Справа № 212/2277/25

2/212/1943/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2025 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Козлова Д. О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення суми боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що між TOB «Споживчий центр» та ОСОБА_1 27.04.2024 року було укладено кредитний договір № 27.04.2024-100003114, шляхом підписання позичальником електронним цифровим підписом заявки, що є невід`ємною частиною даного договору, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 12000 грн. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника строком на 140 днів зі сплатою відсотків за його користування, які позичальник мав сплатити відповідно до графіку платежів. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. Однак ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором не виконала, у зв`язку із чим у неї утворилась заборгованість у розмірі 37200 грн., з яких борг по тілу кредиту – 12000 грн., по процентах - 16800 грн., з комісії в сумі - 2400 грн., та неустойки в сумі - 6000 грн. Враховуючи викладене, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №27.04.2024-100003114 від 27.04.2024 року в розмірі 37200 грн. та витрати з оплати судового збору.

Ухвалою суду від 04 березня 2025 року при відкритті провадження судом було визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.

Представник позивача, Чехун Ю.В., у позовні заяві просив провести розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачка, ОСОБА_1 , будучи повідомленою про наявність позову ТОВ «Споживчий центр» до неї про стягнення боргу, своїм правом на подання відзиву на позов не скористалась.

Таким чином суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того суд вказує, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до змісту ч. 1-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

На підставі ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовились укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК).

Головне, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним через недодержання письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Отже, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічна правова позиції була викладена Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.

Судом було встановлено, що 27.04.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 за допомогою електронного цифрового підпису укладено договір про надання споживчого кредиту №27.04.2024-100003114 шляхом підписання заяви про прийняття пропозиції укладення кредитного договору, за умовами якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 12000 грн. шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок позичальника строком на 140 днів зі сплатою відсотків у розмірі 1% на день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 20% від суми кредиту та дорівнює 2400 грн. Неустойка становить 120 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Вказане підтверджується пропозицією укладення кредитного договору ТОВ «Споживчий центр», паспортом споживчого кредиту, а також підтвердженням позичальника щодо укладення такого кредитного договору.

Видача ТОВ «Споживчий центр» ОСОБА_1 кредиту в сумі 12000 грн. підтверджується квитанцією від 27.04.2024 №2455181741.

Таким чином суд дійшов висновку, що договір від 27.04.2024 року був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, чим підтверджено укладання між нею із ТОВ «Споживчий центр» такої угоди, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитора за допомогою логіну та пароля договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

За довідкою-розрахунком заборгованості відповідача за договором кредиту № 27.04.2024-100003114 вбачається, що у ОСОБА_1 наявна перед позивачем заборгованість в загальній сумі 37200 грн., з яких борг по тілу кредиту – 12000 грн., по процентах - 16800 грн., з комісії в сумі - 2400 грн., та неустойки в сумі - 6000 грн.

Внаслідок відсутності доказів проведення оплати відповідачем за умовами договору кредиту № 27.04.2024-100003114 суд приходить до висновку,що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту 12000 грн., заборгованість по процентам у розмірі 16800 грн., та заборгованість за комісією в розмірі 2400 грн.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з неустойки, яка передбачена п. 13 заявки кредитного договору № 27.04.2024-100003114(кредитної лінії), то суд приходить до наступного висновку.

Так, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18.

Згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень  Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.

Враховуючи вищезазначене, вимоги про стягнення неустойки за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) грошового зобов`язання, суперечать законодавству.

На підставі переліченого вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 неустойки в сумі 6000 грн. задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр», заявлені до відповідача, підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення на користь позивача з ОСОБА_1 боргу за договором кредиту № 27.04.2024-100003114 від 27.04.2024 року в розмірі 31200 грн., яка складається з: боргу по тілу кредиту – 12000 грн.; боргу по процентах - 16800 грн.; боргу за комісією 2400 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідача підлягають також стягненню витрати ТОВ «Споживчий центр» зі сплати судового збору відповідно до частки задоволених судом позовних вимог, що дорівнює 2031,69 грн. (31200/ 37200 х 2422,40 = 2031,69).

Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 27.04.2024-100003114 від 27.04.2024 року в розмірі 31200 (тридцять одна тисяча двісті) грн.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати з оплати судового збору в сумі 2031,69 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 04 квітня 2025 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, юридична адреса: м. Київ, вул. Саксаганського 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

                Суддя:         Д. О. Козлов