ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року   ЛуцькСправа № 140/514/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) у якому просила:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 період проживання 3 роки станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу виникнення права на пенсію, тобто з 07.11.2024.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є особою, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою №1204 від 06.07.2023 та постійно проживає на території Камінь-Каширського району Волинської області.

06.01.2025 вона звернулася до відділу обслуговування громадян №4 ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. За результатами розгляду її заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Підставою відмови у призначенні пенсії слугувало те, що вона навчалася у Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки у період з 01.09.1988 по 26.06.1992, тому період її проживання на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 10 місяців 06 днів.

З такими діями відповідача ОСОБА_1 не погоджується та вважає їх неправомірними. Зауважує, що весь період не зайнятий навчанням вона проводила у м. Камінь-Каширський. Згідно довідки Волинського національного університету ім. Лесі Українки канікулярний період становив більше 7 місяців. Окрім того, її піонерська та педагогічна практика у період з 01.06.1990 по 31.07.1990 та з 26.08.1991 по 12.10.1991 теж проходила у зоні гарантованого добровільного відселення.

Відтак, позивач вважає, що вона має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доказів у спростування позовних вимог не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, що закріплені у статті 129 Конституції України та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд вважає, що судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених КАС України для висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується довідкою Волинської ОДА №1204 від 06.07.2023 (а.с.45).

06.01.2025 позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення №032950011614 від 10.01.2025 про відмову у призначенні пенсії. Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, що тривалість проживання (роботи) заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 6 днів (а.с.32-33).

Не погоджуючись із такими діями ГУ ПФУ у Волинській області, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 рік.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №460/23707/22).

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Постанова №106).

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Як встановлено судом, Волинською обласною державною адміністрацією позивачці видана довідка №1204 від 06.07.2023, відповідно до якої вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (а.с.15).

Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.

Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) зазначив, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від №032950011614 від 10.01.2025 вказано не підтвердження тривалості проживання на забрудненій території станом на 01.01.1993 - 3 роки (а.с.32-33).

Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування ОСОБА_1 на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

Як слідує із матеріалів справи, факт проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення в м. Камінь-Каширський, Камінь-Каширського району, Волинської області підтверджується довідкою Камінь-Каширської міської ради №33921 від 12.06.2024, відповідно до якої позивачка дійсно була зареєстрована і проживала у періоди із 13.10.1984 по 01.09.1988 та з 24.02.1992 по 25.12.2007 у м. Камінь-Каширський (а.с.17).

Згідно з додатком 1 до Постанови №106 населений пункт Камінь-Каширський включене у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесені до зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до архівної довідки від 10.06.2024 №03-25/01/1598 значиться, що наказом ректора №53-С від 04.08.1988 Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки ОСОБА_2 було зараховано до складу студентів першого курсу денної форми навчання факультету підготовки вчителів початкових класів на спеціальність «Педагогіка і методика початкового навчання». Наказом ректора №50-С від 30.06.1992 Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки позивачці присвоєно кваліфікацію вчителя початкових класів середньої школи та видано диплом з відзнакою (а.с.19).

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, де зазначено, що оскільки навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Суд наголошує, що законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Таким чином, постійне місце навчання на денній формі нерозривно пов`язане з постійним місцем проживання особи, а відтак період навчання позивача у місті Луцьку Волинської області (не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення) спростовує факт її постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у цей період, що виключає можливість врахування такого періоду до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Якщо виключити з розрахункового періоду (26.04.1986 по 01.01.1993) період навчання ОСОБА_1 у Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки (01.09.1988 по 30.06.1992), то період проживання (перебування) позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення становить: з 26.04.1986 по 01.09.1988 – 2 роки 4 місяці 6 дня; з 30.06.1992 по 01.01.1993 – 6 місяців 2 дня. Разом – 2 роки 10 місяців 6 дні, що відповідає розрахунку такого строку, викладеному в оскаржуваному рішенні відповідача від 10.01.2025.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ГУ ПФУ у Волинській області не враховано, що у Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки навчання переривалося на період канікул та практики, про що свідчить архівна довідка від 10.06.2024 №03-25/01/1598, що давало можливість за наявності прямого транспортного сполучення добиратися рейсовим пасажирським транспортом з місця проживання та реєстрації позивача до місця навчання (а. с.19).

Так, із наведеної довідки судом встановлено, що у період з 26.08.1991 по 12.10.1991 позивачка проходила педагогічну практику в Любешівській СШ, а у період з 01.06.1990 по 31.07.1990 – піонерську практику в піонертаборі ім. Матросова (с. Бузаки Камінь-Каширського району). Обидва населені пункти відносяться до зони гарантованого добровільного відселення згідно постанови №106. Канікули ОСОБА_1 під час навчання надавалися наступним чином: на першому курсі – зимові протягом двох тижнів (1989 р.), літні – два тижні липня та один місяць серпень 1989 р.; на другому курсі – зимові протягом двох тижнів 1990 р., літні – один місяць (серпень) 1990 р.; на третьому курсі – зимові протягом двох тижнів 1991 р., літні – один місяць (серпень) 1991 р.; на четвертому курсі – зимові протягом двох тижнів 1992 р (а.с.19).

Таким чином, позивачем доведено належними доказами факт постійного проживання (перебування) у зоні гарантованого добровільного відселення протягом необхідних трьох років.

Відтак, висновки відповідача про непроживання позивачки станом на 01.01.1993 не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення є безпідставними.

У спірному рішенні №032950011614 від 10.01.2025 вказано про наявність у ОСОБА_1 34 років 7 місяців 10 днів страхового стажу, тобто умова щодо страхового стажу відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку (31-6), виконується та не є спірною підставою в даній справі.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від №032950011614 від 10.01.2025 позивачці безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, з метою ефективного захисту прав позивачки, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ у Волинській області №032950011614 від 10.01.2025, яким позивачці відмовлено у призначені пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII зі зменшенням пенсійного віку, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Суд враховує, що згідно з Рекомендацією №R(80)2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Оскільки ГУ ПФУ у Волинській області неправомірно відмовило позивачці у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Як встановлено судом та випливає з матеріалів справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із заявою про призначення пенсії до ГУ ПФУ у Волинській області ОСОБА_3 звернулася 06.01.2025.

Враховуючи приписи пункту 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має бути призначена позивачці з 07.11.2024 (з наступного дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).

З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За звернення до суду позивачкою був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією від 18.01.2025. Вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, як органу, протиправна поведінка якого призвела до виникнення спору.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №032950011614 від 10.01.2025 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 07.11.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 02 квітня 2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 6; код ЄДРПОУ 13358826).

Суддя                                                                                               Н. В. Стецик