ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2006 р. | № 11/47-ПД-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргала В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Міністерства промислової політики України |
на постанову | Запорізького апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. |
у справі | № 11/47-пд-06 |
господарського суду | Херсонської області |
за позовом | прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України |
до | 1). Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку України в особі Херсонського центрального відділення Промінвестбанку 2). Відкритого акціонерного товариства “Херсонський суднобудівний завод” 3). Херсонського державного заводу суднового обладнання та судової арматури |
про | визнання неукладеним договору, |
за участю представників
- позивача: | Горобчука М.І. (довіреність №20/2-4-385 від 16.09.2005р.) |
- відповідача-1: - відповідача-2: - відповідача-3: | Якуба Н.Г. (довіреність ВЕА №181624 від 20.07.2006р.) не з’явився Капустняка В.А. (посвідчення директора №285 від 20.07.2006р.) |
- прокурора: | Прасова О.О. (посвідчення прокурора відділу Генеральної прокуратури України №112 від 25.09.2006р.), - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 28.02.2006р. (суддя Чернявський В.В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Шевченко Т.М., суддів Радченко О.П., Яценко О.М.) в позові відмовлено.
В своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані рішенні і постанову та прийняти нове рішення, яким визнати неукладеним договір №02-01/58-95 про перевід боргу від 23.03.1998р., підписаний між Херсонським суднобудівним заводом, Херсонським державним заводом суднового обладнання та суднової арматури та Херсонським центральним відділенням Українського Акціонерного комерційного Промислово-інвестиційного банку, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, ст. 180, ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, ст. ст. 153, 201, 202 Цивільного кодексу України (ред. 1963р.), ст.ст. 4, 43, 35 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 та відповідач-2 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів –без змін, посилаючись на те, що рішення є законними і обґрунтованими.
Відповідач-2 не використав наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.03.1998р. за участю трьох осіб укладено договір про перевід боргу №02-01/58-98. Учасниками цього договору є відповідач-2 (первісний боржник), відповідач-3 (новий боржник) та відповідач-1 (кредитор). Предметом договору є грошовий борг за кредитним договором №61 від 13.09.1995р. в розмірі 2 066 818, 23 грн. і нараховані відсотки за ним станом на 01.03.1998р. в сумі 903 175, 90 грн., що виник внаслідок неналежного виконання зобов’язань перед кредитором, а загальна сума боргу склала 2 969 994, 13 грн. Сторони договору вказали, що зобов’язання, яке приймає новий боржник, ґрунтується на кредитному договорі №61 від 13.09.1995р., укладеному між первісним боржником і кредитором, і кредитор надав згоду на перевід боргу та зменшив дебіторську заборгованість первісного боржника на суму 2 969 994, 13 грн. Згідно умов договору, первісний боржник під час підписання договору передає новому боржнику всю інформацію і документацію, що підтверджує його права та обов’язки перед кредитором, а новий боржник повідомлений про вимоги та заперечення, які ґрунтовані на відносинах між первісним боржником та кредитором. Причиною звернення прокурора з позовом про визнання цього договору неукладеним з моменту підписання послужило ненадання позивачеві документації щодо переданих боргових зобов’язань, що, згідно висновків прокурора, є порушенням чинного законодавства та майнових прав держави в особі Міністерства промислової політики України.
Місцевий господарський суд відмовляючи в позові виходив з того, що відповідач-3 створений за наказом міністра промислової політики України №55 від 12.02.1998р. на базі майна машинобудівного підрозділу відповідача-2 шляхом його відокремлення. Державна реєстрація відповідача-3 в якості суб’єкта підприємницької діяльності здійснена 24.02.1998р., отже на час укладання оспорюваного договору відповідач-3 вже мав статус юридичної особи. Також місцевий господарський суд мотивував своє рішення тим, що з урахуванням набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України позов про визнання договору неукладеним є передбаченим законодавством способом захисту прав та інтересів особи. Крім того, суд виходив з того, що у іншій господарській справі - №13/227 дана оцінка як обґрунтованим позовним вимогам Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі Херсонського центрального відділення до Херсонського державного заводу суднового обладнання та суднової арматури про стягнення заборгованості за договором про перевід боргу №02-01/58-98 від 23.03.1998р. Як зазначено в рішенні за актом приймання-передачі оригіналів кредитного договору №61 від 11.09.2001р. державне підприємство “Херсонський суднобудівний завод” на підставі договору про перевід боргу №02-01/58-98 від 23.03.1998р. передало, а Херсонський завод суднового обладнання та суднової арматури прийняв оригінали кредитного договору №61 від 13.09.1995р. із змінами і доповненнями від 18.11.1995р. та 18.01.1996р.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду.
