Справа № 709/367/25

2/709/294/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

       11 квітня 2025 року                                                 селище Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Шарої Л.О.,

секретаря судового засідання – Петраш Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Чорнобай цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

І. Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та відповідача.

ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (надалі по тексу позивач) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (надалі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.12.2021мід ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 02-24122001, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за пату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 24.12.2021 до цього договору факторингу № 02-24122001, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Вказує, що 30.05.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем був укладений Кредитний договір № 1974750 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (надалі – Договір), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовим ідентифікатором. За умовами договору ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язалося надати відповідачу кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернуті кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Надалі ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором виконало повністю, надавши відповідачу кредит у розмірі 8 300,00 грн, строком на 61 день, зі стандартною процентною ставкою - 1,9 % в день. Відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 10.01.2025 утворилася заборгованість у сумі 27 224,00 грн, із якої: 8 300,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 18 924,00 грн – заборгованість за відсотками.

Покликаючись на норми матеріального права, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь: прострочену суму боргу за кредитним договором в сумі 27 224,00 грн, судовий збір - 2 422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу – 10 500,00 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Рух справи в суді першої інстанції та процесуальні рішення.

19.03.2025 представник позивача Пархомчук С.В., в інтересах ТОВ  «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» через систему «Електронний Суд» скерував до Чорнобаївського районного суду Черкаської області в електронній формі позовну заяву до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно зі ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень ст.ст. 36, 37 ЦПК України, того ж дня було визначено головуючу суддю Шарую Л.О. та передано їй дану справу.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначений розгляд справи (а.с. 40-41).

У судове засідання представник позивача не з`явився, скерував до суду заяву про розгляд справи без його участі, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився; про дату, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом (а. 45).

Частиною 1 статті 223 ЦПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлення про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки судом вживалися вимоги закону щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, він вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явився, відзив на позов не надав, позивач не заперечує щодо ухвалення у справі заочного рішення, суд постановив проводити заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. Мотивувальна частина рішення

Застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1, 2 статті 640 ЦК України унормовано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 УК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Положеннями ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Нормами ч. 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 30.05.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та відповідачем укладений договір № 1974750 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (а.с. 11-15).

Договір підписаний шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису). Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Відповідно до п. 1.2 договору, товариство надає клієнту грошові кошти в гривні (кредит) в розмірі 8 300,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Згідно з п. 1.3 цього договору кредит надається строком на 30 днів.

Пунктом 1.4 встановлено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству проценти: 1) стандартна процентна ставка – 1,9% в день, яка застосовується якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; 2) знижена процентна ставка – 0,38 %.

У п. 4.2. Договору № 1974750 від 30.05.2021 сторони визначили порядок автопролонгації строку кредиту. Сторони договору домовилися, що у випадку, якщо у Клієнта на дату закінчення строку кредиту наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строку кредиту відповідно до п. 4.11.-4.1.6 договору, за цим договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту – на 15 календарних днів.

Згідно з п. 4.2.5 Договору, загальна кількість днів автопролонгації обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів.

Судом досліджений Паспорт споживчого кредиту (а.с. 16-17), із яким відповідач мав можливість ознайомитися до підписання Договору № 1974750 від 30.05.2021.

Ураховуючи положення статей 204, 207, 624, 628, 634, 368, 640 ЦК України, а також правову позицію ВП ВС, висловлену у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, суд дійшов висновку про укладення 30.05.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем Договору № 1974750 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності цього договору, він недійсним не визнаний.

Отримання відповідачем кредитних коштів від ТОВ «Лінеура Україна» у сумі 8 300 грн підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення ТОВ «УПР» від 04.03.2024 № 29419-0403 (а.с. 20).

Судом досліджена надана позивачем виписка по особовому рахунку відповідача за період із 30.05.2021 по 10.01.2025, за змістом якою прострочена сума кредиту – 8 300 грн, прострочені відсотки – 18 924 грн (а.с. 18.)

Разом з цим, суд урахував правові позиції, висловлені Верховним Судом у постанові від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, за змістом яких виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Отже, судом установлено, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1974750 від 30.05.2021 виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 8 300,00 грн, а останній свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів повного належного виконання ним умов договору.

