ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2006 р. | № 17/378-05-11783 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Підприємства “Віст” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю |
на рішення | від 20.02.2006 господарського суду Одеської області |
у справі | № 17/378-05-11783 |
за позовом | ТОВ “Тога” |
до | 1.Одеської міської ради; 2.ТОВ “Віст” |
про | визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 27.02.2002. |
за участю представників
позивача: Оксюта В.В., довір. у справі
відповідача-1: не з’явилися
відповідача-2: Новак І.О., довір. у справі
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.02.2006 позов задоволено –оспорюваний договір визнано недійсним з моменту укладення як такий, що укладений з порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України та ст. ст. 14, 15, 17 Закону України “Про оренду землі”.
ТОВ “Віст” в поданій касаційній скарзі просить рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невірне застосування судом ч.2 ст. 203, ст. 215 ЦК України, ст. 71 Земельного кодексу України та ст. 15 Закону України “Про оренду землі”. Скаржник також вказує на відсутність його повідомлення належним чином про час та місце розгляду справи та відсутність одержання копії рішення.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення –скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Задовольняючи позов суд виходив з того, що оспорюваний договір між відповідачами укладено з порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України та при відсутності такої істотної умови як цільове призначення земельної ділянки, а також без складання сторонами договору акта приймання-передачі земельної ділянки, як того вимагають ст. ст. 15, 17 Закону України “Про оренду землі”. Однак, колегія не може погодитися з висновком суду про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 ст. 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Отже, укладення договору оренди земельної ділянки є правовим наслідком прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельної ділянки у користування.
Судом залишено поза увагою ту обставину, що згідно з п.1.1. оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 27.02.2002 цей договір укладено на підставі рішення Одеської міської ради № 2749-ХХІІІ від 15.10.2001. З матеріалів справи не вбачається, позивачем не доведено та судом не встановлено визнання недійсним чи скасування зазначеного рішення, яке є підставою набуття ТОВ “Віст” права користування земельною ділянкою площею 0,2137 га, за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 37/1.
Окрім того, приймаючи рішення про визнання договору оренди від 27.02.2002 недійсним з моменту його укладення судом не враховано, що договори оренди можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, зокрема, вже здійснене користування за договором оренди.
Касаційна інстанція визнає передчасними висновки суду першої інстанції про невиконання відповідачами договору оренди, а саме про відсутність використання орендарем земельної ділянки та відсутність сплати орендної плати, оскільки судом не витребовувалися відповідні платіжні документи.
Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 16 Закону України “Про оренду землі” в первісній редакції від 06.10.1998, чинній станом на 27.02.2002, договір оренди землі набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов підписання його сторонами і державної реєстрації.
Оспорюваний договір оренди зареєстровано 11.03.2002 за № 550/52, в зв’язку з чим відсутність складання між сторонами договору акта приймання-передачі земельної ділянки жодним чином не впливає на дійсність оспорюваного договору.
Більше того, встановлюючи порушення при укладенні оспорюваного договору норм земельного законодавства суд помилково послався на норм ст.ст.14, 15, 17 Закону України “Про оренду землі” в редакції від 02.10.2003 № 1211-ІУ (набрав чинності з 05.11.2003).
Отже, судом безпідставно надано зворотну дію до спірних відносин нормам Закону України № 1211-ІУ від 02.10.2003, в той час як відповідність чи невідповідність договору вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке було чинним на момент укладення оспорюваного договору.
Адже, чинний станом на 27.02.2002 Закон України “Про оренду землі” взагалі не містив норми щодо обов’язковості оформлення передачі земельної ділянки актом приймання-передачі на відміну від ст. 17 Закону України “Про оренду землі” в редакції від 02.10.2003. Не містить відповідної умови і договір оренди від 27.02.2002.
З цих же мотивів колегія визнає помилковим застосування судом до спірних відносин положень ст. ст. 203, 215 ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Наведене вище свідчить про неповне з’ясування судом обставин справи що є підставою для її передачі на новий розгляд.
Касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи надати ретельну правову оцінку доданим до скарги платіжним документам, в яких містяться посилання на договір оренди від 11.03.2002 № 550/52, з метою з’ясування підстав фактичного користування ТОВ “Віст” спірною земельною ділянкою.
Слід також ретельно перевірити доводи ТОВ “Тога” щодо можливості порушення оспорюваним договором оренди прав позивача на оренду земельної ділянки по просп. Жукова, 37/1 в м. Одесі, оскільки постановою господарського суду Одеської області від 23.05.2006 у справі № 22-1/118-05-2936А встановлено той факт, що ТОВ “Тога” тільки у 2003 році звернулося до Одеської міської ради про надання спірної земельної ділянки у користування, а відповідно до ч.2 ст. 125 Земельного кодексу України право ТОВ “Віст” на оренду цієї ж земельної ділянки виникло значно раніше, а саме після державної реєстрації договору оренди від 27.02.2002 в березні 2002.
Судом також не досліджувалися ті обставини, що договором оренди від 27.02.2002 визначено трирічний термін його дії –до 15.10.2004 (п.1.2 договору), а п.1 ст. 26 Закону України “Про оренду землі” в редакції від 06.10.1998 підставою припинення договору оренди земельної ділянки передбачено закінчення терміну дії договору, що не виключає наявність підстав вважати, що з 15.10.2004 оспорюваний договір оренди припинився. Чинна на момент укладення договору ст. 27 Закону України “Про оренду землі” не передбачала можливість автоматичної пролонгації договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах та на той же строк при відсутності письмових заперечень орендодавця, протягом одного місяця після закінчення строку договору, оскільки відповідна норма була запроваджена Законом України від 02.10.2003 № 1211-ІУ (ч.3 ст. 33 Закону). Нечинність оспорюваного договору оренди земельної ділянки на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції підтверджується також наданою Одеською міською радою на запит суду ксерокопією зареєстрованого договору оренди від 16.05.2005 (а.с. 93-98), укладеного між відповідачами стосовно тієї ж земельної ділянки, яка була об’єктом оренди за договором від 27.02.2002.
Адже, виходячи з вимог ст. 18 Закону України “Про оренду землі” в редакції від 02.10.2003, чинного на момент укладення договору оренди від 16.05.2005, останній договір набрав чинності з 28.12.2005, тобто ще до вирішення по суті спору у справі № 17/378-05-11783.
З огляду на вищезгадане та враховуючи те, що визнати недійсним на майбутнє можна лише чинний договір оренди, касаційна інстанція також вважає за необхідне, керуючись ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України, доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору (п. 11 ч.1 ст. 80) Господарського процесуального кодексу України).
Водночас колегія відхиляє посилання скаржника на відсутність його повідомлення належним чином про час та місце розгляду справи, оскільки такі твердження другого відповідача спростовуються наявними у справі поштовими конвертами та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 44, 45, 53, 61, 69, 70, 85, 86), з яких вбачається надсилання господарським судом скаржнику ухвал про відкладення розгляду справи та рішення від 20.02.2006 за юридичною адресою ТОВ “Віст” зазначеною у касаційній скарзі.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судом першої інстанції всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ “Віст” задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 20.02.2006 у справі № 17/378-05-11783 скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж господарського суду.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун