ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
29 квітня 2011 р. (10:49) Справа №2а-4399/11/0170/18
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Панова О.І., при секретарі Гнатенко І.О., за участю представників сторін:
прокурор - не з’явився;
від позивача – ОСОБА_1, пасп. ЕС НОМЕР_2;
від відповідача – ОСОБА_2, представник, дов. №67 від 13.01.2011р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Військового прокурору Сімферопольського гарнізону в інтересах ОСОБА_1
до Військової частини 3009 внутрішніх військ МВС України
про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 6641,36грн.,
Суть спору: До Окружного адміністративного суду АР Крим звернувся Військовий прокурор Сімферопольського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) з адміністративним позовом до Військової частини 3009 (далі – відповідач) про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно на суму 6641,36 грн.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 14.04.11р. відкрито провадження по справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 29.04.2011р проти задоволення позову заперечував з підстав відсутності фінансування, однак наявність та розмір заборгованості підтвердив.
Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу в Управлінні Кримського територіального командування внутрішній військ МВС України у військовому званні підполковник, при цьому знаходився на речовому забезпеченні у військовій частині 3009. Наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 07.06.2010р. № 44о/с ОСОБА_1 звільнений з військової служби на підставі пункту «б» частини 6 ст.26 Закону України «Про Військовий обов’язок і військову службу» за станом здоров’я з правом носіння військової форми одягу.
Наказом начальника управління Кримського територіального командування внутрішній військ МВС України №117 від 16.06.2010 року по стройовій частині, ОСОБА_1 був виключений зі списків частини та направлений для постановки на військовий облік до Сімферопольського ОМВК м. Сімферополя АР Крим.
Згідно з довідкою про виплату грошової компенсації замість предметів форменого обмундирування ОСОБА_1 виданої начальником речової служби військової частини 3009 ВВ МВС України, загальна сума вартості речового майна, що підлягає видачі позивачу становить 6641,36 грн.
Позивач неодноразово звертався до командування в/частини 3009 з проханням видати йому існуючу заборгованість з виплати грошової компенсації замість речового майна після звільнення, але командування в/частини 3009 ВВ МВС України відмовило ОСОБА_1 у задоволенні його законних вимог, пояснюючи це обмеженим фінансуванням.
Суд враховує, що рішення, дії суб’єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб’єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб’єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
Згідно з ст. 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, встановлено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів на виплату заборгованості за речове майно, то суд зазначає, що за умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату даних грошових коштів створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначені кошти. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання компенсації за речове майно, яку передбачено законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Приймаючи до уваги, що у судовому засіданні відповідач не надав суду належного обґрунтування своїх заперечень, крім відсутності фінансування, суд дійшов до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Під час судового засідання, яке відбулось 29.04.2011 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 04.05.2011 р.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з військової частини 3009 внутрішніх військ МВС України (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Субхі, 1, п/р 335221001000125, код ЗКПО 23313842, УДК в АР Крим, МФО 824026, ІНН 233138401270) на користь ОСОБА_1 (95000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна у сумі 6641,36 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Панов О.І.