ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006 р. | № 15/105-8/164 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю представників сторін В. Череповського (керівник) та Т. Голуб (дов. від 7.06.06), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Почерк” на рішення від 7 липня 2005 року господарського суду Запорізької області та постанову від 1 березня 2006 року Запорізького апеляційного господарського суду у справі № 15/105-8/164 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Почерк” до товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес” про стягнення 199 984, 02 грн. заборгованості та 10 000 грн. витрат на юридичні послуги,
| ВСТАНОВИВ: |
Рішенням від 7 липня 2005 року господарського суду Запорізької області (судді І.Попова, Т.Алейникова, С.Гончаренко), залишеним без змін постановою від 1 березня 2006 року Запорізького апеляційного господарського суду, в позові відмовлено з мотивів безпідставності.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Почерк” просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 262, 264, 272 Цивільного кодексу Української РСР, а також статей 32-34, 36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України та ухвалити нове рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Прогрес” проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
До господарського суду подано позов про стягнення 199 984 грн. 02 коп. вартості ремонту, проведеного в приміщенні, що орендується, та 10 000 грн. витрат на юридичні послуги і господарськими судами встановлено, що 17 січня 2002 року між сторонами було укладено договір оренди № 1, відповідно до умов якого орендодавець (відповідач) у тижневий строк з моменту укладення договору, передає орендарю (позивачу) майно, яке є предметом оренди і зазначене в пункті 1.1. договору, по приймально-здавальному акту, в якому вказується технічний стан приміщення на момент здачі в оренду (пункт 2.1.), а орендар зобов’язався використовувати орендоване приміщення у відповідності до його призначення (пункт 3. 1), утримувати приміщення і обладнання в порядку, передбаченому санітарними, протипожежними правилами, правилами експлуатації, не допускати перевантаження електромереж (пункт 3.3), підтримувати орендоване приміщення у справному стані, своєчасно проводити його ремонт, усувати пошкодження, що виникли з його вини (пункт 3.5). Переобладнання і перепланування приміщення, здача його в суборенду можливі лише за письмової згоди орендодавця (пункт 3.6).
В період дії договору оренди орендар, посилаючись на припис контролюючих органів про невідповідність приміщення, що орендується, нормам чинного законодавства та неможливість проведення необхідних робіт орендодавцем, провів ремонт приміщень за власний рахунок на суму 199 984,02 грн.
Листом від 2 грудня 2002 року відповідач повідомив позивача про свій намір не продовжувати в подальшому орендні відносини після закінчення строку дії договору.
За договором майнового найму наймодавець зобов’язаний передати наймачу в тимчасове користування майно у стані, що відповідає умовам договору та призначенню майна (статті 256, 262 Цивільного кодексу Української РСР).
З матеріалів справи вбачається, що орендоване майно в установленому договором порядку - згідно акта - сторонами не передавалось і не приймалось. Також і умови договору не встановлюють будь-яких застережень щодо стану майна та умов, яким воно повинно відповідати, а також особливостей його призначення.
За цих обставини господарські суди дійшли висновків про неможливість встановлення стану майна, прийнятого позивачем в оренду, та ступінь необхідності його капітального ремонту.
До того ж господарські суди, посилаючись на висновки судової будівельно-технічної експертизи, обґрунтовано зазначили, що діючим законодавством не встановлено, яким вимогам повинно відповідати майно за призначенням “цех швидкої заморозки риби”.
За правилами статті 264 Цивільного кодексу Української РСР на наймодавця покладено обов’язок проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в оренду приміщення. Невиконання цього зобов’язання орендодавцем дає орендарю право або здійснити капітальний ремонт, встановлений договором, або спричинений невідкладною необхідністю і стягнути з орендодавця його вартість, або зарахувати її в рахунок орендних платежів, або розірвати договір (стаття 270 цього Кодексу) і стягнути збитки, спричинені його невиконанням.
Умовами договору оренди передбачений обов’язок відповідача проводити капітальний ремонт; відповідно до пункту 3.6 цього договору орендар мав право проводити лише переустаткування і перепланування приміщення тільки з письмової згоди орендодавця.
Будь-яких доказів письмового узгодження з відповідачем проведення капітального ремонту позивач не надав.
Правило статті 272 Цивільного кодексу Української РСР передбачає, що проведенні орендарем без дозволу орендодавця поліпшення, якщо їх можливо відокремити без шкоди для майна у разі якщо наймодавець не згодний відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені орендарем. Вартість поліпшень орендованого майна зроблений орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компетенції не підлягають.
Господарськими судами встановлена можливість відокремлення поліпшень, зроблених позивачем, без заподіяння шкоди майну, що орендується.
Господарські суди дійшли висновку про те, що оскільки підприємство позивача добуває та перероблює рибу, вимоги чинного законодавства щодо здійснення такого роду діяльності йому мають бути відомі та виконуватись, а тому позивач, маючи намір здійснювати діяльність з переробки риби, повинен був ще до укладення договору з’ясувати відповідність приміщення відповідним діючим нормам.
Господарські суди обґрунтовано визнали, що встановлення відповідними контролюючими органами невідповідності виробничого приміщення вимогам, які пред’являються для рибодобуваючих підприємств, не є підставою для зміни цільового призначення орендованого майна та виконання капітального ремонту без згоди орендодавця.
Призначені судом експертизи встановили, що як проекту, так і дозволу на переобладнання, узгодженого з відповідними контролюючими службами, у позивача не було.
Отже, за умов виконання позивачем капітального ремонту без згоди орендодавця та зміни цільового призначення орендованого майна, господарські суди правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 199 984,02 грн. вартості проведеного в орендованому приміщенні ремонту.
Водночас, господарські суди правомірно відмовили в стягненні 10 000 грн. як витрат на юридичні послуги, оскільки виходячи з приписів статті 203 Цивільного кодексу Української РСР витрати сторони спору, пов’язані з наданням юридичної допомоги щодо захисту її прав, не є збитками, бо не мають обов’язкового характеру.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і суди правильно застосували норми матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
| ПОСТАНОВИВ: |
Рішення рішенням від 7 липня 2005 року господарського суду Запорізької області та постанову від 1 березня 2006 року Запорізького апеляційного господарського суду у справі № 15/105-8/164 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Почерк” без задоволення.
Головуючий, суддя | М. В. Кузьменко |
Суддя | І. М. Васищак |
Суддя | В. М. Палій |