РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

м. Вінниця

10 квітня 2025 р.           Справа № 120/13471/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_3 , позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області (далі - ГУ ПФУ у Сумській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Сумській області прийнято рішення № 023830027911 від 11.04.2024, яким протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком.

З таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивач не погоджується, тому звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою від 15.10.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Сторона відповідача правом надання відзиву не скористалась, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі від 15.10.2024, отримало до електронного кабінету 16.10.2024.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_3 04.04.2024 звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає/перераховує пенсію, ГУ ПФУ у Сумській області.

11.04.2024 за результатами розгляду звернення позивача, ГУПФУ у Сумській області прийняло рішення № 023830027911 про відмову у призначенні пенсії.

Зазначеним рішенням встановлено, що відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 10 років 9 місяців 27 днів.

До страхового стажу не зараховані: період роботи з 05.07.1975 по 16.08.1975, оскільки період роботи перетинається з періодом навчання;

період роботи з 16.07.1976 по 19.10.1985, оскільки наявне виправлення дати звільнення з роботи.

період роботи з 01.01.1992 по 31.12.2003, оскільки з 1 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-1V "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

- період роботи 2004 - 2015 роки, оскільки відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу про сплату внесків.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ГУ ПФУ у Сумській області про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Згідно ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно положено ст. 1 Закону № 1058 пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Абзацом 2 ст. 56 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.

У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п. 2 Порядку).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (п. 3 Порядку № 637).

З 29.07.1993 року діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі Інструкція № 58).

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п. 1.1 Інструкції № 58).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (п. 2.3 Інструкції № 58).

Пунктом 2.4. Інструкції № 58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.9. Інструкції № 58 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.

Відповідно до пункту 2.11 інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціали) і дата народження вказується на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

При цьому, суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача, діяла також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 року № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 року № 412; далі Інструкція № 162).

Згідно п. 2.2, 2.3 Інструкції № 162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до п. 2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні норми містяться у п. 18 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 15.08.1990 року № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців», відповідно до якого відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, щодо неврахування періоду з 05.07.1975 по 16.08.1975, який перетинається з періодом навчання, суд звертає увагу, що згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 у період з 1972 по 1977 рік навчалась в Іркутському державному інституті. Водночас, при визначенні страхового стажу у розмірі 10 років, 9 місяців і 27 днів, управлінням Пенсійного фонду до страхового стажу не зараховано вказаний період.

При цьому, суд зазначає, що записами трудової книжки позивача підтверджується робота за тимчасовим трудовим договором. А відтак, період з 05.07.1975 по 16.08.1975, належить зарахувати до трудового стажу позивача.

Щодо періоду роботи з 16.07.1976 по 19.10.1985, суд зазначає, що він підлягає зарахуванню до трудового стажу позивача, оскільки записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 не містять суперечностей, а в своїй сукупності підтверджують факт роботи ОСОБА_4 у відповідний період.

При цьому, слід врахувати, що законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Стосовно не врахованого періоду роботи з 01.01.1992 по 31.12.2003, оскільки рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, суд зазначає наступне.

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з РФ дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді від 13.03.1992.

Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у РФ, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані компетентними органами РФ, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.

Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території РФ або на підприємстві зареєстрованому на території РФ після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в РФ. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тобто, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством РФ, на території якої у спірний період відбувалась його трудова діяльність.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак припинення участі РФ в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.

Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в РФ не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Стосовно періоду роботи з 2004 по 2015, який не було враховано відповідачем до страхового стажу, з підстав того, що відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу про сплату внесків, суд зазначає про таке.

Як вже було зазначено, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до ч.ч. 2-3 цієї статті, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.

Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно зі статтею 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.

Як свідчать матеріали справи, позивач у спірний період часу з 01.12.1987 по 28.06.2015 працювала в "Іркутському спеціалізованому домі маляти № 1", що підтверджується записами трудової книжки.

Суд зазначає, що внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у спірні періоди, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 638/5795/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а та від 26 березня 2020 року у справі № 299/3616/16-а.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків чи подачі звітності, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам та/або не подання звітності не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 2004 року по 28.06.2015 рік

Окремо суд зауважує, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.

За таких обставин оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Сумській області №023830027911 від 11.04.2024, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, слід зобов`язати ГУ ПФУ у Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.07.1975 по 16.08.1975, 05.07.1976 по 19.10.1985 року, з 01.01.1992 по 31.12.2003 року, з 2004 року по 28.06.2015 року, у зв`язку із чим належним буде зобов`язати ГУ ПФУ у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_5 про призначення пенсії за віком від 04.04.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Розподіл судових витрат у цій справі не здійснюється, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області № 023830027911 від 11.04.2024, яким відмовлено ОСОБА_6 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.07.1975 по 16.08.1975, 05.07.1976 року по 19.10.1985 року, з 01.01.1992 року по 31.12.2003 року, з 2004 року по 28.06.2015 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04.04.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013)

Рішення суду сформовано: 10.04.2025.

Суддя                                                                      Бошкова Юлія Миколаївна