АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2011 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області в складі:
головуючої Перепелюк І.Б.
суддів: Міцнея В.Ф., Чупікової В.В.
секретар Градовий В.Б.
за участю: відповідача, представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє Головне управління юстиції у Чернівецькій області, до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє Головне управління юстиції у Чернівецькій області, на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 серпня 2011 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1, в інтересах якого діє Головне управління юстиції в Чернівецькій області, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італії. Позовні вимоги обґрунтовував слідуючими обставинами.
Позивач з відповідачем перебували в шлюбних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився їх син ОСОБА_3. Шлюб між сторонами було зареєстровано в січні 2003 року. Дитина постійно проживала в Італії. У липні 2009 року відповідач з дитиною поїхала на Україну на канікули і до Італії не повернулися. Позивач вважає, що відповідач, без погодження з батьком змінила місце проживання неповнолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні. Позивач вважає, що відповідач вчиняє незаконне утримання їх неповнолітньої дитини на території України, і просив суд визнати незаконним утримування на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути дитину до Італії.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 серпня 2011 року в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє Головне управління юстиції у Чернівецькій області, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини зазначені в позові. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд дав невірну оцінку наявним у справі доказам, неповно та невірно встановив обставини, що мають значення для справи, вийшов за межі позовних вимог та визначив місце проживання дитини.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 303 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
При розгляді справи, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, визначився з характером правовідносин, предметом та підставою позову, дослідив всі представлені сторонами докази та дав їм належну оцінку, застосував відповідні норми матеріального права.
Зокрема було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 2003 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився їх син ОСОБА_3. Дитина постійно проживала з батьками в Італії. У липні 2009 року відповідач з дитиною поїхала на Україну і до Італії не повернулися.
Встановлено, що відповідач на законних підставах проживає в Україні, оскільки є громадянкою України, разом з нею проживає і її син ОСОБА_3, який як вбачається із письмової інформації посольства України в Італії, зареєстрований громадянином України.
Відповідачем створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.
При розгляді справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дитина мешкає в умовах, що сприяють її розвитку та вихованню, переїзд до України був здійснений перш за все в інтересах дитини, повернення дитини до іншої держави без матері не буде відповідати інтересам дитини,
Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач як батько дитини, не позбавлений права на спілкування з сином й законодавство України сприяє цьому.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства»дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз’єднання сім’ї мають право на вільний в’їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом.
Згідно з вимогами ст. 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, яка набула чинності 1 вересня 2006 року, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом правильно зазначено, що рішення про відмову в поверненні дитини до іншої держави відповідає принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1956 року, яким визначено, що дитина може бути розлучена з матір’ю лише у виключних випадках.
Між тим, у ст. 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей зазначено, що переміщення або утримування дитини вважається незаконним, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому орану, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б якби не переміщення або утримання.
Позивачем не доведено в судовому засіданні того, що піклування про дитину, яке здійснювалось за місцем її проживання в Італії було достатнім для її нормального розвитку і не було їй на шкоду. Не надані позивачем і докази про те, що піклування про дитину на території України здійснюється з порушеннями принципів Декларації прав дитини та Закону України «Про охорону дитинства».
Суд правильно дійшов висновку про недоцільність повернення дитини, яка прижилась у своєму новому середовищі, оскільки дитина проживає на території України з 2009 року, відвідує навчальнимй заклад і досягла віку, коли вона може висловити думку відносно її життя. Думка дитини відносно повернення до Італії зафіксована в письмових матеріалах справи.
Дослідивши всі обставини справи, суд ухвалив правильне, законне і обґрунтоване рішення, яке не суперечить нормам вищезазначеної Конвенції, Декларації прав дитини та Закону України «Про охорону дитинства».
Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанцій.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог та визначив місце проживання дитини, вони є безпідставними, оскільки як мотивувальна так і резолютивна частини рішення не містять висновків суду щодо встановлення чи визначення місця проживання дитини.
З урахуванням наведенного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє Головне управління юстиції в Чернівецькій області, відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 серпня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: