманні.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, не врахувавши, що необхідність встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей необхідно заявнику для отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", і перелік документів, який дає таке право, зазначений у Додатку 5 до Порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, а саме: "рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст.315 Цивільного процесуального кодексу України", і саме у зв`язку з тим, що заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, він звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту і подав відповідні докази.

На думку апеляційного суду, вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 03.01.2025 року, оскільки зазначення в переліку документів, який дає право на відстрочку, вказаному у Додатку 5 до Порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, а саме: "рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України", не свідчить про те, що даний факт має бути встановлений виключно в окремому провадженні, і що рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовозобов`язаного, ухвалене у позовному провадженні, буде неналежним документом.

Приймаючи до уваги вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 03.01.2025 року, постановленої судом із додержанням норм права, які регламентують дані правовідносини.

За даних обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03.01.2025 року, необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 січня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: