ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "05" грудня 2011 р.                                                                                    № 51/345  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя (доповідач):

судді:Алєєва І.В.,

Новікова Р.Г.,

Євсіков О.О.

за участю представників:

від позивача: Файчак В.І.;

від відповідача: Басистий О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю                         «Торгівельно-енергетична компанія «ІТЕРА Україна»

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 року

у справі№ 51/345

господарського судуміста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю                         «Торгівельно-енергетична компанія «ІТЕРА Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю  «Сервісно-будівельна фірма «СІЕНДЖІ»

провизнання додаткових угод недійсними

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2011 року (суддя –А.Б. Пригунова) по справі № 51/345 у задоволенні позовних вимог ТОВ «ТЕК «ІТЕРА Україна»до ТОВ «СБФ «СІЕНДЖІ»про визнання недійсними додаткових угод до Генерального договору № 003-08-25 від 05.05.2008 року, укладених між позивачем та відповідачем 05.05.2008 року та 31.12.2008 року, відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 року (судді –Л.П. Зубець, А.І. Мартюк, С.В. Сотніков) у справі № 51/345 апеляційну скаргу ТОВ «ТЕК «ІТЕРА Україна»залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2011 року залишено без змін.

Судові акти попередніх інстанції мотивовані тим, що спірні додаткові угоди підписані уповноваженим представником позивача та з додержанням вимог закону, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав, визначених ст. 215 ЦК України для визнання їх недійсними.

Позивач не погоджуючись з прийнятою постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 року по справі № 51/345 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції змінити, шляхом корегування її тексту.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на те, що судом першої та апеляційної інстанції неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.11.2011 року касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість доводів та висновків скаржника і невідповідність їх нормам матеріального і процесуального права та просить оскаржувані процесуальні документи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 05.12.2011р. в зв'язку з відрядженням судді Величко Н.Л. та відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. 1 рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 15.12.2010 № 12 та п. 1 наказу Голови Вищого господарського суду України від 17.12.2010 № 56, розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 01.11.2011 № 81-р, справа №51/345 була передана наступній колегії суддів: Алєєва І.В.–головуючий (доповідач), Новікова Р.Г., Євсіков О.О.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 05.12.2011 року представник скаржника підтримав доводи та вимоги касаційної скарги. Представник відповідача  заперечував проти задоволення касаційної скарги, вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ «ТЕК «ІТЕРА Україна».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.05.2008 року між позивачем та відповідачем укладено Генеральний договір № 003-08-25.

За умовами вказаного договору позивач взяв на себе обов’язок передати відповідачу проектну документацію, власну інформацію у сфері ефективної співпраці в галузі будівництва та експлуатації автомобільних газонаповнювальних компресорних станції та інше, а відповідач зобов’язався сплачувати обумовлену вказаним договором ціну на умовах попередньої оплати до виконання робіт та надання послуг.

Також, судом першої інстанції та апеляційної інстанції було встановлено, що між позивачем та відповідачем 05.05.2008 року та 31.12.2008 року було укладено додаткові угоди до Генерального договору № 003-08-25 від 05.05.2008 року.

Додатковою угодою від 05.05.2008 року сторони доповнили Генеральний договір розділом 8, яким визначили умови виконання договору, а також порядок та підстави його розірвання і припинення. Додатковою угодою від 31.12.2008 року сторони встановили термін виконання зобов’язання за Генеральним договором не пізніше 01.12.2009 року.

Відповідно до п. 7.10. Генерального договору, всі доповнення та зміни до договору дійсні тільки в тому разі коли вони виконані в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін і є невід’ємною частиною цього договору.

Крім того, судом апеляційної інстанції на підставі залучених до матеріалів справи нотаріально посвідчених копій додаткових угод від 05.05.2008 року та 31.12.2008 року, ухвали господарського суду м. Києва від 15.11.2010 року по справі № 37/418 та нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1., було встановлено, що спірні додаткові угоди до Генерального договору були підписані від позивача, ТОВ «ТЕК «ІТЕРА Україна», генеральним директором ОСОБА_1, при цьому підпис останнього скріплений печаткою товариства «ТЕК «ІТЕРА Україна».

Як вірно зазначив апеляційний господарський суд, обґрунтовуючи висновок про укладення спірних додаткових угод між позивачем та відповідачем, статтею 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. В силу ст. 204 вказаного кодексу, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Господарський суд відповідно до приписів ст. 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Так, судом першої та апеляційної інстанції вірно застосовані норми процесуального права при оцінці тих обставин, що факт укладання спірних додаткових угод від 05.05.2008 року та 31.12.2008 року до Генерального договору № 003-08-25 підтверджується нотаріально посвідченими вказаними копіями додаткових угод, ухвалою господарського суду м. Києва від 15.11.2010 року по справі № 37/418 та нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1. підписання спірних додаткових угод до Генерального договору № 003-08-25 спірні додаткові угоди.

З огляду на вищезазначене та матеріали справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав визначених ст. 215 ЦК України для визнання недійсними додаткових угод від 05.05.2008 року та від 31.12.2008 року до Генерального договору № 003-08-25 від 05.05.2008 року.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме ст. 36 ГПК України, не надання суду для огляду оригіналів спірних додаткових угод та недослідження їх в судовому засіданні саме по цій справі, колегія суддів вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки з ухвали господарського суду м. Києва від 15.11.2010 року по справі № 37/418 вбачається, що на вимогу суду були надані для огляду оригінали спірних додаткових угод. Факти встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи в розумінні ст. 35 ГПК України не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Крім того, предметом дослідження були нотаріально посвідчені копії оскаржених додаткових угод. Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були ґрунтовно спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції повністю погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів позивача.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції дана належна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв’язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 року у справі № 51/345 відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 року у справі № 51/345 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК «ІТЕРА Україна»–без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач)          І.В. Алєєва

Суддя          Р.Г. Новікова

    Суддя                                                                                            О.О. Євсіков