ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2025 р.                                                                 Справа №926/3076/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                                                І.Б. Малех

суддів                                                                                                    І.Ю. Панова

                                                                                                                       О.В. Зварич

cекретар судового засідання Д.Т.Залуцький

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 06.03.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/648/25 від 10.03.2025)

на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року (суддя Ніколаєв М.І., ухвалу складено та підписано 04.03.2025, м. Чернівці)

у справі №926/3076/24

за позовом ОСОБА_1 , м.Чернівці.

до відповідача “Релігійної організації "Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України”

про визнання рішення загальних зборів релігійної громади та статуту в новій редакції недійсним

за участю представників, учасників процесу:

від позивача (скаржника): Загарія О.Д.;

від відповідача: Хованець А.І., Кривоносов Б.А.;

ВСТАНОВИВ:

          29.11.2024 до Господарського суду Чернівецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Релігійної організації “Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України” про визнання рішень загальних зборів релігійної громади, оформлених протоколом №1 від 13.08.2023 і протоколом №1 від 20.10.2024 та статутів в новій редакції №771-р від 21.08.2023, а також статуту в новій редакції №1186-р від 31.10.2024 недійсними.

03.03.2025 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, шляхом заборони державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств, Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження, щодо внесення відомостей та/або змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, проводити будь-які реєстраційні дії відносно Релігійної організації “Релігійна громада храму в ім?я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України” (ідентифікаційний номер юридичної особи в ЄДРПОУ 21434913), що стосуватимуться внесення змін до статуту Релігійної організації “Релігійна громада храму в ім?я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України” (ідентифікаційний номер юридичної особи в ЄДРПОУ 21434913) до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 4 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

ОСОБА_1 , не погодившись з винесеним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що таке прийняте з порушенням норм процесуального права, а висновки не відповідають обставинам справи.

Скаржник вказує, що суд першої інстанції застосував до нього завищений або навіть заздалегідь недосяжний стандарт доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Поряд з цим, скаржник, звертає увагу на те, що судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.03.2024 у справі №905/448/22, постанові від 24.06.2020 у справі №902/1051/19.

Також ОСОБА_1 покликається на норми ст.ст. 136, 137 ГПК України, ст.ст. 9, 13,14, 25, 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» як підставу для задоволення заяви про забезпечення позову.

Скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 4 березня 2025 року в даній справі та постановити нову ухвалу, якою задоволити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Відповідач по справі у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги, з посиланням на те, що судом першої інстанції вірно встановлено всі обставини справи, застосовано норми матеріального і процесуального права. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2025 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді – Зварич О.В., Панова І.Ю.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 б/н від 06.03.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/648/25 від 10.03.2025) на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року  у справі №926/3076/24.

Витребувано матеріали справи №926/3076/24 в Господарського суду Чернівецької  області.

19.03.2025 в канцелярію апеляційного суду поступили матеріали справи №926/3076/24.

В подальшому ухвалою суду від 20.03.2025 розгляд справи №926/3076/24 призначено в судове засідання на 9 квітня 2025 року.

09.04.2025 в судовому засіданні представники учасників процесу підтримали свої вимоги і заперечення, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність ухвали Господарського суду Чернівецької області від 4 березня 2025 року у справі №926/3076/24 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 подала позов до Релігійної організації “Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України” про визнання рішень загальних зборів релігійної громади, оформлених протоколом №1 від 13.08.2023 і протоколом №1 від 20.10.2024 та статутів в новій редакції №771-р від 21.08.2023, а також статуту в новій редакції №1186-р від 31.10.2024 недійсними.

Позов обґрунтовано тим, що 13 серпня 2023 року відбулись загальні збори членів Релігійної громади Православної старообрядної церкви храму Різдва Христового в м. Чернівці, якими одноголосно вирішено: 1) визначити канонічну та організаційну належності громади до Древлеправославної Церкви України та змінити найменування Громади на Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України; 2) прийняти статут Громади у новій редакції з необхідними змінами, у тому числі зі зміною найменування; 3) переобрати виконавчий орган управління та інші керівні органи; 4) змінити місцезнаходження Громади (протокол №1 від 13.08.2023).

21 серпня 2023 року за розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації №771-р зареєстровано статут Релігійної громади храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України.

Позивач стверджує, що Релігійна громада загальних зборів членів громади не проводила та її представники не подавали документів реєстратору для проведення реєстраційних дій. Шляхом проведення неправомочних зборів осіб, які не є членами Релігійної громади та шляхом підроблення документів проведено незаконну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зареєстровано статути Релігійної громади в новій редакції, які підлягають визнанню недійсними.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.06.2024 у справі №926/17/24, що залишено без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024,  відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Релігійної організації “Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України” про визнання статуту недійсним.

Представниками відповідача 20.10.2024 проведено загальні збори членів громади, за результатами яких вирішено доповнити статут пунктом 5.2. наступного змісту “Рішення про внесення змін в статуті Релігійної громади прийняті загальних/парафіяльних зборів, подається до органів державної влади в оригіналі та без нотаріально засвідчення справжності підпису й без використання спеціальних бланків нотаріальних документів”.

31 жовтня 2024 року за розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації №1186-р зареєстровано статут релігійної громади храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України.

З метою ефективного способу захисту прав та інтересів, відновлення статуту, який існував до порушення таких прав (повернення до статуту в редакції 2021 року) позивачка звернулась з даним позовом до суду.

