ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" листопада 2011 р. Справа № 5002-16/5095-2010
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Запорощенка М.Д.
Суддів Акулової Н.В.
Владимиренко С.В.,
за участю представників:
Позивача: ОСОБА_1 (дов. №3730 від 31.10.11р.)
Відповідача: не з'явився
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м.Київ на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2011 року
у справі №5002-16/5095-2010 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м.Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97", м.Сімферополь
про стягнення 635 734,17 грн.
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97", м.Сімферополь
до товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м.Київ
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" про стягнення суми заборгованості та штафних санкцій у розмірі 635 734,17 грн., за договором фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С.
У листопаді 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Лотос-97", подало зустрічний позов до товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу недійсним, посилаючись на те, що в день укладення сторонами договору фінансового лізингу відповідач не набув права власності на товар, який є предметом договору лізингу, а тому не мав юридичного права укладати зазначений договір.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.01.2011 року (суддя Білоус М.О.) первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" задоволено частково у сумі 500 072,07 грн. В частині стягнення суми 135 662,10 грн. відмовлено, у зв'язку з допущенням позивачем арифметичної помилки у здійсненому розрахунку. У задоволенні зустрічного позову товариству з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" відмовлено, оскільки, оспорюваний позивачем за зустрічним позовом договір фінансового лізингу відповідає діючому законодавству та з наведених у позові підстав визнанню недійсним не підлягає.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2011 року (судді: Волков К.В., Видашенко Т.С., Балюкова К.Г.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.01.2011 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”–відмовлено, а зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97”–задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С від 14 грудня 2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” та товариством з обмеженою відповідальністю „Лотос-97”.
Постанова суду мотивована тим, що в день укладення сторонами договору фінансового лізингу позивач не набув права власності на товар, що є предметом даного договору, тому договір фінансового лізингу не відповідає частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України та з таких обставин є недійсним.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просило скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2011 року та залишити в силі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.01.2011 року, посилаючись на те, що апеляційний господарський суд невірно визначив характер спірних правовідносин, невірно надав юридичну оцінку встановленим обставинам справи, невірно застосував норму матеріального права, а саме ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України, та не застосував спеціальну норму матеріального права, а саме ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг", у зв'язку з чим вчинив порушення норм матеріального права.
Заслухавши представника позивача, який з'явився в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій: 14 грудня 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (лізингодавець) та товариство з обмеженою відповідальністю „Лотос 97” (лізингоодержувач) уклали договір №071214-30/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу . (т.1, а.с.22-33).
В подальшому до вказаного договору були внесені зміни згідно укладених сторонами додаткових угод від 14 грудня 2007 року, від 17 жовтня 2008 року, від 17 березня 2008 року, від 14 січня 2010 року (т.1., а.с.39-49).
Предметом договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмет лізингу, визначеному у специфікації до договору (додатку до договору №2), а саме –вантажного автомобіля, марки „Renault”, моделі Premiym Lander 440/19Т 3М, 2007 року випуску, вартістю 649 301,86 гривен, для підприємницьких цілей у власній господарський діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів (т.1, а.с. 36).
Передача лізингодавцем лізингоодержувачу майна здійснюється у строк до 10 березня 2008 року, лізингодавець передає лізингоодержувачу майно за адресою: м.Київ, вул.Пуховська, 1-Б. Передача майна лізингоодержувачу у володіння та користування відбувається не раніше дати фактичного отримання майна у продавця майна, та лише після надання лізингоодержувачем документів лізингодавцю, що підтверджують виконання лізингоодержувачем пунктів 7.1. та 7.7. договору. (стаття 4.1 договору). Приймання лізингоодержувачем майна в лізинг оформлюється шляхом складання акту приймання-передачі майна (стаття 4.3 договору).
Відповідно до пункту 1.4 договору (у редакції додаткової угоди від 14.01.2010р.) Продавцем майна є товариство з обмеженою відповідальністю „Рено Тракс Україна”.
Між товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Рено Тракс Україна" укладено договір купівлі-продажу №RTU-CS-001 від 21.12.07 року вантажного транспортного засобу Renault Premium Lander 440.19T 3M. Вартість за одиницю товару транспортного засобу марки "Renault Trucks" (Рено Тракс), модель Renault Premium Lander 440.19T 3M на момент укладання договору ціна за одиницю товара складала 628 249,44 (п. 2.1.1). В пп.2.1 та 2.2. даного договору зазначено, що ціна одиниць товару та загальна вартість товару, не є остаточними та можуть змінюватись у залежності від зміни офіційного курсу евро по відношенню до гривні, встановленого Національним банком України на день оплати вартості товару.
Відповідно до п.1.6. договору купівлі-продажу №RTU-CS-001 від 21.12.07 року покупець купує товар з метою подальшого передання у фінансовий лізинг третій особі –товариству з обмеженою відповідальністю "Лотос-97", який в подальшому іменується лізингоодержувачем.
Відповідно до видаткової накладної від 15.02.2008 року та акту приймання-передачі за договором купівлі-продажу №RTU-CS-001, 15.02.2008 здійснена передача двох автомобілів марки "Renault Trucks" моделі Renault Premium Lander 440.19T 3M товариству з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг".
Пунктом 3.5 договору купівлі-продажу від 21.12.2007 року предбачено, що товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" набуває право власності на товар в момент передачі товару та підписання акта приймання-передачі, тобто з 15.02.2008 року.
Відповідно до положень статті 4.1, 4.3 договору фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С товариство з обмеженою відповідальністю " ВіЕйБі Лізинг " передає товариству з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" автомобіль 15.02.2008, про що свідчить акт прийому-передачі майна від 15.02.2008 року. (т.1 а.с.50)
Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом та відмовляючи у задоволені зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу відповідає діючому законодавству, а відповідач порушує свої обов'язки за цим договором.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про визнання договору недійсним та відмовляючи у задоволені первісного позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що укладений договір фінансового лізингу не відповідає ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, оскільки в день його укладення сторонами позивач не набув права власності на товар, що є предметом даного договору.
Проте, колегія судів касаційної інстанції не може погодитись з висновком апеляційного суду з огляду на таке:
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Згідно ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" виникли з договору фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С від 14.12.2007 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Частина 3 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що лізингодавець може мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Як вбачається із ч.1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Частиною 1 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Дана стаття виділяє види лізингу: прямий або непрямий.
Прямий лізинг є двосторонньою угодою між лізингодавцем та лізингоодержувачем. Він передбачає, що у лізинг передається об'єкт, який є власністю лізингодавця, а головне придбаний (набутий) ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем.
У непрямому лізингу беруть участь лізингодавець, лізингоодержувачь та продавець об'єкту лізингу. Він може укладатися у формі багатосторонньої угоди або у формі низки угод.
Апеляційним господарським судом зазначено, що позивачем укладалися договори
фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С та договір купівлі-продажу №RTU-CS-001, але
не спростовано висновок місцевого господарського суду, що договір фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С від 14.12.2007 року є договором фінансового(непрямого) лізингу та відповідає приписам наведених норм діючого законодавства.
Тому колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, відносно того, що договір фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С відповідає діючому законодавству.
Судова колегія Вищого господарського суду України, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив первісний позов у сумі 500 072, 07грн., виходячи з наступного.
Пунктом 2.1 договору фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С (в редакції додаткової угоди від 14.01.2010 року) строк користування лізингоодержувачем майном становить 61 місяць з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна згідно з п.4.3 даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором. (т.1, а.с.47)
Пунктом 3.1 договору встановлено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1-3.4.5 цього договору.
Лізингові платежі включають: платежі, які відшкодовуються (компенсуються) частину вартості майна; винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, з врахуванням коригування, вказаного в п.3.4.1-3.4.5 договору (п.п.3.1.1-3.1.2)
Пункт 3.4 договору визначає, що платежі за договором здійснюються в національній валюті України (гривнях).
Пункт 3.4.1 (в редакції додаткової угоди від 17.10.2008 року) встановлює, що лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансованого лізингового платежу) та даний пункт договору встановлює порядок розрахунку суми, що підлягає сплаті на користь лізингодавця на дату фактичного виконання платежу (крім авансованого платежу) . (т.1, а.с.40)
Пунктом 3.9. передбачено, що датою виконання будь-якого платежу за договором вважається дата фактичного надходження грошових коштів на банківський рахунок лізингодавця. Лізинговий платіж, перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, тягне за собою накладання штрафних санкцій, передбачених в пункті 11.2 даного договору.
Згідно з пунктом 3.1 договору сторони домовилися, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів, узгодженому ними, яки включають у себе платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна, винагороду (комісію) за отримане у лізинг майно.
Відповідно до пункту 11.2.1 договору передбачена відповідальність лізингоодержувача перед лізингодавцем за порушення своїх зобов’язань, щодо своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених пунктом 3.1 договору та графіком сплати лізингових платежів, а саме: сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодування всіх збитків, завданих цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Якщо у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів лізингодавець буде змушений нести збитки (в тому числі пов’язанні зі збільшенням процентної ставки за використання кредитних коштів, або інші), лізингоодержувач у термін п’ять банківських днів відшкодовує ці збитки після отримання відповідної вимоги від лізингодавця.
Положенням пункту 8.2.1 договору передбачено, що лізингоодержувач зобов’язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленій сторонами. У разі порушення зазначеного пункту договору пунктом 11.2.3 договору передбачений штраф у розмірі 1 (один) відсоток від загальної вартості предмету лізингу на момент укладення договору за кожен випадок такого порушення.
Пунктом 11.2.2 договору визначено, що за несвоєчасне повернення майна лізингоодержувачем лізингодавцю, передбачена відповідальність лізингоодержувача у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується неустойка, від загальної вартості майна на момент укладення договору, вказаної у пункті 3.2 договору, за кожний день прострочення повернення такого майна.
Крім того, у разі порушення процедури вилучення майна також передбачена відповідальність пунктом 11.2.5 договору у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків загальної вартості майна на момент укладення договору за кожен випадок такого порушення.
Пункт 18.1 Договору встановлює, що даний договір набирає чинності (вважається укладеним) з моменту його підписання сторонами і стає обов'язковим для сторін. Дія Договору продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач порушує свої обов'язки щодо своєчасної сплати лізингових платежів та сума боргу зі сплати лізингових платежів за період з лютого 2010 року по липень 2010 року складає 360 783 грн. 96 коп.
Оскільки місцевим господарським судом обумовлено встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" порушив свої обов'язки щодо своєчасної сплати лізингових платежів та враховуючи приписи п.11.2.1. договору , статей 546, 548, 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції правомірно стягнув 360 783,96 грн. основного боргу, 23 935,44 грн. пені, 13 559,96 грн. інфляційних витрат та 4 441,90 грн. –3% річних.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач за первісним позовом, в порушення п.8.2.1. договору не надав за 4 квартал 2009 року та 1-2 квартали 2010 року звіт у встановленій формі та в порушення п.10.1.1., п.10.2 договору не повернув на вимогу позивача спірне майно. А відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що у відповідності до п.11.2.3., 11.2.5. та п.11.2.2. договору з товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" підлягає стягненню штраф у розмірі 19 479,06 грн. за неподання інформації за три квартали, 12 941,56 грн. неустойки за прострочення повернення майна та 64 930,19 грн. штраф за порушення процедури вилучення майна.
Також судова колегія, погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відмови в частині стягнення суми 135 699, 90 коп., у зв'язку з допущеними помилками у розрахунках.
За таких обставин судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до хибних висновків, та, як наслідок, до скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
З врахуванням вищенаведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення місцевого господарського суду залишенню без змін.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м.Київ задовольнити.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2011 року у справі 5002-16/5095-2010 скасувати.
3. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.01.2011 року у справі 5002-16/5095-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя М.Д. Запорощенко
Судді: Н.В. Акулова
С.В. Владимиренко