Між тим судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 ГПК України обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст.101 цього кодексу, не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Статтею 43 зазначеного кодексу визначено що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76р. № 11 “Про судове рішення”, судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Судові ж рішення вказаним критеріям не відповідають з наступних підстав.
Місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що після укладення кредитного договору №61 від 13.09.1995р. було укладено узагальнюючий кредитний договір №16 від 28.02.1996р. Між тим розглядаючи по суті спір щодо договору про перевід боргу №02-01/58-98 від 23.03.1998р. за яким первісний боржник переводить на нового боржника грошовий борг за кредитним договором №61 від 13.09.1995р. у розмірі 2066818 грн. 23 коп. і нарахованим відсоткам за ним станом на 01.03.1998р. у сумі 903175 грн. 92 коп. місцевий господарський суд в порушення вимог ст.43 ГПК України пославшись на узагальнюючий кредитний договір №16 від 28.02.1996р. не дав йому правової оцінки у сукупності з іншими доказами, а відтак не з’ясував чи не припинена з урахуванням вказаних обставин дія попереднього кредитного договору №61 від 13.09.1995р., які зобов’язання існують між сторонами за цим договором і які зобов’язання між сторонами існують за узагальнюючим кредитним договором №16 від 28.02.1996р.
Крім того, заявлена позивачем вимога про визнання договору про перевід боргу неукладеним не відповідає способам захисту прав суб’єктів господарювання, передбаченим ст.20 ГК України. Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Таку правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 14.01.2002 у справі за позовом Акціонерного товариства “Сантехмонтаж-60” до Малого приватного підприємства фірма “Барвінок”, Акціонерного товариства компанія “Капітал” та Акціонерного товариства “Барвінок” про визнання неукладеним договору купівлі-продажу і визнання недійсними договорів. Посилання на ст.181 ч.8 ГК України як на правову підставу для звернення з таким позовом в даній справі не ґрунтується на вимогах вказаної норми оскільки положення частини четвертої цієї норми стосуються врегулювання розбіжностей щодо умов договору у проекті договору про що робиться застереження у ньому. У даній же справі предметом судового дослідження був договір, який як вбачається із судових рішень та не спростовувалось сторонами, відповідає вимогам ст.181 ч.1 цього кодексу. Крім того, у разі відсутності у договорі вказівки про всі істотні умови такий договір, у разі його невідповідності вимогам ст.180 ч.3 ГК України, може бути визнаний судом недійсним за наявності до того законних підстав. Пунктом 1 ст.83 ГПК України передбачено право господарського суду визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству, тобто коли позовна вимога ґрунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи. Прийнявши до провадження та розглядаючи даний спір по суті вказані вимоги мають враховуватись судом і при новому розгляді справи.
В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався на приписи ст.ст.201, 202 ЦК України щодо істотних умов договору та дійшов висновку що сторони досягли згоди з усіх істотних умов при укладенні оспорюваного договору. Між тим ст.203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину. Серед таких вимог цією нормою визначено що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З урахуванням викладених вище обставин судами вказані норми матеріального права дотримано не було.
З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч.2 ст.111-5 та ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів дійшов висновку, що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до ч.1 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міністерства промислової політики України задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. та рішення Господарського суду Херсонської області від 28.02.2006р. у справі № 11/47-пд-06 Господарського суду Херсонської області скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало