ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року  м. ОдесаСправа № 916/433/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Колцун В.В.,

за участю представників:

від прокуратури – Ейсмонт І.С.,

від Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області – участі не брали,

від Південного офісу Держаудитслужби – участі не брали,

від Приватного підприємства "МЕТА" – Сарсаков С.О., Ткачук О.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "МЕТА"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 про забезпечення позову, прийняту суддею Погребною К.Ф., м. Одеса,

у справі №916/433/25

за позовом: Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби

до відповідача: Приватного підприємства "МЕТА"

про визнання недійсним пункту договору, визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 2 129 465,91 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 р. Роздільнянська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби звернулася з позовом до Приватного підприємства "МЕТА", в якому просила визнати недійсним пункт 8.3 договору підряду №61/10 від 02.10.2023 в частині формулювання щодо сплати неустойки (пені) від ціни невиконаних робіт на об`єкті, а саме: положення "з дня отримання бюджетних коштів"; визнати недійсною додаткову угоду №1 від 26.12.2023 до договору підряду №61/10 від 02.10.2023, укладену між Затишанською селищною радою Роздільнянського району Одеської області та Приватним підприємством "МЕТА", а також стягнути з Приватного підприємства "МЕТА" на користь місцевого бюджету Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області неустойку (пеню) у розмірі 806375,60 грн та штраф у сумі 1323090,31 грн у зв`язку з неналежним виконанням умов договору підряду №61/10 від 02.10.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний пункт договору підряду №61/10 від 02.10.2023 містить положення, які суперечать чинному законодавству, а оспорювана додаткова угода укладена за відсутності документально підтверджених об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт за вказаним договором підряду, у зв`язку з чим вони підлягають визнанню недійсними з одночасним стягненням з відповідача штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з порушення Приватним підприємством "МЕТА" строків виконання взятих на себе зобов`язань.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 11.02.2025 відкрито провадження у справі №916/433/25.

Одночасно з поданням позовної заяви Роздільнянською окружною прокуратурою було подано заяву про забезпечення позову б/н від 06.02.2025 (вх.№2-160/25 від 06.02.2025), в якій остання просила:

-накласти арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству "МЕТА", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Приватному підприємству "МЕТА" у межах суми позовних вимог на загальну суму 2129465,91 грн;

-накласти арешт на рухоме (транспортні засоби) та нерухоме майно, у разі його виявлення, яке належить Приватному підприємству "МЕТА", у межах суми позову 2129465,91 грн, лише у межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;

-заборонити Приватному підприємству "МЕТА" вчиняти дії, направлені на ліквідацію або реорганізацію підприємства до завершення розгляду справи.

В обґрунтування даної заяви прокурор послався на відсутність у Приватного підприємства "МЕТА" майна та диспропорції у його господарській діяльності, що у разі задоволення позовних вимог може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у даній справі, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для вжиття обраних заявником заходів забезпечення позову, які відповідають критеріям розумності та співмірності.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 у справі №916/433/25 (суддя Погребна К.Ф.) частково задоволено заяву Роздільнянської окружної прокуратури про забезпечення позову б/н від 06.02.2025 (вх.№2-160/25 від 06.02.2025); накладено арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству "МЕТА", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Приватному підприємству "МЕТА" у межах суми позовних вимог на загальну суму 2129465,91 грн; накладено арешт на рухоме (транспортні засоби) та нерухоме майно, у разі його виявлення, яке належить Приватному підприємству "МЕТА", у межах суми позову 2129465,91 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності; у решті заяви відмовлено.

Вказана ухвала суду мотивована тим, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, а також на рухоме (транспортні засоби) та нерухоме майно цілком відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, у той час як забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти дії, спрямовані на ліквідацію або реорганізацію підприємства до завершення розгляду справи, у даному випадку є недоведеними та необґрунтованими.

