Заводський районний суд м. Запоріжжя

                                                                               Справа № 315/62/15-ц

                                                        Провадження №: 2/332/1037/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

15 квітня 2025 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді:                                Сапунцова В.Д.,

при секретарі судового засідання:        Горбань Є.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08.04.2015 № 315/62/15ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені частково, а саме з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Приватбанк» стягнуто заборгованість по кредитному договору № б/н від 07.08.2007 року станом на 30.11.2014 року в сумі 16032,06 грн., з якої відсотки за користування кредитом за період з 31.11.2011 року по 30.11.2014 року в сумі 16032,06 грн., а також витрати на сплату судового збору в сумі 243,60 грн., а всього 16275,66 грн.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2025, після відновлення за заявою ОСОБА_1 втраченого провадження № 315/62/15ц, вищевказане заочне рішення було скасовано, справу призначено до нового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у судові засідання призначені на 28.02.2025 та на 15.04.2025 не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв та клопотань від представника позивача на адресу суду не надходило.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю та відсутністю відповідача. Позов не визнає у повному обсязі, оскільки вважає, що сплив строк позовної давності. Також просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати по справі у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн та судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, матеріали відновленого провадження № 2-в/332/29/24 у справі № 315/62/15ц, аналізуючи й оцінюючи надані докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до матеріалів відновленого провадження № 2-в/332/29/24 у справі № 315/62/15ц, у позовній заяві позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору № б/н від 07.08.2007 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, однак порушив зобов`язання: кредит не повертає, заборгованість станом на 30.11.2014 року склала в сумі 34710,08 грн, з якої заборгованість по кредиту в сумі 9222,85 грн, відсотки за користування кредитом в сумі 23987,23 грн, комісія за користування кредитом в сумі 1500 грн, від цієї суми віднімає суму заборгованості у розмірі 18678,06 грн, стягнутої з відповідача за рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16.05.2012 року, різниця становить 16032,06 грн, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, а саме: штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 801,60 грн., а всього 17333,66 грн. Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 17333,66 грн, а також витрати на сплату судового збору в сумі 243,60 грн (а.с. 48-54 відновленого провадження № 2-в/332/29/24 у справі № 315/62/15ц).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами відновленого провадження № 2-в/332/29/24 у справі № 315/62/15ц, що 07.08.2007 між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, що підтверджується копією заяви відповідача, умовами і правилами надання банківських послуг (а.с. 59-61).

Так, відповідно до вищезазначеної заяви позивач надав відповідачу кредит у сумі 10000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами.

Відповідач отримав кредит, що підтверджується його підписом в заяві позичальника.

16.05.2012 року рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до відповідача - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, з відповідача було стягнута заборгованість за кредитним договором б/н від 07.08.2007 року станом на 31.10.2011 року в сумі 18678,02 грн., з якої заборгованість за кредитом в сумі 9222,85 грн., відсотки за користування кредитом в сумі 7089,55 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 1000 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 865,62 грн. (а.с. 68 -70 відновленого провадження № 2-в/332/29/24 у справі № 315/62/15ц).

Отже, вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, з відповідача була стягнута заборгованість як за тілом кредиту так і за відсотками, комісією та штрафи станом на 31.10.2011.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 633 ЦК України передбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Відповідно до ст. 629 ЦПК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦПК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦПК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання..

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення суми боргу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності, відповідно до ст. 257 ЦК України, щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, згідно з ст. 261 ЦК України, а не закінченням строку дії договору, такого правового висновку дійшов ВС України у справі 6-14цс14 від 18.06.2014 р.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 07 серпня 2007 року відповідачем була востаннє внесена сума коштів на погашення заборгованості у розмірі 500 грн 11 січня 2010 року (а.с. 62-67 відновленого провадження № 2-в/332/29/24 у справі № 315/62/15ц).

Таким чином момент коли банк дізнався про порушення свого права щодо несвоєчасного повернення наданих кредитних коштів ОСОБА_1 , настав 11 січня 2010 року, коли відповідач останній раз здійснив сплату за кредитним договором № б/н від 07 серпня 2007 року.

Судом враховано, що анкета-заява позичальника, яку підписали позивач та відповідач при укладанні кредитного договору, не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлює кінцевого терміну погашення кредиту, за таких обставин перебіг позовної давності для пред`явлення банком вимог почався з моменту останнього платежу по кредиту, тобто 11 січня 2010 року, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у Постанові КЦС ВС від 15.01.2021 № 494/366/19 (61-2084св20).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З матеріалів відновленого провадження 2-в/332/29/24 у справі № 315/62/15ц вбачається, що позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Гуляйпільського районного суду Запорізької області із позовом до відповідача - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості 27 січня 2015 року (а.с. 18 відновленого провадження 2-в/332/29/24 у справі № 315/62/15ц).

Заочним рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» стягнуто 16 275,66 грн, а саме заборгованість за кредитним договором б/н від 07.08.2007 року станом на 31.11.2014 року в сумі 16032,06 грн, (відсотки за користування кредитом) та витрати по сплаті судового збору у сумі 243,60 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що заборгованість за тілом кредиту в сумі 9222,85 грн вже була стягнута рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16.05.2012 року і не може бути стягнута повторно в заборгованості, яка утворилася за період з 31.10.2011 року по 30.11.2014 року.

Згідно з статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У анкеті - заяві позичальника від 07 серпня 2010 року, яку підписали позивач та відповідач домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності відсутня.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, від 01 липня 2015 року міститься висновок про те, що Умови, в яких установлено позовну давність тривалістю із збільшеним строком, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Відповідно до пункту 1.1.7.31 зазначених Умов і Правил строк позовної давності визначено у 50 років, що є порушенням вимог статті 259 ЦК України, що передбачає необхідність укладення у письмовій формі договору про збільшення позовної давності, про що зазначив ВС у Постанові від 09.06.2021р. у справі №357/4940/17-ц

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували факт укладення сторонами договору про збільшення позовної давності у письмовій формі. Така позиція суду узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 04 січня 2015 року у справі за № 6-1926 цс15.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Верховний Суд (постанова від 15.01.2021 року, справа № 494/366/19, провадження № 61-2084св20) вважає, що перебіг позовної давності почався з моменту останнього платежу по кредиту.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем не надано суду доказів, що між позивачем та відповідачем було укладено письмовий договір про збільшення позовної давності, а тому до вимоги позивача про стягнення відсотків за користування кредитом підлягає застосування загальний строк позовної давності у три роки. До вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафів підлягає застосуванню спеціальний строк позовної давності у один рік.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з цим позовом 27 січня 2015 року, а останній платіж відповідачем - ОСОБА_1 був внесений 11 січня 2010 року, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропущенням позивачем строку спеціальної позовної давності.

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про стягнення з позивача судових витрат по справі у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн та судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у своїй постанові від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження вказаних витрат суду надано:

- договір про надання правничої допомоги та представництво від 18 вересня 2024 року (а.с. 45-46);

- акт приймання виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги та представництво по справі №315/62/15-ц від 14.04.2025 року (а.с. 44).

Суд приходить до висновку, що надані стороною позивача документи є належними та достатніми доказами на підтвердження витрат, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги у цій справі, в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат. У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, понесені витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Оскільки відповідачем сплачено судовий збір за пред`явлення заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 485,00 грн., то з позивача на користь відповідача необхідно стягнути вказану суму судового збору.

На підставі статей 256, 257, 267, 1082 ЦК України, керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – залишити без задоволення.

Стягнути з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 485,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Реквізити сторін

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Приватбанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1

Суддя                                                                                В.Д. Сапунцов