ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                               Божок В.С. - головуючого,

                                               Костенко Т. Ф.,

                                               Коробенко Г.П.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача  - Гайченко А.В. (дов. від 20.12.05), Березенко І.В. (дов. від 04.01.06 № ВСО 333345),

відповідача - не з'явились,

3-тої особи - не з'явились,

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Рішенням від 21.10.05 господарського суду м. Києва позов задоволено. З Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" стягнуто 14000 грн. основного боргу, 140 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 31.01.06 Київського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

          Не погоджуючись з судовими рішеннями, СПД ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою їх просить їх скасувати, позов залишити без розгляду, посилаючись на порушення судами ст.ст. 32, 34 ГПК України.

          Відповідач подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову Київського апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

          Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспореного судового акту знаходить необхідним відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору від НОМЕР_1 про відступлення права вимоги, укладеного між СПД ОСОБА_2 та позивачем, останній набув право вимоги виконання зобов'язань СПД ОСОБА_1 за договором від 22.03.2004, у розмірі 14000 грн.

          На виконання договору від 22.03.2004, укладеного між СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 про збереження та продажу холодильного обладнання, останньою було передано відповідачу морозильну камеру та  холодильний агрегат загальною вартістю 25000 грн., що підтверджується накладною № 97 та податковою накладною № 97 від 28.05.2005.

Відповідно до п. 2.3 вказаного договору СПД ОСОБА_1 зобов'язалась оплатити 25000 грн. після продажу товару, але не пізніше ніж 15.06.2004.

Судом з'ясовано, що договір від 22.03.2004 від імені відповідача було підписано ОСОБА_3 та скріплений печаткою відповідачки.

          СПД ОСОБА_1  одержаний товар оплачено частково в сумі 11000 грн. - кошти надійшли на банківський рахунок ОСОБА_2 13.08.2004 та 01.09.2004.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій обгрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на недійсність зобов'язання у зв'язку з тим, що підпис на договорі здійснено не відповідачем, оскільки відтиск печатки СПД ОСОБА_1 на спірному договорі та подальше часткове його виконання свідчить, що договір було схвалено СПД ОСОБА_1.

Згідно зі ст. 218 ЦК України правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний дійсним.

          Враховуючи викладене та приймаючи до уваги положення ст. 512 ЦК України, якою передбачено можливість заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁹, 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України                                                       

                                                              ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2006  у справі № 12/489 залишити без змін.