Не погодившись з постановленою ухвалою, Приватне підприємство "МЕТА" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 у справі №916/433/25 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Роздільнянської окружної прокуратури про забезпечення позову б/н від 06.02.2025 (вх.№2-160/25 від 06.02.2025) відмовити повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі з урахуванням доповнень б/н від 20.02.2025 (вх.№673/25/Д1 від 21.02.2025) скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції не призначив розгляд поданої прокурором заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін, чим безпідставно позбавив відповідача можливості довести необґрунтованість вказаної заяви. Крім того, апелянт стверджує про те, що вжиті місцевим господарським судом заходи забезпечення позову створюють відповідачеві значні перешкоди у здійсненні господарської діяльності, завдають останньому реальних фінансових втрат та призводять до порушення прав і законних інтересів значного кола осіб, що не є учасниками судового провадження, але виступають контрагентами Приватного підприємства "МЕТА", які розраховують на своєчасні розрахунки з даним підприємством. Скаржник також зазначає про те, що як на момент постановлення оскаржуваної ухвали, так і на теперішній час існують підстави для застосування зустрічного забезпечення позову, які необґрунтовано не були враховані Господарським судом Одеської області.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 12.03.2025 (вх.№673/25/Д2 від 12.03.2025) Роздільнянська окружна прокуратура просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. Зокрема, прокурор посилається на те, що апелянтом не спростовано правомірності вжитих місцевим господарським судом заходів забезпечення позову і відповідач не був позбавлений можливості викласти свої заперечення проти таких заходів або пропозиції щодо зустрічного забезпечення до моменту постановлення оскаржуваної ухвали. Поряд з цим, прокурор стверджує про співмірність застосованих заходів забезпечення позову, оскільки однією з позовних вимог у цій справі виступає вимога майнового характеру, у разі задоволення якої відповідне судове рішення вимагатиме примусового виконання і таке виконання в майбутньому безпосередньо буде залежати від обставини наявності у боржника необхідної суми грошових коштів та/або майна, при цьому накладений арешт не призведе до втручання у господарську діяльність Приватного підприємства "МЕТА", натомість лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування коштами виключно у розмірі заявленої до стягнення суми та майном в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 04.03.2025 у справі №916/433/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 19.03.2025.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Приватного підприємства "МЕТА" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 про забезпечення позову у справі №916/433/25 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено дану справу до розгляду на 09.04.2025 о 12:00.

У судовому засіданні 09.04.2025 представники Приватного підприємства "МЕТА" підтримали апеляційну скаргу; прокурор висловив заперечення проти її задоволення; представники Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами оскарження ухвали (т.ІІ а.с.70, 72).

Затишанська селищна рада Роздільнянського району Одеської області та Південний офісу Держаудитслужби своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали оскарження ухвали на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд – це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанові останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Крім того, можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову у спорі про стягнення грошових коштів (у майновому спорі) підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то у даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21.

За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

При цьому у разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим (постанова Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21).

У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Водночас можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Приватне підприємство "МЕТА" необхідну суму грошових коштів та майно, а відтак застосування заходів забезпечення позову, обраних прокурором, безпосередньо пов`язане із предметом позову. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позовної заяви.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.08.2019 у справі №910/3802/19.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову, врахувавши вимоги щодо співмірності таких заходів, а саме: шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, що належать Приватному підприємству "МЕТА", саме в межах ціни позову, при цьому вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки грошові кошти та майно залишаються у володінні та користуванні вищенаведеного підприємства, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір, та майна (у разі його виявлення), виключно в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали про вжиття заходів забезпечення позову фактично зводяться до можливих наслідків блокування його господарської діяльності у вигляді невиконання ним своїх обов`язків перед іншими особами, можливого банкрутства тощо, але таке є ризиком підприємницької діяльності кожного, хто є суб`єктом підприємницької діяльності, і жодним чином не зумовлює неможливості забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у межах спірної суми коштів та майно у межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 19.02.2025 у справі №916/4912/24, в межах якої судом касаційної інстанції також здійснювався перегляд ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача в межах ціни позову.

Крім того, апеляційний господарський суд зауважує на тому, що низка доданих скаржником до апеляційної скарги копій договорів, укладених між Приватним підприємством "МЕТА" та іншими суб`єктами господарювання, не є належними у розумінні процесуального закону доказами, які б свідчили про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах ціни позову утруднює або блокує господарську діяльність відповідача та, відповідно, порушує права третіх осіб (контрагентів відповідача), оскільки, з огляду на приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження того, що заявлений прокурором та, відповідно, накладений місцевим господарським судом арешт на грошові кошти та майно перешкоджає господарській діяльності Приватного підприємства "МЕТА", беручи до уваги те, що у випадку, якщо до закінчення розгляду справи майно та грошові кошти зникнуть або сума останніх зменшиться, позивач у разі задоволення позову не зможе домогтися виконання рішення суду, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок Господарського суду Одеської області про те, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту є адекватними та такими, що забезпечують збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідносяться із заявленими прокурором вимогами та гарантують досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову.

Крім того, колегія суддів зауважує, що вищенаведений захід забезпечення позову у вигляді арешту носить тимчасовий характер та має наслідком збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що вжиті оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення позову не призводять до зупинення господарської діяльності Приватного підприємства "МЕТА", оскільки не зумовлюють списання коштів з банківських рахунків відповідача до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у відповідача відповідного обов`язку з виконання рішення суду.

Водночас запропонований прокурором захід забезпечення позову шляхом заборони Приватному підприємству "МЕТА" вчиняти дії, направлені на ліквідацію або реорганізацію підприємства, до завершення розгляду справи у даному випадку, з урахуванням предмету та підстав позову, є необґрунтованим і існування підстав його вжиття заявником не доведено, оскільки у матеріалах оскарження відсутні та прокурором не поданого жодного доказу, який би свідчив про те, що відповідачем здійснюються заходи, спрямовані на припинення/реорганізацію останнього, натомість твердження прокурора про такі наміри ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях останнього.

Сам по собі факт наявності між сторонами судового спору у даній справі не є підставою для застосування до Приватного підприємства "МЕТА" зазначеного вище заходу забезпечення позову, у зв`язку з чим, на відміну від арешту, захід забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії, направлені на ліквідацію або реорганізацію підприємства, правомірно не був вжитий місцевим господарським судом.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не призначив розгляд поданої прокурором заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін, чим безпідставно позбавив відповідача можливості довести необґрунтованість вказаної заяви, колегією суддів до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 140 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 140 Господарського процесуального кодексу України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

Згідно з частиною четвертою статті 140 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Отже, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що в силу вищенаведених норм процесуального закону призначення заяви про забезпечення позову до розгляду у судовому засіданні є не обов`язком суду, а його правом, яким останнім має можливість скористатися у виняткових випадках, коли виникає потреба у наданні додаткових доказів або пояснень.

Звертаючись до суду першої інстанції з заявою про вжиття заходів забезпечення позову, прокурор визначив як заходи забезпечення позову, так і обставини, які, на його думку, підтверджують обґрунтовану необхідність вжиття таких заходів, при цьому будь-яких відомостей про неможливість подання доказів або необхідність їх витребування у визначеному процесуальним законом порядку у відповідній заяві прокурором не було наведено, у зв`язку з чим Господарський суд Одеської області обґрунтовано здійснив розгляд цієї заяви без проведення судового засідання.

Поряд з цим, відповідачем не доведено, що останній був позбавлений можливості викласти свої заперечення проти заяви прокурора про забезпечення позову або пропозиції щодо зустрічного забезпечення до моменту постановлення оскаржуваної ухвали.

Стосовно доводів апелянта про те, що як на момент постановлення оскаржуваної ухвали, так і на теперішній час існують підстави для застосування зустрічного забезпечення позову, які необґрунтовано не були враховані Господарським судом Одеської області, то колегія суддів звертає увагу на те, що частиною першою статті 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову б/н від 06.02.2025 (вх.№2-160/25 від 06.02.2025), прокурором не зазначено пропозицій щодо зустрічного забезпечення.

Між тим, зважаючи на частину четверту статті 141 Господарського процесуального кодексу України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову. Зазначене відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому у статті 13 Господарського процесуального кодексу України (постанови Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/661/19 та від 10.10.2019 у справі №916/1572/19).

Відтак розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням вимог процесуального закону та не свідчить про допущення господарським судом істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування ухвали з цієї підстави.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у низці постанов останнього, зокрема, від 18.07.2018 у справі №916/2851/17, від 26.11.2018 у справі №904/2925/18, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 18.06.2019 у справі 904/661/19, від 24.06.2019 у справі №916/2933/18, від 10.10.2019 у справі 916/1572/19 тощо.

З огляду на викладене, оцінивши доводи прокурора щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви Роздільнянської окружної прокуратури про забезпечення позову б/н від 06.02.2025 (вх.№2-160/25 від 06.02.2025).

Таким чином, враховуючи те, що твердження апелянта щодо порушення Господарським судом Одеської області норм права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 10.02.2025 про забезпечення позову у справі №916/433/25 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 136, 137, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "МЕТА" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 про забезпечення позову у справі №916/433/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.04.2025.

Головуючий суддя                                                                                 С.В. Таран

Суддя                                                                                                     К.В. Богатир

Суддя                                                                                                     Л.В. Поліщук