Справа № 308/6581/24

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.04.2025                 м. Ужгород

       Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Ювченко А.В., в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП,

                                        В С Т А Н О В И В:

       Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп.        

З протоколу про адміністративне правопорушеннясерії ЗхРУ №142021 від 06.04.2024 та постанови суду від 31.05.2024 вбачається, що о 06 год. 46 хв. 06 квітня 2024 року був виявлений та затриманий ОСОБА_1 черговими силами від пункту пропуску на відстані 200 метрів до державного кордону України, на напрямку 300 прикордонного знаку на дільниці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який в умовах воєнного стану вчинив спробу незаконного перетину державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку поза пунктом пропуску в складі групи осіб.

Своїми діями порушив вимоги ст. 9 та ст. 12 ЗУ «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року.

Не погоджуючись з даною постановою адвокат Ювченко А.В., в інтересах  ОСОБА_1  подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду. Вважає оскаржувану постанову незаконною, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим дійшов помилкових висновків, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що ОСОБА_1  заперечує факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та вважає, що протокол складено неправомірно, викладені у протоколі неправомірні дії він не вчиняв. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що ОСОБА_1 , 06.04.2024 приблизно о 06:00 год., перебуваючи у м. Ужгород (де перебував з метою відпочинку та туризму декілька днів), мав намір повернутися до місця свого мешкання у м. Львів. Перебуваючи на автовокзалі у м. Ужгород,  ОСОБА_1  не вдалось одразу придбати квиток на автобус до м. Львів. Під час перебування на автовокзалі, до ОСОБА_1  підійшов раніше невідомий чоловік, який почав розпитувати куди він має бажання їхати, на що останній повідомив про намір доїхати до м. Львів. У відповідь на це, невідомий чоловік повідомив, що він також їде до м. Львів на власному авто та за ціною автобусного квитка може підвезти і  ОСОБА_1 . На таку пропозицію ОСОБА_1  погодився та направився вслід за вказаним чоловіком до його власного легкового авто. Сівши до салону авто,  ОСОБА_1  побачив, що в салоні автомобіля був ще один хлопець, який повідомив що йому так само запропонували за ціною квитка проїхати до м. Львів. Перед тим як виїхати, водій взяв з ОСОБА_1  та другого пасажира гроші за проїзд наперед та повідомив, що гроші йому потрібні для заправки пальним. Після цього, водій виїхав з території автовокзалу та повідомив, що приблизно через 3 години вони прибудуть у м. Львів.  ОСОБА_1 , перебуваючи на задньому пасажирському сидінні авто заснув та прокинувся коли автомобіль в якому він перебував, зупинився. Водій авто повідомив, що він вимушений залишити його та другого пасажира на місці зупинки у зв`язку із тим, що йому потрібно терміново повернутись до м. Ужгород та відвезти дружину до лікарні. При цьому водій запевнив, що через 15 хвилин ОСОБА_1  та другого пасажира підбере інший водій, який довезе їх до м. Львів. На прохання водія,  ОСОБА_1  та другий пасажир, вийшли з салону авто та стали чекати на прибуття іншого транспортного засобу, при цьому ні ОСОБА_1 , ні другий пасажир навіть не розуміли місця свого перебування, маючи лише надію на порядність водія, якому вже були сплачені грошові кошти за проїзд. Під час очікування на транспорт,  ОСОБА_1  та другий пасажир, були затримані працівниками прикордонної служби, які стали звинувачувати їх у спробі перетину державного кордону України поза пунктом пропуску. У свою чергу ОСОБА_1  взагалі не розумів що відбувається та в чому саме полягали його дії, в яких вбачалось інкриміноване йому правопорушення, оскільки на місцевості в якій він знаходився він не пересувався та будь-якого паркану, якого навіть на місці затримання не було, він не перелазив, як про то нахабно та в зухвалій формі стверджували самі прикордонники. Не довідавшись навіть обставин ситуації, прикордонники затримали  ОСОБА_1  та другого пасажира та доставили до пункту тримання затриманих, де провели особистий огляд речей та склали адміністративний протокол відносно  ОСОБА_1  за спробу перетину державного кордону. Вважає, що суд першої інстанції порушив ст.ст. 252, 280 КУпАП, не встановив обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить суд, скасувати постанову суду від 31.05.2024 та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку із відсутністю складу та події адміністративного правопорушення. У разі відмови у задоволенні апеляційної скарги в частині закриття провадження у справі, просить закрити провадження у справі за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення та оголосити ОСОБА_1 усне зауваження відповідно до ст.22 КУпАП.

       Будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 та його захисник-адвокат Ювченко А.В. на розгляд справи щодо ОСОБА_1 не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисник-адвокат Ювченко А.В., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

       Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

       Ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані.

       Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №142021 від 06.04.2024 стверджується, що ОСОБА_1 06.04.2024 о 06 год. 46 хв. був виявлений та затриманий черговими силами від пункту пропуску на відстані 200 метрів до державного кордону України, на напрямку 300 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який в умовах воєнного стану вчинив спробу незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку поза пунктом пропуску в складі групи осіб. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991.

       Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 06.04.2024; рапортом інспектора прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 від 06.04.2024; протоколом особистого огляду, огляду речей і документів від 06.04.2024 року ОСОБА_1 та поясненнями самого ОСОБА_1 від 06.04.2024, з якого слідує, що до прикордоння привезли на машині, їх підвезли до паркану по маршруту руху слідування до державного кордону, цих людей він не знає.

       Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

       Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , стороною захисту не надано.

       Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які б давали підстави вважати, що інспектор прикордонної служби 2 категорії – інструктор кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстер сержант ОСОБА_2 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилається захисник-адвокат Ювченко А.В. в апеляційній скарзі.

       Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що інспектор прикордонної служби 2 категорії – інструктор кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстер сержант ОСОБА_2 діяв у межах наданих йому повноважень.

       Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги, не встановлено й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до примусового визнання ним вини у вчиненні адміністративного правопорушення, а також підписання протоколу та інших наявних у матеріалах справи документів.

       Крім того, не надано доказів того, що відносно ОСОБА_1 був вчинений моральний тиск чи незаконні дії з боку прикордонного наряду, що призвело до підписання процесуальних документів. Між тим, апеляційний суд бере до уваги відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що останній оскаржував незаконні дії працівників прикордонної служби, які склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення у передбачений законом спосіб.

       З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 перебував у м. Ужгород з метою відпочинку та туризму декілька днів, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

       Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 було затримано за 200 м від лінії державного кордону України в Закарпатській області, тому посилання сторони захисту на те, що він там перебував в особистих справах і випадково, є непереконливими з огляду на те, що останній зареєстрований та постійно проживає в м. Львів, Львівської області.

       Відхиляючи доводи сторони захисту в цій частині, суд враховує і те, що в поданих письмових запереченнях відсутні посилання на конкретні докази та обставини, які б підтверджували вказані доводи та спростовували б висновки про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

       Також відомостей про те, що ОСОБА_1 мав будь-які законні підстави перебувати у прикордонній смузі, захисником не було надано як в суді першої інстанції так і апеляційної.

       Доводи апеляційної скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 складено неправомірно, викладені у протоколі неправомірні дії він не вчиняв, апеляційний суд також не бере до уваги, оскільки такі є надуманими та безпідставними, а також спростовуються змістом протоколу та доданими до нього матеріалами, якими підтверджено, що ОСОБА_1 намагався перетнути державний кордон України поза межами пунктів пропуску.

       Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд бере до уваги те, що зміст складеного щодо ОСОБА_1 протоколу свідчить про те, що такий відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, у ньому відображені всі необхідні й передбачені цими нормами відомості та обставини, у тому числі чітко викладена суть адміністративного правопорушення.

       Доводи адвоката Ювченка А.В. в апеляційній скарзі про те, що з протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається жодної дії, вчиненої ОСОБА_1 , що підпадає під ознаки об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

       Відповідно до диспозиції частини першої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

       Частиною 2 цієї статті передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті

       Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 , суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України в складі групи осіб.

       Отже, ознакою об`єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною другою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України групою осіб поза пунктами пропуску через державний кордон України.

       Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд оцінює, як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.

       Тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 06.04.2024 о 06 год. 46 хв. був виявлений та затриманий черговими силами від пункту пропуску на відстані 200 метрів до державного кордону України, на напрямку 300 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який в умовах воєнного стану вчинив спробу незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку поза пунктом пропуску в складі групи осіб.

       Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.

       При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження і такі відхиляються.

       Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину.

       Доводи апеляційної скарги сторони захисту не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та, на думку апеляційного суду, є спробою уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.

       За таких обставин, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є підтвердженням в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, отже судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги ст. 279, 280 КУпАП, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а адміністративне стягнення, яке накладено на нього у межах санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, і в свою чергу є необхідним і достатнім для виправлення і виховання ОСОБА_1 у дусі точного та неухильного додержання законів та запобігання новим правопорушенням.

       Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.

       Зважаючи на характер вчиненого правопорушення, яке з об`єктивної сторони полягало в діях ОСОБА_1 , незаконно перетнути кордон в період дії воєнного стану в Україні, апеляційний суд не вважає таке правопорушення малозначним, а тому підстав для застосування вимог ст. 22 КУпАП немає, як це просить в апеляційній скарзі захисник.

       Разом з тим, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_3 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.

       На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.

       Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

       Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

       Апеляційну скаргу адвоката Ювченко А.В. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

       Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.Ю. Бисага