ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної  скарги,  суд

У С Т А Н О В И В  :

У січні 2004 року ОСОБА_1 пред'явив в суді позов до ТОВ “СЕМЕНА ПЛЮС” про стягнення 30090 грн. внеску в статутний фонд останнього, 80352 грн. частки вартості майна товариства, 6903 грн. неотриманого прибутку, 1173 грн. державного мита і 175 грн. витрат за надання юридичної допомоги.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.09.2007р. (суддя Скобєлкін С.В.) позов було задоволено частково, з відповідача на користь позивача  стягнуто 110441,70 грн., якими є вартість частини майна  ТОВ “СЕМЕНА ПЛЮС”, пропорційна частці позивача у статутному фонді цього товариства, в іншій частині позову відмовлено.

Відповідач оскаржив дане рішення в апеляційному порядку.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду  від 20.11.2007р. (судді Антонік С.Г. -головуючий, Кагітіна Л.П., Юхименко О.В.) апеляційну скаргу ТОВ “СЕМЕНА ПЛЮС” було задоволено частково, рішення господарського суду  Херсонської області від 10.09.2007р. скасовано частково та прийнято нове рішення, яким припинено провадження в частині стягнення суми внеску ОСОБА_1 у статутному фонді ТОВ "СЕМЕНА ПЛЮС" у розмірі 40770 грн., в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову  Запорізького апеляційного господарського суду  від 20.11.2007р., а рішення  господарського суду Херсонської області від 10.09.2007р. залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За статтями 85, 86 Господарського кодексу України господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства, доходів, одержаних від господарської діяльності товариства, іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

Згідно статті 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про господарські товариства»при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Аналогічні положення закріплено і у пункті 4.4 статуту ТОВ “Семена плюс”

(а.с. 9 т. 1)

Попередніми судовими інстанціями було встановлено і не заперечується сторонами, що 02.07.2002р. позивач звернувся до ТОВ “Семена плюс” з нотаріально посвідченою заявою про вихід зі складу учасників зазначеного товариства.

Рішенням загальних зборів, оформленим протоколом №3 від 26.07.2002р., ОСОБА_1 було виведено зі складу засновників, зобов'язано бухгалтерію товариства провести розрахунки з позивачем відповідно до діючого законодавства після проведення експертної оцінки майна підприємства станом на 26.07.2002р.

(а.с. 32, 45-45 звор. т. 1)

Розмір внеску ОСОБА_1 у статутний фонд товариства склав 30090 грн., що відповідно становить 8,614125%.

(а.с. 18-23 т.1)

Отже, за цих умов, передбачених наведеним законодавством, суд другої інстанції, при визначенні вартості частини майна товариства пропорційно частки майна позивача у статутному фонді, обґрунтовано поклав в основу постанови затверджений відповідачем фінансовий звіт за підсумками роботи товариства за 2002р., а не за півріччя, як і правильно визначив вартість (як різницю між активами і пасивами балансу) майна з якої слід вираховувати суму належну позивачу, що склала 40770,65грн., яку ТОВ “Семена плюс” було перераховано позивачу у період розгляду спору по суті.

Водночас апеляційний суд прийшов також до обґрунтованого висновку, з огляду діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини сторін, про відсутність підстав для повернення позивачу вкладу, внесеного останнім до статутного фонду товариства, так і щодо стягнення втраченої вигоди у сумі 6903грн. та витрат на юридичні послуги.

Стосовно інших судових рішень по іншим справам з таким же предметом спору, то в силу приписів ст. 35 ГПК України вони не мають преюдиційного значення для вирішення спору по даній справі.

Доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованості і законності ухваленої судом другої інстанції постанови.

Керуючись  ст.ст.111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ - 111¹² Господарського  процесуального  кодексу  України,  Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду  від 20.11.2007р. без змін.

Головуючий                                                                                    В.Перепічай

С у д д і                                                                                    

                                                                                              І.Вовк         

                                                                                              П.Гончарук