Справа № 2-5872/2011р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

     16 листопада 2011 року                                                                      місто Маріуполь

     Жовтневий районний міста Маріуполя в Донецькій області у складі:

     головуючого судді Кулик С.В.

     при секретарі Чубаровій Т.Д.,

     розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщення, третя особа: Житлово-комунальне підприємство «Жилкомплекс»,

В С Т А Н О В И В:

     Позивачі звернулися до суду з даним позовом до відповідачів в обґрунтування заявлених вимог зазначили, що ОСОБА_2 є наймачем двохкімнатної квартири №7, жилою площею 28.4 кв.м., в будинку №103 по пр. Нахімова в м. Маріуполі. В 1985 році в спірну квартиру вселилась та зареєструвалась відповідачка ОСОБА_3, як дружина сина наймача. В 1988 році у них народилась дочка ОСОБА_5, яка 20.05.2011р. зареєструвала шлюб з ОСОБА_6, та після реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка «Амеліна». Дочка також була зареєстрована за місцем мешкання її батьків. В судовому порядку в 2001 році шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано з причин сумісного не проживання з 1999 року. Відповідачка ОСОБА_3 разом з дочкою ОСОБА_4 залишили місце проживання в спірній квартирі та з 2002 року по теперішній час проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1.

     Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23.11.2009р. позов відповідачок про вселення до спірної квартири було задоволено, а в задоволенні їх позову про визнання відповідачок такими, що втратили право користування спірною квартирою відмовлено з тих підстав, що відповідачки погодились частково сплатити заборгованість по квартирній платі, що утворилась у 2007 році, а також судом було враховано, що відповідачка ОСОБА_4 вимушено залишила спірне приміщення в неповнолітньому віці. Вказане рішення суду набрало законної сили. Проте, відповідачки за вище вказаним рішенням до спірної квартири не вселилися, до відповідних органів для його виконання не зверталися, що свідчить про те, що відповідачі не бажають скористатися своїм правом на проживання в спірному жилому приміщенні. В погашенні заборгованості відповідачки не приймали участь, їх реєстрація в спірній квартирі впливає на розмір оплати за комунальні послуги, що збільшує витрати для позивачів на утримання квартири. Відповідачки зберігають свою реєстрацію в спірній квартирі лише формально, не маючи наміру користуватися жилим приміщенням, оскільки квартира складається з двох суміжних кімнат, позивачка є хворою жінкою похилого віку, відповідачка ОСОБА_3 є колишнім членом сім’ї позивача. Оскільки відповідачки після набрання рішенням суду від 23.11.2009р. законної сили не проживають в спірній квартирі понад рік, тому просять визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

     Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні та підтримав пояснення викладені у позовній заяві обставини.

     Позивачка ОСОБА_2 при розгляді справи не була присутня, надала суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутність, позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.

     Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та підтримала раніше дані по справі пояснення, згідно з якими вона в спірному жилому приміщені разом з матір’ю не проживають понад встановлений строк з поважних причин, в зв’язку з неправомірною поведінкою позивачів та їх небажанням врегулювати спір мирним шляхом. З 2002 року вони приймали заходи для вселення до квартири. У квітні 2009 року ОСОБА_3 намагалась потрапити до спірного приміщення, проте отримала фізичні ушкодження від ОСОБА_1 Вона же з січня 2010 року постійно намагалась потрапити до спірної квартири, проте двері до квартири ніхто не відкривав. Посилання позивачів на те, що вони не зверталися за примусовим виконанням рішення суду є безпідставними, оскільки трьохрічний строк для звернення рішення до виконання не сплинув. Протягом року вони намагалися добровільно врегулювати конфлікт, проте позивачі цього не бажали, тому 30.03.2011р. вони звернулися до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду. 04.04.2011р. державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та 17.05.2011р. рішення суду фактично було виконано, до спірної квартири були вселені їх особисті речі. За усною домовленістю з позивачем ОСОБА_1 вони до квартири не вселилися, оскільки позивачка ОСОБА_2 є психічно хворою людиною. 20.05.2011 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та продовжує проживати за іншою адресою разом з чоловіком, а мати за родом своєї роботи мешкає в м. Києві. Будь-яких доповнень до раніше даних пояснення від відповідачки не надійшло.

     Відповідачка ОСОБА_3 також в судовому засіданні позовні вимоги не визнала по підставах раніше викладених під час розгляду первинного позову, які аналогічні з поясненнями даними відповідачкою ОСОБА_4

     Представник третьої особи в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи було повідомлено у встановленому законом порядку.

