Справа № 11-а 491   2006 р.                         Головуючий у 1 інстанції Лобода А.Є.

ч.І ст. 122КК України                                                Доповідач Хлапук Л.І.

ОКРЕМА УХВАЛА

19 вересня 2006 року

Колегія судців судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі: Головуючого-судді Хлапук Л.І., судців Матвієнко Н.В., Силки Г.І. з участю прокурора Артиша Я.Д. засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, помічника прокурора Ківерцівського району, який приймав участь у справі, на вирок Ківерцівського районного суду від 20 червня 2006 року, яким ОСОБА_1, 1948 року народження, уродженець АДРЕСА_1 Локачинського району, житель АДРЕСА_2 Ківецівського району Волинської області, не судимий, -засуджений за ч.1 ст. 122 КК України до 1 року позбавлення волі.

На підставі ст.75, 76 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням протягом однорічного іспитового строку та зобов'язано його періодично з'являтись в органи кримінально-виконавчої системи для реєстрації та повідомляти ці органи про зміну місця роботи і проживання.

Стягнено з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 в відшкодування моральної шкоди 1 тисячу грн.,

встановила:

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області від 19 вересня 2006 року було скасовано вищевказаний вирок через допущені в ході досудового слідства і повторного судового розгляду порушення норм матеріального і процесуального права. Справу направлено прокурору Ківерцівського району для проведення додаткового розслідування.

Зокрема, як встановлено в ході апеляційного розгляду, кримінальна справа щодо ОСОБА_1 була порушена 1 жовтня 2003 року за ч.І ст. 122 КК України. Йому інкримінувалось умисне заподіяння ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Вироком   Ківерцівського   районного   суду,   який   залишено   без   зміни апеляційною інстанцією, дії ОСОБА_1 були перекваліфіковані на ст..  128 КК України  та  обрано   йому   покарання  у  вигляді   1   року   виправних  робіт  з випробуванням протягом 1 року з прокладенням обов'язків, передбачених ст.  76 . КК України.

Ухвалою Верховного Суду України від 06.09.2005р. даний вирок за касаційною скаргою засудженого скасовано, а справа направлена на додаткове розслідування з вказівками про встановлення точної дати отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, механізму та причину їх утворення, причетність до цього ОСОБА_1, виявлення наявності, чи відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, правильної кваліфікації його дій і пред'явлення конкретного обвинувачення.

Не зважаючи на те, що в силу ст. 399 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів досудового слідства при додатковому розслідуванні, вищевказані вимоги Верховного Суду досудовим слідством виконані не були. Так і не встановлено часу заподіяння ОСОБА_2 травми правої руки, яка ускладнилася післятравматичним брахіплексидом, плече-лопаточним періатрозом з стійким больовим синдромом. Не усунуто розбіжності в показаннях засудженого, потерпілого, свідків -очевидців події щодо дати, коли відбувся конфлікт між ОСОБА_1 і ОСОБА_2. Потерпілий твердить, що це відбулося ЗО квітня 2003 року. Досудовим слідством без вказівки мотивів такого рішення взято за основу показання засудженого про час конфлікту 24 квітня 2003 року. Тгк і не вияснено, який проміжок часу пройшов від конфлікту засудженого з потерпілим до часу звернення ОСОБА_2 в лікувальний заклад з приводу травми правої руки. І чи могли за цей час розвинутись у нього вищевказані захворювання. Не встановлено механізму заподіяння ОСОБА_2 травми.

Додаткова судово-медична експертиза проведена без витребування з відповідних лікувальних закладів даних про наявність в потерпілого захворювань до часу вищевказаної події. Не витребувано історію хвороби ОСОБА_2, не зроблено рентгенівського знімку травмованого органу та не враховано їх даних в ході додаткової судово-медичної експертизи.

Крім того, слідчий слідчого відділу Ківерцівського РВ УМВС Іванський П.Б., пред'являючи обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК України, прокурор цього ж району Романовський О.М., затверджуючи обвинувальний висновок, не звернули уваги на те, що попередній вирок, яким дії ОСОБА_1 кваліфіковано як нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень з необережності, був скасований в касаційному порядку за скаргою засудженого. Всупереч вимог ст. 400 КПК України кваліфікували за ч.І ст. 122 КК України, тобто застосували закон про більш тяжкий злочин. Це є неприпустимим, оскільки при вищевказаних обставинах не може бути погіршено становище обвинуваченого.

Не звернув увагу на допущену неповноту досудового слідства, неправильне пред'явлення обвинувачення ОСОБА_1 і помічник прокурора цього ж району Романюк О.О., готуючись до судового розгляду і приймаючи в ньому участь. В його ході не лише підтримував обвинувачення за ч. 1 ст. 122 КК України,, а виступаючи в судових дебатах, просив обрати покарання підсудному більш тяжке, ніж за скасованим Верховним Судом попереднім вироком - у вигляді 2 років обмеження волі з випробуванням. Чим також порушив вимоги ст. 400 КК України.

Більш   того,   після   незаконного   призначення   судом   ОСОБА_1 покарання  у  вигляді   1   року  позбавлення  волі  з  випробуванням,  подав апеляцію.  В  ній  кардинально   змінив   свою   позицію,   вважаючи  таке покарання надто м'яким і, прохаючи апеляційну інстанцію з цієї підстави скасувати вирок, а справу направити на новий судовий розгляд.

Допущені порушення норм матеріального і процесуального права працівниками слідчих органів та прокуратури говорять про недостатній фаховий рівень слідчого, помічника прокурора, незнання ними діючого законодавства та про недобросовісне ставлення їх до своїх службових обов'язків.

Крім того, колегія суддів вважає неналежним контроль з боку прокурора вищевказаного району за діяльністю слідства і формальним його підхід до затвердження обвинувальних висновків по кримінальних справах без належного їх вивчення.

З метою недопущення подібних порушень закону працівниками правоохоронних органів в майбутньому, підвищення їх професійного рівня, колегія суддів вважає за необхідне про вищенаведене довести до відому начальника слідчого управління УВС України у Волинській області та прокурора даної області.

Керуючись ст.23-2, 380 КПК України, колегія суддів судової палати -

ухвалила:

Про вищенаведене повідомити прокурора Волинської області та начальника слідчого управління УВС України у Волинській області для відповідного реагування.

Головуючий

Судді