Справа № 2-1567   2008 рік

 

Р І Ш Е Н Н Я

                                                                        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

7 квітня  2008 року                            Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі судді Дмитренко А.М. при секретарі судового засідання  Музиченко О.О. розглянувши в відкритому судовому засіданні  в місті Білій Церкві  залі суду № 1 справу за позовом  ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням,-

 

                                           В С Т А Н О В И В:

 

Позивач  ОСОБА_1. звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що на підставі договору дарування від 05.07.2005 року їй належить на праві власності будинок АДРЕСА_1, в будинку проживає вона з донькою ОСОБА_3, але зареєстрований також її колишній чоловік-відповідач по справі, шлюб між ними розірвано в червні 2006 року, відповідач з липня 2005 року в будинку не проживає, забрав свої особисті речі і перейшов проживати до своїх батьків, спірну жилу площу залишив добровільно, на даний час має іншу сім»ю, а тому позивач просила суд визнати відповідача таким, що втратив право на користування жилою площею спірного будинку з підстав, передбачених ст.ст.71,163 ЖК України, оскільки він не проживає в цьому будинку більше шести місяців без поважних причин.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1., її представник ОСОБА_3. уточнили позовні вимоги і просили суд визнати відповідача таким, що втратив право на користування жилим приміщенням спірного будинку з підстав, передбачених ч.2 ст.405 ЦК України, оскільки він не користується цим будинком більше року без поважних причин.

ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням до ОСОБА_1. мотивуючи тим, що 30.12.2004 року ним було придбано будинок по АДРЕСА_1для спільного проживання з його колишньою дружиною-відповідачкою по цій справі, від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_3ІНФОРМАЦІЯ_1, 05.07.2005 року між ними було укладено договір дарування  цього будинку на ім.»я відповідачки, він зареєстрований в цьому будинку, але відповідачка чинить перешкоди в користуванні житлом і він не має можливості проживати в спірному будинку. А тому він просив суд зобов»язати відповідачку усунути перешкоди в користуванні спірним житлом,  а саме- надати йому дублікати ключів від вхідних дверей або встановити замки на ці двері для спільного користування, не чинити йому перешкод в проникненні і користуванні спірним житлом, заборонити поселення в спірному будинку інших осіб без його згоди, а також позбавити права на користування спірним будинком інших осіб, якщо такі вже були поселені без його згоди.

За ухвалою суду від 06.02.2008 року  вказані справи були об»єднані в одне провадження і  справі присвоєно номер 2-1567.

В суді ОСОБА_1. та її представник  позов ОСОБА_2. про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням не визнали, а ОСОБА_2. та його представник ОСОБА_5. вказаний позов підтримали, а позов ОСОБА_1. про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, не визнали.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків, оглянувши матеріали справи, відмовний матеріал № 2426 Білоцерківського МВМ-1 за травень 2006 року, відмовний матеріал № 694 Рокитнянського РВ ГУ МВС України в Київській області за вересень-жовтень 2005 року,  цивільну справу № 2-1788 за 2006 рік, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1. підлягає до задоволення, а позов ОСОБА_2. до задоволення не підлягає з слідуючих підстав.

Так, по справі встановлено, що спірний будинокАДРЕСА_1належав на праві  власності ОСОБА_2. на підставі договору дарування, посвідченого Другою Білоцерківською міською держнотконторою 30.12.2004 року за реєстром № 1-6332 та зареєстрованого Білоцерківським  МБТІ 31.03.2005 року, а згідно договору дарування від 05.07.2005 року цей будинок ОСОБА_2. подарував ОСОБА_1., що вбачається з копії договору дарування будинку, посвідченого Першою Білоцерківською міською держнотконторою і зареєстрованого  в реєстрі   за     № 1-2096 /а.с.4, т.1/.

Згідно копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Білоцерківського МБТІ право власності на вказаний вище будинок зареєстровано 26.08.2005 року за ОСОБА_1. /а.с.5,т.1/.

З матеріалів справи № 2-1788 за 2006 рік вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі  з 22.01.2005 року, від якого мають доньку ОСОБА_3ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 14.04.2006 року шлюб між сторонами було розірвано, вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12.01.2007 року, після розірвання шлюбу ОСОБА_1. змінила своє прізвище на ОСОБА_1.

Судом також встановлено, що реєстрацію розірвання  шлюбу між сторонами по справі в відділі РАЦС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції було проведено 13.06.2006 року, що стверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу /а.с.7  т.1/.

Це свідоцтво недійсним не визнано і реєстрація розірвання шлюбу між сторонами не скасована.

Крім того, з матеріалів вказаної цивільної справи № 2-1788 також слідує, що оскарживши рішення суду по цій справі до суду апеляційної інстанції 09.10.2006 року, ОСОБА_2. в той же час 14.10.2006 року уклав шлюб з ОСОБА_6., що підтверджується копією актового запису про шлюб за   № 1579 від 14.10.2006 року.

