ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2006 р. | № 47/39/76/8-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. (головуючого), |
Михайлюка М.В., Дунаєвської Н.Г., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Закритого акціонерного товариства “Авіакомпанія “Аеросвіт” |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.06.2006 |
у справі | № 47/39/76/8-06 господарського суду Київської області |
за позовом | Комунального підприємства міжнародний аеропорт “Київ” |
до | Закритого акціонерного товариства “Авіакомпанія “Аеросвіт” |
про | стягнення 8707,87 грн. |
за участю представників сторін : |
від позивача | не з’явились, |
від відповідача | Путна О.В., |
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Київської області від 11.04.2006 р. (суддя: Чорна Л.В.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.06.2006 р. (судді: Андрейцева Г.М., Фаловська І.М., Швець В.О.) позов задоволено: стягнуто з закритого акціонерного товариства “Авіакомпанії “Аеросвіт” на користь комунального підприємства міжнародний аеропорт “Київ” (Жуляни) 8707,87 грн. боргу. та судові витрати.
Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, вважає прийняті рішення та постанову безпідставними, прийнятими з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та такими, що підлягають скасуванню. Скаржник просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що згідно наказів Міністерства транспорту України та Державіаслужби надано 20% знижку до аеропортового збору.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановив місцевий і апеляційний господарські суди, 07.07.2003 р. сторони уклали Договір про надання аеропортом послуг авіакомпанії з наземного обслуговування у формі додатку В 123-2003/10-107 до Основної угоди та Додатку А від квітня 1998 року, опублікованих міжнародною асоціацією повітряного транспорту (далі - Договір).
За умовами Договору від 07.07.2003 р. позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з наземного обслуговування, зазначені в п. 1.1. параграфу 1 договору, а відповідач зобов'язався оплатити послуги, у тому числі аеропортові збори.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення недоплачених відповідачем аеропортових зборів у розмірі 8707,87 грн. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції послався на те, що наказ Мінтрансу України від 13.04.2004 року р. № 295 та наказ Державіаслужби від 13.09.2004 р. № 47, які визначають порядок надання знижок за аеропортове обслуговування в аеропортах України, підлягали державній реєстрації у Міністерстві юстиції України та погодженню з Міністерством економіки України. Господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що зазначені накази не набули чинності і не підлягають застосуванню, оскільки вони не зареєстровані у порядку визначеному Указом Президента України “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” та не погоджені в Мінекономіки України.
Однак, з такими висновками не можна погодитись з огляду на наступне, наказом Міністерства транспорту України від 13.04.2004р. № 295 та наказом Державіаслужби від 13.09.2004р. № 47 було визначено порядок надання авіаційним перевізникам знижок до аеропортових зборів при обслуговуванні внутрішніх регулярних рейсів, у тому числі у міжнародному аеропорту “Київ” (Жуляни).
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про ціни та ціноутворення” Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1548 від 25.12.1996 р. “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” визначено, що до повноважень Мінтрансу України (Державіаслужби) належить встановлення, за погодженням з Міністерством економіки України, аеропортових зборів за обслуговування повітряних суден і пасажирів у аеропортах України (посадка зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів у аеровокзалі, наднормативна стоянка повітряного судна, забезпечення авіаційної безпеки).
Статтею 6 Закону України “Про ціни та ціноутворення” передбачено, що у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Стаття 7 цього ж Закону зазначає, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України “Про ціни та ціноутворення” державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів).
На підставі наказу Міністерства транспорту України “Про затвердження аеропортових зборів за обслуговування повітряних суден у Міжнародному аеропорту “Київ” (Жуляни)” № 253 від 03.07.1995р. та наказу № 415 від 20.06.2002 року “Про затвердження змін до наказів Міністерства транспорту України щодо затвердження аеропортних зборів за обслуговування повітряних суден у аеропортах України” відповідачу надана знижка у розмірі 10 % на збір за зліт-посадку повітряного судна.
На час виникнення спірних правовідносин, повноваження Міністерства транспорту України визначались Положенням про Міністерство транспорту України, що затверджено Указом Президента України від 11.05.2000р. № 678/2000 (зі змінами).
Відповідно до п. 7 вказаного Положення Мінтранс у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Водночас, Міністерство транспорту України, було наділено повноваженнями щодо регулювання питань з реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної політики в сфері використання повітряного простору України та обслуговування повітряного руху.
На час видання наказу № 47 від 13.09.2004р., Державіаслужба діяла на підставі Положення про Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, затвердженого Указом Президента України від 16.08. 2004р. № 912/2004.
Державіаслужбу, як головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі транспорту, наділено повноваженнями щодо регулювання питань з реалізації єдиної державної економічної, тарифної, фінансової, інвестиційної політики в галузі цивільної авіації, регламентує організацію обслуговування повітряного руху, встановлює аеропортові, аеронавігаційні та інші збори тощо, встановлює знижки до аеропортових зборів, не змінюючи, при цьому, самі тарифи за аеропортові обслуговування.
Зазначаючи про необхідність погодження з Міністерством економіки наказу Мінтрансу від 13.04.2004 р. № 295 та наказу Державіаслужби від 13.09.2004 р. № 47, позивач виходив з того, що зазначеними наказами змінено розміри аеропортових зборів. Однак цей висновок, як вірно наголошує скаржник, не відповідає обставинам справи, оскільки, розміри ставок зборів за аеропортове обслуговування не змінювались. Міністерство транспорту України та Державіаслужба в межах своїх повноважень, зазначеними наказами встановили знижки до аеропортових зборів з метою розвитку ринку внутрішніх повітряних перевезень. А погодження з Міністерством економіки наказів Мінтрансу від 13.04.2004 року № 295 та наказу Державіаслужби від 13.09.2004р. № 47 не передбачено законодавством.
Державна реєстрація нормативно-правових актів здійснюється у порядку та за умов, встановлених Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992р. № 731. (зі змінами та доповненнями, внесеними постановами КМУ № 420 від 15.06.94 № 1640 від 16.10.98 № 629 від 16.05.2002р.).
Відповідно до п. 3 цього Положення на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Не для друку", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Проте, наказ Мінтрансу від 13.04.2004 р. №295 та наказ Державіаслужби від 13.09.2004 р. № 47 не містять правові норми (правила поведінки), які мають імперативний характер, що розраховані на невизначене коло осіб. В цих наказах на авіаперевізників не покладається обов'язок виконувати внутрішні пасажирські рейси, а передбачають умови за яких авіаперевізники отримують знижки по оплаті аеропортових зборів. Зазначені накази є обов'язковими лише для визначеного кола суб’єктів, у тому числі –міжнародного аеропорту “Київ” (Жуляни).
Враховуючи вищенаведене, господарські суди дійшли передчасного висновку про те, що відповідач неналежно виконував умови Договору від 07.07.2003 р., а також про те, що знижки до аеропортових зборів, встановлені наказом Міністерства транспорту № 295 від 13.04.2004 року та наказом Державіаслужби України № 47 від 13.09.2004 року не підлягають застосуванню.
Господарським судам також належало перевірити доводи відповідача про те, що заперечувані Накази не визнано в установленому порядку незаконними та не скасовано.
При прийнятті рішення та постанови суди зазначеного не врахували, чим порушили вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності.
З огляду на викладене та враховуючи, що відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд місцевому господар ському суд.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117,1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від 11.04.2006 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.06.2006 року у справі № 47/39/76/8-06 скасувати, а матеріали справи передати до місцевого господарського суду для нового розгляду.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді: М. Михайлюк
Н. Дунаєвська