Справа № 141/3/25

Провадження №2/141/68/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2025 року                                         с-ще Оратів

Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Климчука С.В.,

при секретарі судового засідання Бугайчук Ю.С.,

за участю сторін:

представника позивача – адвоката Ковальчука Є.М. (в режимі відеоконференції),

відповідач не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу № 141/3/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

У С Т А Н О В И В:

01.01.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.09.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у власність грошові кошти в сумі 796800,00 грн, що еквівалентно 30000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору (1 долар США = 26,56 грн), а також зобов`язався повернути позику у визначений договором строк – до 31 грудня 2021 року.

Факт одержання коштів підтверджується не лише підписанням сторонами договору позики, а й наявністю у позивача підписаної власноруч відповідачем розписки про отримання коштів від 29.09.2021, яка відповідно до п. 1.1 договору від 03.09.2021 є його невід`ємною частиною.

Однак, незважаючи на тривалий час користування позикою, відповідач не повернув отримані кошти, а також з огляду на установлений та погоджений графік й умови повернення грошових коштів, уникає від виконання зобов`язання та зустрічей з позивачем, припинив відповідати на дзвінки.

Окрім того, договором позики сторонами визначено відповідальність відповідача (позичальника) у разі несвоєчасного повернення суми позики у виді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 процентів річних від простроченої суми.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить стягнути на свою користь заборгованість за договором позики від 03.09.2021 у загальному розмірі 1887786,62 грн, з яких 796800,00 грн – основна сума боргу за договором позики, 373866,62 грн – інфляційні втрати від простроченої суми, 717120,00 грн – 30 % річних від простроченої суми.

Ухвалою суду від 13.01.2025 відкрито провадження у справі №141/3/25 та призначено підготовче судове засідання на 11.02.2025. Зобов`язано позивача надати суду докази сплати відповідачем заборгованості за договором позики від 03.09.2021, а також зобов`язано відповідача надати суду докази погашення боргу за договором позики від 03.09.2021.

Ухвалою суду від 11.02.2025 закрито підготовче провадження у справі № 141/3/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.03.2025. В судове засідання викликано сторін та їх представників.

04.03.2025 до суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Ковальчука Є.М. від 27.02.2025 про долучення до матеріалів справи оригіналу договору позики від 03.09.2021 та оригіналу розписки ОСОБА_2 від 29.09.2021.

Судове засідання, призначене на 06.03.2025, було відкладено на 25.03.2025, у зв`язку із задоволенням клопотання відповідача ОСОБА_2 від 06.03.2025 про відкладення розгляду справи, у зв`язку з бажанням ознайомитись з матеріалами справи, та неявкою в судове засідання представника позивача.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлявся про час, день та місце розгляду справи шляхом скеровування коресподенції суду по місцю реєстрації, однак в судове засідання 25.03.2025 в черговий раз не з`явився, відзив на позов не подав, причини поважності неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань від нього не надходило.

Натомість, конверти з кореспонденцією суду, надіслані на адресу місця реєстрації відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), повернуто до суду з відміткою «адресат відмовився».

Відповідно до ч. 2, 4, 6, 7 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове повідомлення направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, і повернуто відділом поштового зв`язку з посиланням на відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, відмовою адресата від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процессу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Протокольною ухвалою, постановленою в судовому засіданні 25.03.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, з урахуванням позиції представника позивача постановлено провести заочний розгляд справи № 141/3/25, у зв`язку із неявкою відповідача в судове засідання відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.

В судовому засіданні 25.03.2025 представника позивача адвокат Ковальчук Є.М. позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Суд, заслухавши представника позивача адвоката Ковальчука Є.М., розглянувши матеріали справи № 141/3/25, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

03 вересня 2021 року між ОСОБА_1 (далі по тексту – позикодавець) та ОСОБА_2 (далі по тексту – позичальник) було укладено договір позики (далі по тексту – договір).

Згідно п. 1. договору позикодавець передає, а позиичальник приймає у власність 796800,00 грн (сімсот дев`яносто шість тисяч вісімсот гривень 00 копійок) (далі по тексту – позика), що еквівалентно 30000,00 доларів США 00 центів (тридцять тисяч доларів США 00 центів) за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору (1 долар США = 26,56 гривень).

Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.1. договору).

Зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві готівкою в гривнях, що еквівалентно доларам США за офіційним курсом Національного банку України станом на день повернення позики, в строк до 31 грудня 2021 року (п. 2. договору).

Після повернення позики в повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати у розписці про повернення позики, яку він видає. Позикодавець має право вимагати задоволення своїх вимог за рахунок майна та майнових прав, що належать позичальнику, у випадку не повернення грошових коштів. В разі, коли позичальник не поверне позику у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість в примусовому порядку. Позика вважається повернутою в момент передавання позикодавцеві грошей готівкою або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (п. 2.1. – п. 4. договору).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 процентів річних від простроченої суми (п. 5. договору).

Згідно п. 6 договору позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути позику, при цьому позикодавець зобов`язаний прийняти дострокове виконання та надати розписку про одержання відповідної суми.

Підписання цього договору позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від позикодавця до позичальника. Цей договір вважається укладним і нвабирає чинності з моменту передання позики позичальнику (п.8. – п. 9 договору).

Також, як убачається з розписки від 29.09.2021, ОСОБА_2 цією розпискою підтверджує отримання від позикодавця ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 796800,00 грн (сімсот дев`яносто шість тисяч вісімсот гривень 00 копійок), які еквівалентні 30000,00 доларів США 00 центів (тридцять тисяч доларів США 00 центів) за курсом НБУ 26,56 грн на момент підписання договору позики в присутності свідка громадянина ОСОБА_3 .

Згідно розрахунку боргу по договору позики від 03.09.2021 основна сума боргу за договором позики складає 796800,00 грн, інфляційні втрати від простроченої суми за період з 01.01.2022-31.12.2024 складають 373866,62 грн, а також 30 % річних від простроченої суми за період з 01.01.2022-31.12.2024 становить 717120,00 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором позики від 03.09.2021, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі, визначеному укладеним договором.

Однак, у зв`язку з невиконанням відповідачем в добровільному порядку зобов`язання щодо повернення наданих у позику грошових коштів, у відповідача виникла заборгованість за договором позики від 03.09.2021, що й стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин та встановлених обставин, суд керується наступним.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу, зокрема, з позовом про стягнення боргу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 у справі "Голден проти Сполученого королівства") та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

У ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей...».

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 наголошено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст. ст. 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом установлено, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики від 03.09.2021, при цьому розписка підписана відповідачем власноручно, оригінал якої міститься в матеріалах справи, свідчить про невиконання відповідачем умов договору позики.

Досліджуючи наявні у справі № 141/3/25 докази, суд доходить висновку про доведеність виникнення у позивача права вимоги за договором позики від 03.09.2021, оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання в строки, передбачені умовами договору позики від 03.09.2021.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Також згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 5 договору позики від 03.09.2021, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 процентів річних від простроченої суми

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи № 141/3/25, з огляду на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення грошових коштів за договором позики від 03.09.2021 у строки, визначені договором позики, та наявність у позичальника ОСОБА_1 боргового документу, який підтверджує факт невиконання відповідачем зобов`язання та свідчить про існування заборгованості у ОСОБА_2 за договором позики від 03.09.2021, а також враховуючи, що на час розгляду справи судом відповідачем не надано суду беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання відповідно до статті 617 ЦК України та доказів повного погашення суми боргу за укладеним договором позики від 03.09.2021, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь заборгованості за договором позики від 03.09.2021 в розмірі 1887786,62 грн, з яких 796800,00 грн – основна сума боргу за договором позики, 373866,62 грн – інфляційні втрати від простроченої суми за період з 01.01.2022-31.12.2024, 717120,00 грн – 30 % річних від простроченої суми за період з 01.01.2022-31.12.2024, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому суд погоджується із розрахунком 30% річних та інфляційних втрат, який долучено позивачем до позову, та вважає їх вірними.

Натомість, належних та допустимих доказів на спростування обставин, зазначених у позові, а також доказів погашення усієї суми заборгованості у строки, визначені умовами договору позики від 03.09.2021, відповідачем суду не надано та матеріали справи № 141/3/25 не містять.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Згідно з частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 141 ЦПК України, а також повного задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 12112,00 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 134 ЦПК України).

Згідно ч. 2 ст. 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.  Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:  складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);  часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. . У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 139 ЦПК України).

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 заданого Закону).

У ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено види адвокатської діяльності, які відповідають вказаному вище.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який, в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, статтею 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України визначає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. За приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAlliance Limited» проти України» (п. 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Так, 01.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача адвоката Ковальчука Є.М. від 31.03.2025 про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи № 141/3/25, у якій адвокат Ковальчук Є.М. просить суд стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн, понесені позивачем у зв`язку з розглядом даної справи.

На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Ковальчуком Є.М. додано договір про надання правничої допомоги № 58-ф від 25.12.2024; рахунок від 01.01.2025 на оплату до договору про надання правничої допомоги № 58-ф від 25.12.2024; платіжну інструкцію № 1.112016505.1 про сплату Павловським А.С. отримувачу ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 15000,00 грн, призначення платежу «сплата згідно з договором про надання правничої допомоги № 58-ф від 25.12.2024».

При цьому, судом установлено, що у позовній заяві від 31.12.2024 про стягнення боргу за договором позики представником позивача адвокатом Ковальчуком Є.М. було зазначено, що орієнтовний розмір судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу складає 20000,00 грн.

Разом з тим, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі представником позивача адвокатом Ковальчуком Є.М. було зроблено відповідну усну заяву про подання доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням фактичних обставин справи № 141/3/25, обсягу виконаної представником позивача роботи, а також задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд доходить висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн підлягають стягненню з відповідача у повному розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 202, 207, 256-258, 261, 255, 526, 530, 611, 625-629, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 197, 141,263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 03.09.2021 в розмірі 1887786,62 грн (один мільйон вісімсот вісімдесят сім тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 62 копійки), з яких 796800,00 грн (сімсот дев`яносно шість тисяч вісімсот гривень 00 копійок) – основна сума боргу за договором позики, 373866,62 грн (триста сімдесят три тисячі вісімсот шістдесят шість гривень 62 копійки) – інфляційні втрати від простроченої суми за період з 01.01.2022-31.12.2024, 717120,00 грн (сімсот сімнадцять тисяч сто двадцять гривень 00 копійок) – 30 % річних від простроченої суми за період з 01.01.2022-31.12.2024.

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 12112,00 грн (дванадцять тисяч сто дванадцять гривень 00 копійок).

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП  НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

5. Копію рішення суду направити відповідачу згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Повний текст рішення суду оформлено та виготовлено 03.04.2025.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ).

Суддя                                                                С.В. Климчук