Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1646/24

03 квітня 2025 року                                                селище Богородчани

         Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Куценка О. О., секретаря судового засідання Двібородчин І. В. за участю представника позивачів - адвоката Кузів Л. В., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани цивільну справу за позовною заявою представника – адвоката Кузів Людмили Володимирівни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

В позові зазначає, що відповідачу ОСОБА_1 належить будинковолодіння за по АДРЕСА_1 . Відповідач навмисно не ввів будинок в експлуатацію, щоб не оформлювати право власності на спільне сумісне майно. Богородчанським районним судом 23 грудня 2014 року було розірвано шлюб між позивачем та відповідачем, який був зареєстрований 20 січня 2003 року у Бабченській сільській ради, актовий запис №1. Після розлучення відповідач виділив позивачу , як колишній дружині з дітьми дві житлових кімнати для проживання. В будинку є ванна кімната, якою користувалась сім`я, але відповідач її закрив із своєї сторони, бо має окремий вхід у будинок та відповідно не дозволяє позивачу користуватись санвузлом та туалетом взагалі. 05 листопада 2024 року позивач звернулась до ВП №2 у селищі Богородчани з заявою, що відповідач їй чинить перешкоди в користуванні ванною кімнатою та згідно відповіді з ВП №12 від 13 листопада 2024 року їй рекомендовано звернутись до суду, бо спір є цивільно-правовий.

Просила суд зобов`язати відповідача не чинити їй перешкоди    у користуванні ванною кімнатою з туалетом у будинку по АДРЕСА_1 , шляхом надання постійного безперешкодного доступу до цього приміщення.

05 грудня 2024 року ухвалою судді було відкрито провадження по справі.

Ухвалою суду від 10 лютого 2025 року було закрито підготовче провадження справа призначена до судового розгляді по суті.

Представник позивача адвокат Кузів Л.В. підтримала доводи позову та просила його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 позов визнав, пояснив, що домоволодіння по АДРЕСА_1 не введено в експлуатацію у встановлено законом порядку та відповідно не зареєстровано право власності. Позивач є його колишньою дружиною. Після розірвання шлюбу він виділив позивачу та їх спільним дітям дві кімнати у будинку де вони проживають. На цей час він проживає у будинку з іншою жінкою. Він не чинив жодних перешкод у користуванні будинком та ванною кімнатою з туалетом своїм дітям. Однак був проти, щоб ванною кімнатою з туалетом користувалась його колишня дружина, тому що із-за цього у них виникали конфлікти з його співмешканкою. На цей час вони порозумілись та домовились, що його колишня дружина облаштує у будинку окремий санвузол.

Вислухавши учасників дослідивши матеріали справи суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є колишньою дружиною відповідача ОСОБА_1 . В будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_2 (позивач по справі), ОСОБА_1 (відповідач по справі), також їх діти ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 (а.с.14).

Зазначені обставини визнані сторонами та не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК Крим або органу місцевого самоврядування, посадових в службових осіб.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Статтею 25 Загальної декларації прав людини, прийнятою та проголошеною в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 10 грудня 1948 року визначено, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я й добробуту її самої та її родини.

Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (стаття 10).

Пунктом 1 статті 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року наголошено, що право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі  Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Як слідує зі змісту позовної заяви, предметом спору у цій справі є вимога про усунення перешкод позивачу у користуванні будинком та ванною кімнатою з туалетом.

Підставою заявлених вимог є посилання позивача на те, що відповідач чинить йому перешкоди у доступі до належної частини будинку .

Отже, для задоволення цього позову суд має встановити, що відповідач вчиняє протиправні дії, а саме чинить перешкоди позивачу у доступі до ванної кімнати з туалетом.

Відповідач вказані обставини не оспорює та визнав під час судового розгляду.

Крім того вказані обставини доводяться дослідженими письмовими доказами (а.с.15-17).

За змістом ст. 12, ст. 13, ст. 81 ЦПК України на сторону покладається обов`язок довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст. 77-80 ЦПК України) ті обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги або заперечення.

Відповідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3).

Оцінивши наведені докази у відповідності до приписів ст. 89 ЦПК України, суд приходить до висновку про доведеність обставин, на які посилається позивач у підтвердження своїх вимог.

За таких обставин заявлені позивачем вимоги є законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст.  2, 4, 10-13,76,77-80,81, 82, 89,141, 229, 263-265,280-282 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2   до  ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням– задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2   у користуванні ванною кімнатою з туалетом у будинку по АДРЕСА_1 , шляхом надання постійного безперешкодного доступу до цього приміщення.

Повний текст судового рішення складено 11 квітня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування, ім`я сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач:  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий.

Суддя :