03.03.2025 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, шляхом заборони державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств, Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження щодо внесення відомостей та/або змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, проводити будь-які реєстраційні дії відносно Релігійної організації “Релігійна громада храму в ім?я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України” (ідентифікаційний номер юридичної особи в ЄДРПОУ 21434913), що стосуватимуться внесення змін до статуту Релігійної організації “Релігійна громада храму в ім?я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України” (ідентифікаційний номер юридичної особи в ЄДРПОУ 21434913) до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідачем, після звернення до суду з позовом у цій справі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань може бути вчинено дії, щодо внесення змін до статуту, що вже мало місце при розгляді судової справи №926/17/24, внаслідок чого виникнуть істотні ускладнення або й неможливість виконання судового рішення, в разі задоволення позову, а також буде породжено новий судовий спір.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до частини 1 та 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з статтею 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування положень статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об`єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову оцінюється обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Апеляційним судом встановлено, що у справі №926/3076/24 позивач звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення, що стосуються позовних вимог немайнового характеру, отже в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду. Має також досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги, щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони, зокрема, здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

Судом першої інстанції обгрунтовано враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім “право на суд”, яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі “Кюблер проти Німеччини”, заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені “правом на суд”.

Під час вирішення питання, щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в межах даної справи просив суд визнати недійсними: - рішення загальних зборів членів релігійної громади, оформлене протоколом №1 від 13.08.2023, - статут відповідача в новій редакції, зареєстрований розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації № 771-р, - рішення загальних зборів членів релігійної громади, оформлене протоколом №1 від 20.10.2023, статут відповідача в новій редакції, зареєстрований розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації № №1186-р від 31.10.2024 недійсними.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач припускає, що відповідачем, після звернення до суду з позовом у цій справі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань може бути вчинено дії, щодо внесення змін до статуту, що вже мало місце при розгляді судової справи №926/17/24, внаслідок чого виникнуть істотні ускладнення або й неможливість виконання судового рішення, в разі задоволення позову, а також буде породжено новий судовий спір.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову утруднить можливість для позивача вчинення дій, направлених на відновлення стану, який існував до порушення його прав, та не доведено, що забезпечення позову у даній справі у спосіб, зазначений ним, сприятиме виконанню завдань інституту забезпечення позову як елементу права на судовий захист, спрямованого на недопущення незворотності певних наслідків відповідних дій, щодо відновлення порушеного права.

Предметом даного спору є недійсність рішень загальних зборів, якими затверджено в нових редакціях статут відповідача та недійсність статуту відповідача, зміни до якого станом на момент подання заяви про забезпечення позову вже зареєстровані розпорядженнями голови Чернівецької обласної державної адміністрації.

Докази, що відповідач планує чи може внести зміни до свого статуту на підставі спірних рішень в матеріалах справи відсутні. Заборона проводити будь-які реєстраційні дії щодо внесення змін до статуту на підставі інших рішень загальних зборів відповідача, законність яких не є предметом даного спору, може бути розцінена як безпідставне та надмірне втручання в діяльність релігійної організації.

Судом першої інстанції вірно було роз`яснено позивачці по справі, що у разі прийняття у майбутньому відповідачем рішень, які на думку позивача призведуть до порушення її прав, вона не позбавлена можливості звернутись до суду з відповідними позовними вимогами і вказане не суперечитиме принципу ефективного захисту прав у судовому процесі.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити, оскільки  позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову порушить її права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду в даній справі.

Твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції застосував до ОСОБА_1 завищений або навіть заздалегідь недосяжний стандарт доказування, що порушує баланс інтересів сторін, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Щодо посилання скаржника на те, що судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.03.2024 у справі №905/448/22, постанові від 24.06.2020 у справі №902/1051/19, то колегія апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне:

У справі №905/448/22 предметом спору було стягнення заборгованості в сумі 23238041,19 грн, а спір виник між двома юридичними особами, тобто вказана справа не є подібною із справою №926/3076/24, а тому посилання скаржника про те, що суд першої інстанції повинен був застосувати вказану судову практику, апеляційний суд вважає, у даному випадку, не коректним, а тому вони відхиляються апеляційним судом за безпідставністю,

У справі №902/1051/19 Верховний Суд переглядав рішення Господарського суду Вінницької області та    постанову Північно-західного апеляційного господарського суду, тобто здійснював розгляд по суті, а не переглядав ухвалу про забезпечення по суті, що відповідно не є тотожним із обставинами справи №926/3076/24 та відповідно докази, які були подані сторонами до суду для обґрунтування своїх правових позицій є також різними.

Щодо твердження скаржника про те, що ухвала суду прийнята з порушенням норм процесуального права, а висновки не відповідають обставинам справи, то воно спростовується матеріалами даної справи та викладеним вище.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

1.          Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 06.03.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/648/25 від 10.03.2025) – залишити без задоволення.

2.          Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року у справі №926/3076/24 залишити без змін.

3.          Судовий збір за подання апеляційної скарги – покласти на ОСОБА_1 .

4.          Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286-289 ГПК України.

5.          Матеріали справи №926/3076/24 повернути в Господарський суд Чернівецької області.  

Повний текст постанови складено та підписано 11.04.2025.

Головуючий суддя                                                                                І.Б. Малех

Суддя                                                                                                    І.Ю. Панова

       Суддя                                                                                                    О.В. Зварич