Справа № 372/3914/23

Провадження 4-с-4/25

ухвала

Іменем України

10 квітня 2025 року Обухівський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Висоцької Г.В. за участю секретаря судових засідань Куник О.В., представника скаржника Логвиненка С.П., представника боржника Гаврися Я.Б., розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії чи бездіяльність органу примусового виконання,

В С Т А Н О В И В:

10.02.2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на рішення (постанову) старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука Олександра Владиславовича від 23.01.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 76894853, в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука Олександра Владиславовича від 23.01.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 76894853; Зобов`язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука Олександра Владиславовича поновити порушені права стягувача ОСОБА_1 шляхом поновлення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76894853 від 23.01.2025 з примусового виконання виконавчого документу № 372/3914/23 від 05.11.2024, виданого Київським апеляційним судом.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що старшим державним виконавцем Боярчуком О.В. винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій. Своє рішення він обґрунтовує тим, що: «у відповідності до вимог пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій з підстав включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. Пункт 12 частини першої статті 34 Закону не містить винятків і обмежень щодо зупинення вчинення виконавчих дій з підстав включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. З огляду на те, що ПАТ "ЦЕНТРЕНЕРГО" включене до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації - виконавче провадження підлягає зупиненню до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації». З вказаною постановою державного виконавця стягувач не згодний через її протиправність, оскільки Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

10.03.2025 року представник боржника ПАТ «Центренерго» - Гаврись Я.Б. подав до суду відзив на скаргу, в якій просив відмовити у задоволенні вимог останньої, з огляду на наступне. ПАТ «Центренерго» є господарським товариством, пакет акцій якого у розмірі 78,289 %, що належать державі, включено до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, а тому дії державного виконавця щодо винесення Постанови від 23.01.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п.12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» є повністю законними. Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку Орган ДВС діяв у строгій відповідності до норм діючого законодавства, при цьому зупинив вчинення виконавчих дій тільки тому, що про це було прямо зазначено у законі. Також зазначив, що Ухвалою Верховного Суду Касаційного господарського суду №372/3914/23 від 27.01.2025 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Центренерго» на постанову Київського апеляційного суду №372/3914/23 від 05.11.2024 якою задоволено клопотання ПАТ «Центренерго» та зупинено до закінчення касаційного провадження виконання постанови Київського апеляційного суду від 05.11.2024 у частині стягнення з ПАТ «Центренерго» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні представник скаржника вимоги скарги підтримав з підстав, зазначених у скарзі, просив задовольнити.

Представник боржника у судовому засіданні щодо вимог скарги заперечив у повному обсязі, зазначив, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Представник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань до суду не направив.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, встановив наступне.

05 листопада 2024 року постановою Київського апеляційного суду частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 18.04.2024 року у справі № 372/3914/23 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Центренерго» про визнання накладених на ОСОБА_1 стягнень незаконними, поновленні на посаді та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказаною постановою частково задоволено апеляційну скаргу та скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 18.04.2024 року, визнано незаконними та скасовано накази № 178-к від 26.06.2023 та № 200-к від 05.07.2023 по ПАТ «Центренерго» про звільнення ОСОБА_1 та вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Департаменту безпеки та контролю ПАТ «Центренерго» й стягнути з ПАТ «Центренерго» заробітну плату ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.07.2023 по 05.11.2024 у сумі 2238200 грн (два мільйони двісті тридцять вісім тисяч двісті) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

У відповідності до статті 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Як зазначено у скарзі, ОСОБА_1 (стягувач) неодноразово звертався до відповідача (боржника) про добровільне виконання рішення суду в частині виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проте останній в цій частині його не виконав.

Київським апеляційним судом видано виконавчий лист на виконання постанови Київського апеляційного суду по справі № 372/3914/23 від 05.11.2024 щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (ЄДРПОУ 22927045) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 липня 2023 року по 05 листопада 2024 року в розмірі 2238 200 грн (два мільйони двісті тридцять вісім тисяч двісті) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, який був поданий на виконання стягувачем до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).

По даному виконавчому листу старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Боярчуком О.В. відкрито виконавче провадження № 76894853 постановою від 23.01.2025.

На підставі заяви боржника ПАТ «Центренерго» про зупинення вчинення виконавчих дій (вхід. ВДВС від 27.01.2025 № 437/3.1-30) 23.01.2025 старшим державним виконавцем Боярчуком О.В. винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій. Своє рішення він обґрунтовує тим, що (цитата): «у відповідності до вимог пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій з підстав включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. Пункт 12 частини першої статті 34 Закону не містить винятків і обмежень щодо зупинення вчинення виконавчих дій з підстав включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. З огляду на те, що ПАТ "ЦЕНТРЕНЕРГО" включене до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації - виконавче провадження підлягає зупиненню до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації».

Відповідно до частин першої та другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".

У силу приписів статті 19 Конституції України, статті 1 Закону Законом України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України "Про виконавче провадження", а й відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Положеннями статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.

Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Посилаючись на дану обставину, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Боярчуком Олександром Владиславовичем винесено оскаржувана постанова про зупинення вчинення виконавчих дій.

Як вбачається з розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 року 358- р «Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році» приватизація боржника за даним виконавчим провадження не може завершитися тривалий час, зокрема, ще з 2018 року і постійно пролонгується (розпорядженням Кабінету Міністрів України № 36-р «Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності» затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності, до якого включено ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» та визначено продовжити приватизацію об`єктів державної власності, включених до переліку, рішення про приватизацію яких були прийняті в 2018 році»).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписами статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.

Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах "Бурдов проти росії" від 07 травня 2002 року, "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року).

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:

- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", заява N 61406/00, § 59);

- "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України", заява N 38722/02, § 75);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", заява N 20390/07, § 29).

Стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2004 у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява N 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" (заява N 56849/00) від 29 червня 2004, "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року).

Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07 червня 2005 року) ЄСПЛ вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

У спірних відносинах втручання держави у право на працю та право на мирне володіння майном здійснюється: з відвертим порушенням принципу верховенства права; є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів державних підприємств, що підлягають приватизації, але аж ніяк не перетворення таких підприємств на повністю недоторканих перед законом і судом шляхом надання їм виключного правового «імунітету» із можливістю не виконувати будь-які рішення суду. Вказані обставини не були враховані державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови про зупинення виконавчих дій.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що скаргу слід задовольнити.

Керуючись ст. 43, 44, 77-83, 137, 141, 450, 451 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_1 на дії чи бездіяльність органу примусового виконання – задовольнити.

Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука Олександра Владиславовича від 23.01.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 76894853.

Зобов`язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука Олександра Владиславовича поновити порушені права стягувача ОСОБА_1 шляхом поновлення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76894853 від 23.01.2025 з примусового виконання виконавчого документу № 372/3914/23 від 05.11.2024, виданого Київським апеляційним судом

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 днів.

Суддя                                                Г.В.Висоцька