Справа № 2-1043/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.12.2011 року

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого –судді  Гриб М.В.,

при секретарі –Непокупній Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргороді  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної власності на самовільне будівництво та спонукання до виконання дій, пов»язаних з  реєстрацією самочинного будівництва,-

                                                    в с т а н о в и в :     

03.08.2011 року в суд звернулась ОСОБА_1 із зазначеним позовом.

В своїй позовній заяві вона зазначала, що  з 29.04.1997 року по 25.08.2010 року вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу, 22.03.2005 року вони купили будинок АДРЕСА_1, який зареєстрований на ім»я відповідача. В тому ж році за вказаною адресою вони самовільно збудували сарай літ»Г», вартістю 1573 грн, сарай «Д», вартістю 3228 грн, навіс «Е»,вартістю 3900 грн, сарай «С», вартістю 14791 грн, навіс «Ж», вартістю 4174 грн, а всього самовільно побудували будівель та споруд, загальною вартістю 27672 грн. Після розірвання шлюбу відповідач відмовився проводити їх  державну реєстрацію, чим унеможливлює набуття нею на частку в них права власності. Тому просила суд визнати за ними в рівних частках право спільної власності на самочинне будівництво і зобов»язати відповідача провести їх державну реєстрацію.

В судовому засіданні позивачка підтримувала свої позовні вимоги в повному об»ємі і просила задовольнити їх.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що  названі позивачкою будівлі та споруди були побудовані без відповідних дозволів, без будь-яких затверджених проектів, а отже є самочинним будівництвом і тому не може бути об»єктом права власності. Вказував що згадані будівлі ще не є добудованими, а отже не можуть бути прийнятими в експлуатацію. Крім цього, він, як фізична особа, не наділений правом проведення державної реєстрації, оскільки за змістом ст. 182 ЦК України така реєстрація проводиться не фізичною особою а відповідним органом. Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 просив відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши  письмові докази по справі, подані сторонами на засадах змагальності і диспозитивності, проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає  до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 –3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 квітня 1997 року по 25.08.2010  року. Шлюб розірвано (а.с.6).

В період їх зареєстрованого шлюбу, 22.03.2005 року, відповідач за договором купівлі-продажу придбав житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 15-17), а на підставі Рішення Біликівської сільської ради від 25.04.2005 року він приватизував земельну ділянку за вказаною адресою (а.с.9).

Там же, в період шлюбу, сторони без належного дозволу в порушення ст. 22 Закону України «Про основи містобудування», в редакції, що була чинною на той час, без будь-якого проекту збудували сарай «Г», сарай «Д», навіс «Е», сарай «С», навіс «Ж», загальною інвентаризаційною вартістю 27672 грн, що вони самі підтверджували  в судовому засіданні (а.с.10-14).

Відповідно ст. 61 ч.1 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно зі ст. 27 ч. 2 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов’язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться –до початку розгляду справи по суті.

В супереч цих вимог закону та вимог ст. 60 ЦПК України стороною позивача суду не надано обґрунтованих доказів відносно того, що самочинно збудовані будівлі і споруди відповідають санітарним та основним будівельним нормам і правилам, не створюють перешкод в користуванні своєю власністю власникам суміжних земельних ділянок, і їх будівництво є завершеним.

Відповідно ст.. 331 ч.2 ЦК України  право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.  Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом ст.61 СК України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, та п.18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»відповідно до положень ст.ст.81,116 ЗК України окрема земельна ділянка, отримана громадянином в період шлюбу в  приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно,  нажите подружжям у шлюбі,  а  про  одержану громадянином частку із земельного фонду.

Зважаючи на те, що спірні будівлі та споруди є об»єктами самочинного будівництва, що не заперечувалось сторонами, а право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, на момент розгляду справи судом, не перейшло до позивачки і остання не надала доказів суду про ступінь завершеності будівництва спірних будівель і споруд, суд не вбачає правових підстав  і для визнання права власності за нею на вказане нерухоме майно, чи його частку.

Діючим законодавством не передбачено обов»язку особи, яка вчинила самочинне будівництво, провести державну реєстрацію права на нього. Крім цього за змістом ст. 182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість здійснюється відповідними органами.

Згідно ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тому позовні вимоги позивачки в частині покладення зобов»язання на відповідача провести державну реєстрацію права на самовільно збудовані будівлі і споруди не ґрунтуються на законі, а отже не можуть бути задоволені судом.

При таких обставинах суд вважає необхідним у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 14, 60, 61, 62, 64, 88, 208, 209, 214, 215 ЦПК України;  ст. ст. 60, 61 СК України; ст. 22 Закону України «Про основи містобудування», ст.ст. 182, 331, 376 ЦК України,  п.18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ, суд -                                                                                                                                         

                                                      в и р і ш и в :            

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної власності на самовільне будівництво та спонукання до виконання дій, пов»язаних з  реєстрацією самочинного будівництва –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 200 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області на протязі 10 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг через  Миргородський міськрайонний суд.

Суддя:М. В. Гриб