донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
06.12.2011 р. справа №19/8пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого:Азарової З.П.
суддівКододової О.В., Малашкевича С.А.
При секретарі судового засідання: Гриньова О.В.
За участю представників сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:ОСОБА_1.- представник за дов.
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишевський гранітний кар'єр" с.Трудове
на рішення
господарського суду Донецької області
від19 жовтня 2011р.
у справі№ 19/8пд (головуючий суддя: Курило Г.Є., судді: Риженко Т.М., Мальцев М.Ю.)
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишевський гранітний кар'єр" с.Трудове
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" м.Київ в особі філії "Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області" м.Донецьк
провизнання кредитного договору №74-194/2007 від 19.12.2007р. недійсним
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 19.10.2011р. по справі № 19/8пд (головуючий суддя: Курило Г.Є., судді: Риженко Т.М., Мальцев М.Ю.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишевський гранітний кар'єр" с.Трудове до відповідача Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" м.Київ в особі філії "Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області" м.Донецьк про визнання кредитного договору №74-194/2007 від 19.12.2007р. недійсним.
Судове рішення мотивоване тим, що кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії №74-194/2007 від 19.12.2007р., відповідає загальним умовам дійсності правочину, що встановлені ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Куйбишевський гранітний кар'єр" с.Трудове, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог заявник скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також неповне дослідження фактичних обставин справи. Він вважає, що суду першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оспорюваний кредитний договір передбачав надання позичальнику кредиту у двох видах валют, розміри за якими не повинні були перевищувати встановлений ліміт.
В апеляційній скарзі скаржник вказує на порушення господарським судом процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-лінгвістичної експертизи для визначення складової кредиту та значення суми валюти.
Відповідач вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а тому таким, що не підлягає скасуванню. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду –без змін.
Представник позивача у судове засідання Донецького апеляційного господарського суду не з’явився, причин неявки суду не повідомив. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України сторони про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвали про порушення. Приймаючи до уваги те, що позивач не використав наданого законом права на участь своїх представників в судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглядати справу за їх відсутності, оскільки наявних матеріалів достатньо для повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи та прийняття обґрунтованого рішення.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України –справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представника сторони, який прибув в засідання суду, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія встановила.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Куйбишевський гранітний кар’єр", с.Трудове звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ в особі Філії „Путіловське відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Донецьку”, м. Донецьк, про визнання кредитного договору №74-194/2007 від 19.12.2007р. недійсним.
В обґрунтування позовних вимог він посилався на невідповідність предмету договору положенням Цивільного кодексу України, оскільки кредитний договір містить таке визначення його предмету, яке вміщує в собі два пов’язаних між собою зобов’язання –щодо видачі кредиту та його повернення, які не співпадають по суті, розміру, настанню відповідальності за їх порушення. Крім того, укладення кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за цим кредитним договором як засобу платежу без отримання індивідуальної ліцензії також суперечить діючому законодавству. Умови кредитного договору (п. 3.12.1) щодо зобов’язань позичальника проводити через рахунки в банку власні кошти у розмірі 90% виручки від реалізації та права банку у разі порушення цієї умови вимагати дострокового погашення кредиту не відповідають ст. 3 Цивільного кодексу України.
При розгляді справи господарським судом було встановлено, що 19.12.2007р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є відповідач по справі, в особі філії “Путіловське відділення Промінвестбанку у м. Донецьк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Куйбишевський гранітний кар’єр” (позичальник) був укладений кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 74-194/2007 (договір або кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3000000,00 (три мільйони) в гривневому еквіваленті, а саме 1000000,00 (один мільйон) гривень та 2000000,00 (два мільйони) в гривневому еквіваленті російських рублів (ліміт кредитної лінії), на умовах, передбачених цим договором, далі кредит, або кредитна лінія, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором (п.2.1 договору).
Відповідно до п.2.2 договору, повернення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами у відповідності до наступного графіку:
- 500000,00 (п’ятсот тисяч) в гривневому еквіваленті - не пізніше 16.07.2010р.;
- 500000,00 (п’ятсот тисяч) в гривневому еквіваленті - не пізніше 16.08.2010р.;
- 500000,00 (п’ятсот тисяч) в гривневому еквіваленті - не пізніше 16.09.2010р.;
- 500000,00 (п’ятсот тисяч) в гривневому еквіваленті - не пізніше 15.10.2010р.;
- 500000,00 (п’ятсот тисяч) в гривневому еквіваленті - не пізніше 16.11.2010р.;
- 500000,00 (п’ятсот тисяч) в гривневому еквіваленті - не пізніше 16.12.2010р.
В абзацах 3, 6 п. 3.1. договору зазначено, що загальна сума заборгованості за кредитом у всіх видах валют у перерахунку в гривню за курсом Національного банку України на поточний день не може перевищувати встановлений кредит кредитування. Якщо в результаті зміни курсу іноземної валюти відносно гривні загальна заборгованість у всіх видах валют перерахованих у гривню за діючим курсом НБУ перевищує ліміт кредитної лінії, позичальник зобов’язується протягом 4 робочих днів погасити частину заборгованості за кредитом на суму перевищення заборгованості над ліміт кредитної лінії.
Відсотки за користуванням кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі: 17% річних за кредитом, наданим в гривні; 13% річних за кредитом, наданим в російських рублях. Відсотки нараховуються та сплачуються в валюті, в якій надано кредит (п. 3.2. договору).
У випадку порушення позичальником встановленого п.2.2. цього договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту Позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі
25% річних за кредитом, наданим в доларах США, у розмірі 25% річних за кредитом, наданим в гривні, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3.2. цього договору (п. 3.4. кредитного договору).
Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, та діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, оплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов’язань, прийнятих на себе згідно умов цього договору (п.п. 6.1, 6.5 договору).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Куйбишевський гранітний кар'єр" вважає цей договір недійсним, оскільки він протерічить діючому законодавству, тому він звернувся з позовом про визнання його недійсним, в задоволені якого відмовлено судом.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі відповідає вимогам норм чинного законодавства та не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першої ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Дані положення також закріплені в главі 20 Господарського кодексу України.
Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору, позивач має довести наявність тих обставин з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Частина 1 ст.215 ЦК України встановлює, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Відповідно до ст.203 вказаного кодексу:
1) Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей
Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину є вичерпним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним
Для визнання кредитного договору недійсним на позивача покладається, у відповідності до статті 33 ГПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Частиною 3 ст. 533 Цивільного кодексу України встановлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з приписами ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст. 1 Декрету визначає, що іноземна валюта –це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як встановлено ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001 р.
Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
З аналізу вказаних норм вбачається, що банк, як фінансова установа, може здійснювати кредитування, як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України викладеною в Узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010р.р.) відповідно до якого єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам треба враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Банк станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №1 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, дозвіл №1-3 на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” із додатком до такого дозволу. (а. с. 40-49 т.2)
Так, банк мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу.
Крім того, ч.4 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Отже, відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу.
Крім того, ч.4 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії. Отримувачем відсотків за кредитним договором є банк, таким чином, посилання позивача на обов’язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що кредит наданий в іноземній валюті підлягає поверненню позичальником в іноземній валюті, крім того, необхідно сплатити відсотки в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
При укладенні господарського договору будь-яка особа здійснює оцінку свого інтересу від укладення того чи іншого договору, виходячи з усієї сукупності існуючих зовнішніх обставин, за яких він буде виконуватися, і певні прогнози відносно їх розвитку в майбутньому та забезпечення своїх інтересів на випадок можливих змін.
Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 Цивільного кодексу України апеляційна інстанція дійшла до висновку, що при укладанні спірного кредитного договору позивачу (позичальнику) були відомі усі його умови. Крім того, однозначне розуміння умов договору сторонами підтверджується діями самого позивача протягом дії кредитного договору шляхом часткового погашення заборгованості, як у гривні, так і російських рублях. Отже, позивач, здійснюючи повернення кредиту розумів зміст правочину та свої зобов’язання за договором. В разі неоднозначності він мав право на звернення до суду з позовом про тлумачення змісту правочину. На думку колегії суддів апеляційної інстанції неясність для однієї сторони умов договору не впливає на його дійсність. До того ж, матеріали справи свідчать, що позивач звернувся з таким позовом і рішенням від 19.01.2011р. по справі № 28/231пд відмовлено у задоволенні вказаного позову. Зазначене рішення залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2011р.
Посилання позивача на те, що судом першої інстанції не визначена конкретна сума та валюта складової кредиту, яка виражена в договорі в еквіваленті, не встановлені судом розміри складової кредиту, також судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки зі змісту договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 74-194/2007 від 19.12.2007р., заяв позивача до банку про відкриття мультивалютної кредитної лінії саме на суму 3000000,00 гривневого еквіваленту, вбачається, що сторони розуміли, що за укладеним договором кредит повинен видаватися у двох валютах - гривні України та рублях Росії, що загальна сума заборгованості за кредитом у всіх видах валют у перерахунку в гривню за курсом Національного банку України на поточний день не може перевищувати встановлений ліміт кредитування і виконували свої зобов’язання саме виходячи з цих положень.
Встановлення розміру частки кредиту, яка підлягає поверненню та визначення валюти кредиту, не можна ототожнювати з розглядом позову про визнання договору недійсним та розглядом спору про тлумачення змісту договору. За змістом приписами статті 215 Цивільного кодексу України розглядається спір про визнання недійсним правочину, а при тлумаченні змісту вказаного правочину слід керуватись приписами статті 213 вказаного кодексу.
В апеляційній скарзі заявник вказує на порушення господарським судом процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-лінгвістичної експертизи. Зазначені посилання судова колегія до уваги не приймає, оскільки судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях. Варто зауважити, що призначення судової експертизи у випадках, коли її проведення не є обов'язковим відповідно до процесуального закону, відбувається на розсуд суду і тоді, коли в інший спосіб встановити певні обставини неможливо, а в розумінні статті 41 Господарського процесуального кодексу України суд призначає судову експертизу лише у разі потреби в спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. При розгляді справи № 19/8пд у суду не виникали питання, які потребують спеціальних знань, тому суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі. В межах розгляду цієї справи суд не був зобов'язаний встановлювати значення валюти, її складову.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду по даній справі відповідає чинному законодавству, прийнято з дотриманням норм процесуального права, а мотиви, з яких надана апеляційна скарга не можуть бути підставою для його скасування.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника по справі.
Керуючись ст.ст.33,43,49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишевський гранітний кар'єр" с.Трудове, на рішення господарського суду Донецької області від 19.10.2011р. у справі №19/8пд- залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 19.10.2011р. у справі №19/8пд - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у встановленому законодавством порядку протягом 20 днів через Донецький апеляційний господарський суд.
Головуючий З.П.Азарова
Судді О.В.Кододова
С.А.Малашкевич
надр. 8 прим:
1 прим. –у справу;
2 прим. –позивачу
2 прим. –відповідачу
2 прим. –ДАГС;
1 прим. –ГСДО;