ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                               Божок В.С. - головуючого,

                                               Костенко Т. Ф.,

                                               Коробенко Г.П.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача  - ОСОБА_2 (дов. від НОМЕР_1),

відповідача - Сизько Д.Б. (дов. від 15.06.04),

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Рішенням від 21.12.05 господарського суду Черкаської області в позові про розірвання усного договору купівлі-продажу цегли та стягнення з відповідача 60299 грн. за непоставлену цеглу відмовлено.

Постановою від 13.04.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

          Не погоджуючись з судовими рішеннями, СПД ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами ст.ст. 34, п.п. 2,3 ст. 104 ГПК України.

          Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспореного судового акту знаходить необхідним відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, СПД ОСОБА_1 у 2003 році здійснювались господарські операції з відповідачем - вносились в касу підприємства або перераховувались грошові кошти, на які йому зі складу підприємства відпускалась цегла. Господарські операції на одержання від позивача коштів оформлялись прибутковими касовими ордерами і платіжними дорученнями, а на отримання цегли - накладними (внутрігосподарського призначення), податковими накладними.

Судами з'ясовано, що відповідно до установчого договору про створення і діяльність ТОВ “Золотоніський цегляний завод” СПД ОСОБА_1 був його засновником з часткою в статутному фонді 33 %. За рішенням зборів учасників від 06.05.2003 року ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника директора, яку в установленому чинним трудовим законодавством не зайняв, але на заводі здійснював господарські операції як підприємець.

07.04.2004 року ОСОБА_1 було подано заяву про вихід зі складу засновників і передачу своєї частини в розмірі 33 % статутного капіталу ТОВ "Броварський ДВК "Меркурій", яку було задоволено рішенням від 14.04.2004 року загальних зборів учасників.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було обгрунтовано враховано пояснення водіїв, якими цегла у спірному періоді доставлялась позивачу, податкові накладні № 7 від 26.06.2003 року на суму 25 600 грн., № 27 від 31.07.2003 року на суму 29 800 грн., № 29 від 31.07.2003 року на суму 12 600 грн., виписані відповідачем по господарських операціях з позивачем, накладні внутрігосподарського призначення, а також те, що книга обліку придбання та продажу 2003 року, у якій повинні відображатись всі господарські операції з придбання та продажу, у тому числі цегли від відповідача, позивачем належним чином не велась.

Крім того, судами прийнято до уваги і той факт, що позивач звертався по вказаних податкових накладних за відшкодуванням ПДВ з Держбюджету. 

З врахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального права та процесуального права і підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁹, 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України                                                       

                                                              ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.04.2006  у справі № 09/4894 залишити без змін.