     Визнаючи наявні матеріали про права й взаємини сторін достатніми, суд вирішив справу за відсутність позивачки та представника третьої особи.

     Вислухавши сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

     Судом встановлено, що позивака ОСОБА_2 є наймачем квартири АДРЕСА_2, яка перебуває у державному жилому фонді. Відповідачі вселились та були зареєстровані, як члени сім’ї наймача: ОСОБА_3, з вересня 1985 року, а ОСОБА_5 з грудня 1988 року. (а.с.6).

     Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 15.02.2001р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано з підстав сумісного не проживання з листопада 1999 року (а.с.7).

     Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23.11.2009р., яке набрало чинності 14.01.2010р. позов ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про вселення до квартири АДРЕСА_3 в. Маріуполі задоволено (а.с.10-13).

     Після набрання рішенням суду від 23.11.2009р. законної сили відповідачі до спірної квартири не вселилися, що підтверджується актами обстеження жилого приміщення, складених комісією ЖЕУ №3 від 31.03.2011г. (а.с.24-25). Витрати по утриманню жилого приміщення та сплаті комунальних послуг не несуть (а.с.60-64).

     30.07.2010р. відповідачки зверталися до Жовтневого ВДВС із заявою про прийняття виконавчого листа №2-514 від 23.11.2009р. про вселення їх до спірної квартири до примусового виконання, за якою 30.07.2010р. було прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. 01.04.2011р. відповідачки вдруге звернулися до виконавчої служби із заявою про прийняття виконавчого листа №514 від 23.11.2009р. до виконання за яким 04.04.2011р. постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження та 17.05.2011р. рішення суду було виконано у повному обсязі (а.с.80).

     20 травня 2011 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та після реєстрації шлюбу їй було привласнено прізвище «Амеліна».  

     Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25.06.2011р. позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, яким позов задоволено та визнано відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі №7, будинку №103 по пр.. Нахімова в м. Маріуполі. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21.09.2011 року рішення суду було залишено без змін. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 14.11.2011р. рішення суду від 25.06.2011р. скасовано за нововиявленими обставинами, а саме той факт, що на час постановлення рішення суду та під час його перегляду Апеляційним судом Донецької області не було відомо про те, що відповідачка ОСОБА_4 зареєструвала шлюб та змінила прізвище. Тому, суд вважає, що докази, а саме пояснення свідків, дослідженні судом при постановлені рішення суду від 25.06.2011р., які за думкою Апеляційного суду Донецької області були оцінені правильно, а рішення суду ухвалено згідно із законом, можуть бути оцінені без повторного заслуховування пояснені свідків.  

     Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили факт не проживання відповідачок в спірній квартирі, та протягом 2010 року намагань щодо вселитися до жилого приміщення з їх боку не приймалися.  

      Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.

      Відповідно до ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору –судом.   

      Відповідно до ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.  

      Суд, не може прийняти, як поважними посилання відповідачок на те, що їх тимчасова відсутність понад встановленого строку пов’язана з не бажанням позивачів вирішити спір мирним шляхом, оскільки їх права на користування спірним житлом були поновлені в судовому порядку, цим правом вони не скористались, до жилого приміщення не вселились та понад шестимісячний строк жилим приміщенням не користувались, обов’язки членів сім’ї наймача, передбачених ст.64 ЖКУ, не виконували.

     В своїх роз’ясненнях Пленум Верховного Суду України викладених в Постанові №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування Житлового кодексу України»наводить, що наявність рішення суду про право громадянина користуватися жилим приміщенням не є перешкодою для розгляду і задоволенню позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішення законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився.      

     Крім того, суд не може звернути увагу на те, що відповідачки за примусовим виконанням рішення суду  про їх вселення до спірної квартири звернулися в період перебування в провадженні суду даної справи. Після примусового виконання рішення до квартири не всилилися, жилим приміщенням не користуються та продовжують проживати за іншою адресою. Тому, суд приходить до висновку, що відповідачі не мають наміру користуватися спірним жилим приміщенням, а продовження збереження своєї реєстрації порушує права позивачів за захистом якого вони звернулися до суду.

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9,64,65,71,72 ЖК України, ст.ст.8,11,174,81,88,212-215 ЦПК України,  суд -

В И Р І Ш И В:

     Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщення, третя особа: Житлово-комунальне підприємство «Жилкомплекс»задовольнити.

     Визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили права користування жилим приміщення у квартирі АДРЕСА_4.

     Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя. Особи, які приймали участь у справі, але не були присутні при проголошенні судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                    С.В. Кулик