ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2006 р. | № 9/134/23 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді | Кривди Д.С. –(доповідача у справі), |
суддів : | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги | Коропського районного заготівельного торгово-переробного підприємства “Десна” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2006 року |
у справі | № 9/134/23 господарського суду Чернігівської області |
за позовом | ТОВ “Виробничо-торгова фірма “Дайна” |
до | Коропського районного заготівельного торгово-переробного підприємства “Десна” |
про | визнання права на сервітут, |
за участю представників сторін від:
позивача: Нерета А.Ю. –за довіреністю від 04.01.2006р.
відповідача: не з’явились
Розгляд справи відкладався згідно ухвали Вищого господарського суду України від 31.05.2006р.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 31.01.2006р. (суддя Івченко С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2006р. (судді Зеленін В.О. –головуючий, Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.), позов задоволено; визнано за ТОВ “Виробничо-торгова фірма “Дайна” право на сервітут, тобто на безстрокове право проїзду по наявній залізничній колії довжиною 122 погонних метри в смт.Короп по вул.Лісовій, 7, що належить Коропському районному заготівельному торгово-переробному підприємству “Десна”.
В касаційній скарзі №14 від 03.04.2006р. Коропське районне заготівельне торгово-переробне підприємство “Десна” просить скасувати постанову і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Також від відповідача надійшла касаційна скарга б/н та б/дати з аналогічними змістом і вимогами.
Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь свого представника в судовому засіданні касаційної інстанції.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню підлягає частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.09.2003 року між Коропським районним заготівельним торгово-переробним підприємством "Десна" (продавець) та ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна" (покупець) було укладено договір № 1/Н купівлі-продажу аукціонних основних засобів, за умовами якого, до ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна" у власність перейшла, крім іншого, й частина під'їзної залізничної колії з рампою (довжина 436 метрів, незавершене будівництво, період будівництва 1993-1994 роки), яка знаходиться за адресою: Україна, Чернігівська обл., смт. Короп, вул. Лісова,7.
У власності відповідача залишилась частина колії довжиною 122п.м., яка примикає до залізничної колії загальнодержавної власності.
Необхідність встановлення сервітуту по відношенню до частини колії загальною довжиною 122п.м. судами обґрунтовано тим, що позивач не має можливості дістатися до залізничної колії загальнодержавної власності в об'їзд колії відповідача, оскільки дана колія є єдиною залізничною гілкою, що примикає до залізничної колії загальнодержавної власності, якою володіють два власники: позивач та відповідач. Користуючись своєю частиною колії, позивач неминуче проїжджає по частині колії відповідача, як при подачі вагонів для розвантаження/навантаження на частині колії, яка належить ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна", так і при відправці пустих/навантажених вагонів з частини колії, яка належить ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна".
Суди попередніх інстанцій відхилили твердження відповідача про те, що сервітут на невведену в експлуатацію під’їзну залізничну колію неможливий. При цьому було встановлено, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції, частина колії відповідача не здана в експлуатацію (документально), але фактично частина під'їзної залізничної дороги відповідача готова до експлуатації, оскільки по ній здійснює проїзд позивач, зокрема, це підтверджується актом загальної форми № 128, 129 від 20 та 23 листопада 2005 року, з якого вбачається, що позивачу було подано дві цистерни з дизпаливом та бензином на залізничну колію, яка належить ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна" для розвантаження даних цистерн. Даною частиною залізничної колії користується і відповідач, що підтверджується договором № 253 на експлуатацію під'їзного шляху при станції Короп Південно-Західної залізниці, укладений між Конотопською дирекцією залізничних перевезень Південно-Західної залізниці та РЗТП "Десна" від 07.02.2001 року.
Згідно п.3.6 Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 року №644, подача вагонів на під’їзні колії в період їх будівництва допускається на умовах тимчасової угоди між залізницею та підприємством, якому належить під'їзна колія, або будівельною організацією, які несуть відповідальність за збереження вантажу, рухомого складу, вчасне повернення його і безпеку руху. Тимчасова угода підписується після висновку ревізора з безпеки руху поїздів про можливість подачі вагонів на цю під'їзну колію і розробки тимчасової Інструкції про порядок та умови руху локомотивів і вагонів на під'їзній колії. Застосувавши дану норму, суди дійшли висновку, що встановлення відповідного порядку користування незавершеною будівництвом залізничної колії не означає заборони на її використання, тому під'їзні залізничні колії можуть використовуватись не тільки після їх введення в експлуатацію, а й у період їх будівництва.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.
Так, дійшовши висновку про користування під’їзними коліями в період їх будівництва на умовах тимчасової угоди, суди не встановили її наявності та не дали правової оцінки тій обставині, що договір №253 на експлуатацію під’їзних колій Коропського РЗТПП “Десна”, на який посилаються суди, було розірвано з 10.04.2003р.
Також, відхиляючи твердження відповідача про те, що сервітут на невведену в експлуатацію під’їзну залізничну колію неможливий, суди не врахували положення ст.331 ЦК України. Зокрема, даною нормою передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Вищевикладене залишилося поза увагою як місцевого, так і апеляційного господарських судів, тоді як має значення для правильного вирішення спору.
За змістом ст.99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.
За приписами ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ст.404 ЦК України).
Згідно ч.3 ст.404 Цивільного кодексу України право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ст.402 ЦК України).
Суди попередніх інстанцій не дослідили, встановлення якого сервітуту –щодо земельної ділянки (земельного сервітуту) чи щодо іншого нерухомого майна, є предметом розгляду даного спору. При цьому слід враховувати, що земельне законодавство передбачає додаткові вимоги щодо встановлення сервітуту.
Так, у разі визначення права на сервітут щодо об’єкту нерухомості, необхідно враховувати, що такий об’єкт знаходиться на земельній ділянці, користування якою також може здійснюватися позивачем при дотримані земельного сервітуту, порядок якого передбачено главою 16 Земельного кодексу України і ця суттєва обставина не була визначена при розгляді справи.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги і визнаючи за позивачем право на сервітут, суд першої інстанції не визначив в повному обсязі зміст сервітуту, який залежить від правової сутності даного права.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи та з порушенням норм процесуального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Коропського районного заготівельного торгово-переробного підприємства “Десна” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2006 року у справі №9/134/23 та рішення господарського суду Чернігівської області від 31.01.2006р. у справі №9/134/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький