Справа № 2-0-17-07р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2007 року м. Городище
Городищенський районний суд Черкаської області у складі: судді Синиці Л.П., при секретарях Хіжняк В. Л., Третяк І.П., за участю адвоката ОСОБА_1розглянувши в судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, -
встановив:
04 квітня 2007 рокуОСОБА_2звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту отримання порання у неповнолітньому віці під час перебування в районі бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та визнання інвалідом дитинства ВВВ.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги заявник посилається на ті обставини, що він народивсяІНФОРМАЦІЯ_1в м. Нікополі Дніпропетровської області. 7 та 8 лютого 1944 року, коли йому виповнилось лише 15 років, радянські війська форсували річку Дніпро і він разом із своїми товаришами надавали посильну допомогу у вигляді пошуку човнів та переправі бійців через річку. Під час цього був сильний обстріл з боку німців і заявника ранило в руку. Але оскільки факт отримання ним поранення під час Великої Вітчизняної війни офіційно не встановлено, то ця обставина перешкоджає йому отримати статус інваліда війни та отримувати в зв'язку з цим всі пільги передбачені чинним законодавством для даної категорії громадян, тому він звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
В ході судового розгляду цивільної справи судом першої інстанції, заявник змінив вимоги своєї заяви, і просить суд встановити факт отримання ним поранення
8 лютого 1944 року у віці, коли йому виповнилось 15 повних років, під час перебування в районі бойових дій у період Великої Вітчизняної війни в м. Нікополь, Дніпропетровської області, коли проходило форсування річки Дніпро радянськими військами. Що ж стосується вимог визнання його інвалідом дитинства Великої Вітчизняної війни - відмовляється. Підтримуючи змінені позовні вимоги, заявник суду пояснив, що він отримав поранення в руку у період Великої Вітчизняної війни і йому надавалася необхідна допомога, але так як він не перебував на військовій службі у радянській армії, йому на той час виповнилося лише 15 років, то й відсутні медичні документи на підтвердження порання.
Заслухавши пояснення заявника, його адвоката, зацікавленої особи -представника управління праці та соціального захисту населення Городищенської РДА, дослідивши свідчення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, згідно протоколу судового засідання Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, від 14 травня 2007 року, які засвідчили, що дійсно 7-8 лютого 1944 року вони, разом із заявником були на переправі та приймали активну участь в переправі радянських військ через річку Дніпро, те щоОСОБА_2 на той час було повних 15 років, і що саме при цих обставинах заявник отримав поранення в руку, після отримання ОСОБА_2 поранення, дані свідки зупинили кровотечу, а останнього було доставлено у військово-польовий госпіталь; також даючи свідчення у суді, вищевказані особи вважають, що дане поранення могло призвести до втрати працездатності та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заява про встановлення факту порання отриманого у неповнолітньому віці в районі бойових дій в період Великої Вітчизняної війни є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судом не можуть розглядатись заяви про встановлення фактів одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, а оскільки заявник під час отримання порання не перебував на військовій службі, то вбачається можливість розгляду судом даної заяви.
Крім свідчень свідків дана заява підтверджується також довідкою з Нікопольського державного краєзнавчого музею про те, що, дійсно, 7-8 лютого 1944 року в ході боїв на Нікопольському плацдармі Нікопольсько-криворізької наступальної операції місто Нікополь було звільнене від німецьких військ (а.с. 4); архівною довідкою з Державного архіву Дніпропетровської області про те, що у книзі реєстрації актів цивільного стану відділу РАЦС м. Нікополь є записНОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про народження дитини чоловічої статі - ОСОБА_2 (а. с. 5); даними акта судово-медичного обстеження № 177 від 27.06. 2006 року про те, що при судово-медичному обстеженні ОСОБА_2 виявленні рубці м'яких тканин, які утворились внаслідок загоєння ран, кістковий мозоль, що палькується під ним утворився внаслідок зростання кісткових відломків, характер даних тілесних ушкоджень не виключає можливості їх утворення під час Великої Вітчизняної війни в строк, вказаний обстежуваним внаслідок поранення предметом з обмеженою контактною поверхнею, що діяв з великою дією прикладення (а. с. 7); довідкою МСЕК № 027299 про те, що ОСОБА_2 є інвалідом другої групи загального захворювання (а. с. 9).
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 5, 10, 11, 209, 212, 214 - 215, 256 ч. 2 - 259, 292 Цивільно-процесуального Кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд, -
вирішив:
Заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення -з а доводити.
Визнати, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1народження, отримав поранення 08 лютого 1944 року у віці 15 років, під час перебування в районі бойових дій у період Великої Вітчизняної війни в м. Нікополь, Дніпропетровської області, коли проходило форсування річки Дніпро радянськими військами.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про його оскарження чи розгляд справи в апеляційному порядку в разі залишення його без змін.