Всі ці обставини не заперечувалися сторонами по справі в судовому засіданні.

Судом встановлено, що в спірному будинку зареєстровані ОСОБА_1. з 22.09.2005 року по 18.01.2008 року; ОСОБА_2. з 06.04.2005 року по 15.09.2007 року; їхня донька ОСОБА_3з 22.09.2005 року по даний час; ОСОБА_1. з 02.04.2005 року по даний час; ОСОБА_7. з 21.06.2007 року по даний час та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2з 18.01.2008 року по даний час, що стверджується наданими на запит суду довідками Білоцерківського міського відділу ГУ МВС України в Київській області від 29.02.2008 року та від 14.03.2008 року /а.с.209-212, т.1/.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2. в спірному будинку не проживає з липня 2005 року, а проживає він постійно з цього часу і по даний час по АДРЕСА_2в будинку, який належить на праві власності його матері.

Це стверджується поясненнями сторін, показами свідків ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., які в суді показали, що дійсно ОСОБА_2з липня 2005 року перейшов проживати до матері по АДРЕСА_2

Сторони по справі, свідок ОСОБА_9.-мати ОСОБА_2в суді підтвердили, що дійсно з липня 2005 року  ОСОБА_2. та ОСОБА_1. разом не проживали, сімейних відносин не підтримували.

 З пояснень ОСОБА_1. в суді встановлено, що її бувший чоловік ОСОБА_2. з липня 2005 року жодних витрат по утриманню спірного будинку і за комунальні послуги не несе, чого він і сам в суді не оспорював.

Крім того, в травні 2006 року ОСОБА_2. забрав зі спірного будинку свої особисті речі та майно своєї матері, яке вона надала в користування сторонам по справі після їхнього одруження /м»який куточок, килим, телефон, посуд, меблеву стінку/, що підтверджується поясненнями сторін, показами свідків ОСОБА_9., ОСОБА_11., копією розписки ОСОБА_9. від 21.05.2006 року /а.с.6, т.2/.

Отже, з врахуванням наведеного суд вважає безспірним той факт, що ОСОБА_2. в спірному будинку дійсно з липня 2005 року не проживає, жодної участі в його утриманні не приймає, забрав всі свої особисті речі, майно матері з цього будинку і проживає за іншою адресою- АДРЕСА_2в будинку матері разом з своєю новою дружиною.

Позивач ОСОБА_1. просить суд визнати відповідача ОСОБА_2. таким, що втратив право на користування спірним будинком в зв»язку з тим, що він не проживає в ньому більше року без поважних причин.

Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як встановлено судом і вбачається з наданих суду доказів, ОСОБА_2. з часу реєстрації права власності на спірний будинок  на його ім.»я на підставі договору дарування від 30.12.2004 року набув право на володіння, користування і розпорядження цим будинком, оскільки відповідно до ст.317 ЦК України власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Подарувавши цей будинок  05.07.2005 року своїй дружині, ОСОБА_2. тим самим позбавив себе права власності на це нерухоме майно, а отже втратив права володіння, користування і розпорядження цим майном, оскільки відповідно до законодавства перехід права власності на житловий будинок чи квартиру до іншої особи не може бути підставою для припинення права користування житловим приміщенням членами сім»ї попереднього власника, яке у них існувало, а не самого власника.

Але на той час ОСОБА_2. і ОСОБА_1. були подружжям і проживали однією сім»єю, а тому суд вважає, що ОСОБА_2. зберіг за собою право на користування спірним будинком як член сім»ї власника житлового будинку.

Згідно з положеннями ЖК України до членів сім»ї власника  житлового приміщення віднесено дружину /чоловіка/ власника житла, їхніх дітей, батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство /ч.2 ст.64, ч.3 ст.156 ЖК України/.

Відповідно до ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

В ст.405 ЦК України, на яку посилається позивач ОСОБА_1. як на правову підставу свого позову, закріплене сервітутне правовідношення, яке виникає в силу закону згідно з ч.1 ст.402 цього Кодексу в інтересах певної особи-члена сім»ї власника житла.

Отже, суд вважає, що оскільки ОСОБА_2. після відчуження спірного будинку на підставі договору дарування на користь ОСОБА_1. зберіг за собою право на користування ним як член сім»ї власника житла, то у разі відсутності його без поважних причин понад строки, встановлені ч.2 ст.405 ЦК України, він втрачає своє сервітутне право на житло.

При цьому суд також приходить до висновку, що припинення  подружніх відносин із власником житла  не може бути безумовною підставою для припинення сервітутного права на житло для бувшого члена сім»ї власника житла.

Проаналізувавши всі надані докази в їх сукупності, суд  вважає, що ОСОБА_2. дійсно більше року не проживав у спірному будинку і не користувався ним без поважних причин.

Так, в обґрунтування своїх вимог по позову про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням ОСОБА_2. як позивач посилається на те, що відповідачка ОСОБА_1. здійснила реєстрацію права власності на спірний будинок на своє ім.»я 26.08.2006 року з метою вчинення йому перешкод щодо користування будинком.

Але ОСОБА_1.такими діями тільки виконала вимоги діючого законодавства щодо реєстрації  права власності на нерухоме майно,  до того ж на підставі договору дарування, добровільно укладеного ОСОБА_2.

Крім цього, право власності на вказаний будинок було також зареєстровано і за ОСОБА_2. як за попереднім власником будинку.

А тому безпідставними суд вважає твердження ОСОБА_2. і його представника з приводу того, що такими діями ОСОБА_1. мала намір створити перешкоди для ОСОБА_2. щодо користування будинком.

Недоведеними суд вважає також посилання ОСОБА_2. на те, що відповідачкою були змінені замки на вхідних дверях до будинку, оскільки жодних безспірних доказів з цього приводу суду не було надано.

Судом  встановлено, що деякий час в цьому будинку ніхто взагалі не проживав, оскільки сама ОСОБА_2. перед пологами знаходилася в лікарні, потім після народження дитини проживала у своєї матері в с.Насташка Рокитнянського району.

В цей період ключі від будинку знаходилися у сусідки ОСОБА_12., яку ОСОБА_1. попросила доглянути за будинком, оскільки ОСОБА_2. на той час перейшов проживати до матері.

Ці обставини підтвердила в суді ОСОБА_1., свідок ОСОБА_12., яка також пояснила, що ОСОБА_2жодного разу до неї по питанню передачі йому ключів від будинку не звертався і жодного разу в той період, коли ключі були у неї, він до будинку не приходив, будинком не цікавився.

Свідок ОСОБА_13., яка проживає поруч з домоволодінням поАДРЕСА_1в суді показала, що тривалий час вона біля цього будинку ОСОБА_2 не бачила жодного разу.

Покази цих свідків приймаються судом до уваги, оскільки не суперечать поясненням ОСОБА_1., іншим доказам по справі.

Не приймаються судом до уваги і посилання ОСОБА_2. з приводу того, що підтвердженням наміру відповідачки на здійснення йому перешкод щодо користування спірним будинком є те, що вона приховувала від нього документи про сплату витрат на утримання будинку і комунальні послуги, чим позбавила його можливості понести такі витрати.

Так, суд вважає, що маючи бажання нести ці витрати ОСОБА_2. не був позбавлений можливості звернутися до підприємств та організацій міста, які надають відповідні послуги, за отриманням необхідної йому інформації і він мав всі можливості провести оплату коштів у будь-якому відділенні банку.

Крім того, намір створити перешкоди і створення реальних перешкод-це різні речі, і ненадання документів на оплату певних послуг не свідчить про те, що цим ОСОБА_2. чинилися перешкоди щодо користування спірним будинком.

До того ж жодних доказів з приводу того, що він хотів оплатити комунальні послуги, а ОСОБА_1. відмовилася надати йому відповідні документи, він суду не надав.

Не можуть також прийматися судом до уваги в підтвердження позовних вимог посилання ОСОБА_2. і його представника на те, що відповідачка ОСОБА_1. разом зі своїми близькими родичами 21.05.2006 року вдалася до фізичних перешкод йому у користуванні житлом.

Як вбачається з відмовного матеріалу № 2426 за 2006 рік, дійсно 21.05.2006 року близько 17 год. між сторонами по справі мала місце сварка при спробі ОСОБА_2. забрати своє особисте майно, яка вказано в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 23.05.2006 року.

А як вказано вище в рішенні, дійсно 21.05 2006 року ОСОБА_2. забрав свої особисті речі та майно, належне його матері, зі спірного будинку.

Отже, вказаний конфлікт між сторонами мав місце не з підстав користування ОСОБА_2. спірним будинком, він не вселявся в цей будинок , а навпаки, приїхав для того, щоб забрати свої речі і речі його матері.

Не є підтвердженням того, що ОСОБА_2. був позбавлений можливості користуватися спірним будинком і  відмовний матеріал  № 694 за 2005 рік.

Так, з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 01.10.2005 року слідує, що 02.09.2005 року близько 21 год. ОСОБА_2. разом зі своєю матір»ю та її співмешканцем ОСОБА_14 . приїхали в с Насташка до помешкання матері ОСОБА_1., де остання на той час перебувала з дитиною, з метою вирішити спірне питання  щодо розподілу спільного будинку.

Отже, з оглянутих судом відмовних матеріалів не вбачається, що ОСОБА_2. звертався до ОСОБА_1. з питання вселення в спірний будинок та користування ним, і що вона йому в цьому перешкоджала.

Таким чином, на думку суду, досліджені докази свідчать про те, що ОСОБА_2. добровільно залишив спірний будинок, забрав свої особисті речі, жодної участі в оплаті за будинок не приймав, з жодними скаргами на неправомірні дії ОСОБА_1. щодо перешкод в користуванні спірним будинком до правоохоронних органів та до суду не звертався, цим будинком не цікавився, а з зустрічним позовом звернувся до суду тільки під час розгляду судом заяви ОСОБА_1. про визнання його таким, що втратив право на користування спірним будинком,  після того, як більше року вже не проживав в цьому будинку.

Судом також враховуються ті обставини, що спірний будинок ОСОБА_2. подарував ОСОБА_1. добровільно, без жодного примусу, що підтвердив в суді свідок ОСОБА_15.-агент з нерухомості, який допомагав сторонам в пошуках цього будинку та при оформленні угод по відчуженню будинку,  і договір дарування будинку не визнаний недійсним.

Необґрунтованими суд вважає і посилання ОСОБА_2. та його представника на те, що реєстрація відповідачкою у спірному будинку сторонніх осіб без його згоди свідчить про перешкоди для нього у користуванні цим будинком.

Як зазначено вище в рішенні, в спірному будинку дійсно зареєстрований ОСОБА_16.-батько відповідачки, але він зареєстрований тоді, коли власником будинку був позивач ОСОБА_2., і без його згоди така реєстрація дійсно не могла бути проведена.

Щодо реєстрації в цьому будинку ОСОБА_7. та малолітньої ОСОБА_8, то вона проведена після того, коли права власності на будинок набула ОСОБА_1.

А відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок/частину будинку/, квартиру,  користуються ним /нею/ для особистого проживання і проживання членів сім»ї і мають право  розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

За ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Отже, для реєстрації в спірному будинку ОСОБА_7. та малолітньої ОСОБА_8 згода ОСОБА_2. не потрібна відповідно до діючого законодавства.

Крім того, зазначені особи зареєстровані в будинку вже після того, як ОСОБА_2. не проживав тут , а тому їхня реєстрація ніяк не могла створити йому перешкоди у користуванні будинком.

Не доведено в суді ОСОБА_2. і того, що факт реєстрації батька відповідачки в цьому будинку створив якісь перешкоди для ОСОБА_2., як він сам вказав в суді, він безперешкодно користувався будинком до липня 2005 року, коли залишив цей будинок, а батько ОСОБА_1. зареєстрований тут в квітні 2005 року.

Необґрунтованими і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, суд вважає вимоги ОСОБА_2. щодо заборони ОСОБА_1. поселяти в спірному будинку інших осіб без його згоди і про  позбавлення права на користування спірним будинком інших осіб, якщо такі були поселені.

Як вказано вище, ОСОБА_1. як власник будинку має право розпоряджатися ним на власний розсуд без згоди ОСОБА_2. , а згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, з врахуванням всього наведеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_2. дійсно більше року з липня 2005 року без поважних причин не користувався спірним будинком, право на користування яким зберігалося за ним як за членом сім»ї власника житла, а тому суд вважає за можливе визнати його таким, що втратив право на користування цим будинком.

Той факт, що ОСОБА_2. був знятий з реєстрації в спірному будинку на підставі рішення суду, не свідчить про вирішення даного спору, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, рішення суду, яке стало підставою для зняття його з реєстрації, не набрало на той час законної сили, а пізніше було скасовано судом апеляційної інстанції.

Щодо позову ОСОБА_2. про усунення перешкод в користуванні спірним будинком, то суд вважає його недоведеним, оскільки ні наданими суду письмовими доказами, ні показами свідків, які були допитані за клопотанням ОСОБА_2. не підтверджується той факт, що ОСОБА_1. чинила йому якісь реальні перешкоди щодо користування спірним будинком, якими саме діями і в чому ці перешкоди полягають, а  тому суд і відмовляє в задоволенні цього позову.

На підставі ст.4 Декрету КМ України «Про державне мито» сторони звільнені від сплати держмита /судового збору/ на користь держави.

Враховуючи все наведене та керуючись ст.ст.317, 319, 321, 379,402,405 ЦК України, ст.ст.64,150,156 ЖК України, ст.ст.10,60,81,88, 212-215 ЦПК України, суд-

 

                                          В И Р І Ш И В:

 

Позов ОСОБА_1задовольнити.

Визнати ОСОБА_2таким, що втратив право на користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1

В задоволенні позову ОСОБА_2про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням відмовити.

Від сплати держмита /судового збору/ сторони звільнити.

 

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

 

                                 Суддя                            Дмитренко А.М.