Ураховуючи вимоги статей 526, 625, 610, 612, 1049, 1054 ЦК України та дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про те, що відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, внаслідок чого станом на 10.01.2025 у нього виникла заборгованість в сумі 27 224,00 грн, яка складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 8 300 грн, простроченої суми заборгованості за процентами в сумі 18 924 грн.

Щодо строку та підстав нарахування позивачем процентів за користування відповідачкою кредитними коштами, то суд зазначає таке.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Тобто, після припинення строку кредитного договору, проценти не нараховуються. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10. 2018 у справі № 202/4494/16-ц.

Як встановлено судом, сторони у договорі № 1974750 від 30.05.2021 про надання коштів на умовах споживчого кредиту узгодили строк кредитування - 30 днів та його автопролонгацію на 15 днів, але не більше 120 календарних дні поспіль. Отже, кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом відповідачем протягом не більше 150 днів.

З розрахунку заборгованості вбачається, що кредитодавець не перевищував встановлені кредитним договором ставки по відсоткам за наданим кредитом.

Отже, обставин, які б спростовували заявлені позовні вимоги та розрахунок заборгованості судом не встановлено, як видно із змісту позову, відповідач не виконує своїх зобов`язань по кредитному договору, заборгованість, яка виникла, добровільно у повній мірі не погашена, обґрунтованого заперечення щодо нарахованої суми заборгованості не надано.

24.12.2021 між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 02-24122001, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за пату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с. 21-22).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 24.12.2021 до цього договору факторингу, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 1974750 від 30.05.2021 (а.с. 23).

Платіжними інструкціями від 28.12.2021 № 453, від 24.12.2021 № 1696, від 28.12.2021 № 1697 підтверджено здійснення позивачем оплати на користь ТОВ «Лінеура Україна» по договору факторингу № 02-24122001 від 24.12.2021 (а.с. 24-25).

Керуючись положеннями статей 1077, 1078, 1081 ЦК України суд дійшов висновку про набуття позивачем права вимоги до відповідача та наявність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжного доручення позивачем при поданні цієї позовної заяви до суду сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, який, враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд висновує таке.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень ч.1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Однак, при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.202 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд звертає увагу на те, що розгляд малозначних справ проводиться в порядку спрощеного позовного провадження на виконання вимог, визначених ч. 4 ст. 19 ЦПК України, так як ця категорія справ потребує швидкого вирішення в силу закону.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду представником позивача надано: Договір про надання правової допомоги від 19.12.2023 (а.с. 29-30), додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 27.12.2024 (а.с. 31), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Пархомчук С.В. (а.с.32), акт про отримання правової допомоги від 07.04.2025, рахунок на оплату від 07.07.2025 та платіжну інструкцію № 37453 від 07.04.2025 про перерахування позивачем адвокату Пархомчук С.В. 10 500 грн.

Керуючись принципами справедливості та верховенства права, реальності понесення витрат, судом встановлено, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, адже до акту наданих послуг включена вартість складання та подання до суду заяв та клопотань, однак такі до суду не надходили; представник позивача участь у судових засіданнях не приймав. За цих обставин суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу позивача підлягають частковому стягненню з відповідача у розмірі 5 000,00 грн.

Покликаючись на положення статей 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з  ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою:  АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ 42228158, вул. Кирилівська, 82, офіс 7, м. Київ, 04080) заборгованість за договором № 1974750 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.05.2021, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , станом на 10.01.2025 в сумі 27 224 (дванадцять сім тисяч двісті двадцять чотири) гривні 00 копійок, із якої: заборгованість за тілом кредиту - 8 300 (вісім тисяч триста) гривень 00 копійок, заборгованість за процентами – 18 924 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути з  ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою:  АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ 42228158, вул. Кирилівська, 82, офіс 7, м. Київ, 04080) понесені судові витрати в сумі 7 422 (сім тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, із яких: сплачений судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Черкаського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України http://ck.ck.court.gov.ua.

Ознайомитись з повним текстом ухвали суду, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ 42228158, вул. Кирилівська, 82, офіс 7, м. Київ, 04080.

Відповідач: ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою:  АДРЕСА_1 .

       Суддя                                                                                Л.О. Шарая