Справа № 346/285/25

Провадження № 2/346/844/25

РІШЕННЯ

   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

16 квітня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі головуючого судді                                    Сольського В. В.

з участю секретаря судового засідання               Гжибовського А.А.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні у м. Коломия в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1  про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що 02 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» укладено кредитний договір № 102474617. Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 грн. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з умовами публічної пропозиції на укладення Договору про надання споживчого кредиту ТОВ «МІЛОАН».

У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість, яка становить 37 080 грн та складається із 8 000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 27 480 грн – заборгованість за відсотками; 1 600 грн заборгованості за комісійними винагородами.

12 листопада 2021 року згідно умов Договору факторингу № 13Т ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за кредитним договором № 102474617 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги до відповідачки. Згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 37 080 грн.

Враховуючи наведене просить суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у вказаному розмірі, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Ухвалою від 21 січня 2025 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

08 квітня 2025 року представник відповідача адвокат Атаманюк В.М. подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором укладено 02 серпня 2021 року то звернутися до суду із позовом позивач повинен був до 02 серпня 2024 року. Тому просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову з цих підстав.

Також вказав, що наданий представником позивача розрахунок заборгованості є некоректним, оскільки відповідачу надано кредит у розмірі 8 000 грн зі сплатою 1,50% в день строком на 29 днів. Тому заборгованість за відсотками слід було розраховувати наступним чином: 8000 х1,50%х29дн = 3 480 грн. Тому з урахування тіла кредиту загальний розмір заборгованості відповідача повинен складати 11 480 грн, замість вказаних у позові 37 080 грн.

Крім того представник відповідача не погодився із заявленим позивачем розміром витрат на правову допомогу, оскільки вони не відповідають критерію співмірності. Зокрема зазначив, що послуга з надання консультації та формування додатків до позовної заяви не є окремим видом надання правничої допомоги, тому вказані витрати не можуть бути відшкодовані

З вказаних підстав просить в задоволенні позову відмовити, та стягнути на корить відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн.

11 квітня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вона вказала, що починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час.

Тому вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Щодо заперечень представника відповідача, які стосувалися розрахунку заборгованості вказала, що на підтвердження законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви було долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 102474617 від 02 серпня 2021 року, яка сформована, підписана та надана первісним кредитором.

Зазначила, що ураховуючи приписи частини першої статті 190, абзацу другого частини першої статті 1048 Кодексу, усталену судову практику національних судів щодо правомірності стягнення процентів за користування кредитом, що їх нараховано за прострочений період, яка не зазнавала змін протягом 2011-2017 років, Конституційний Суд України дійшов висновку, що як на момент укладення Кредитного договору, так і протягом строку кредитування Банк мав правомірні очікування на отримання процентів за користування грошовими коштами до дня повернення кредиту, а відтак право вимоги Банку щодо сплати йому таких. процентів є майном та відповідно об`єктом права власності, захист якого гарантує стаття 41 Конституції України».

За таких обставин, враховуючи, що в договорі сторонами був обумовлений строк нарахування відсотків, а саме відсотки нараховуються до дня повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки на даний момент заборгованість по кредиту погашена не була, позивач вважає, що первісним кредитором обґрунтовано були нараховані відсотки за період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення,

Щодо стягнення витрат на правову допомогу представник позивача зазначила, заявлені витрати на правову допомогу підтверджені належними та допустимими доказами.

А щодо їх розміру вказала, що позивач проаналізувавши ринкову вартість надання юридичними компаніями юридичних послуг встановив, що ринкова вартість за складання позовної заяви у цивільних справах становить в середньому 6000,00 грн., що підтверджується інформацією із сайтів щодо вартості надання послуг адвокатами (витяги з інформацією із сайтів щодо вартості надання послуг адвокатами додається до даного відзиву).

Сторони в судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи в їхній відсутності.

В зв`язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив таке:

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 526, 527 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України (параграф 1) право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, а також у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Судом встановлено, що 01 серпня 2021 року відповідач в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» підписала анкету-заяву № 102474617 (а.с. 11).

На підставі заяви 02 серпня 2021 року між ними укладено договір про споживчий кредит № 102474617 в електронному вигляді, що не заперечується відповідачем (а.с. 27-32).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначено Законом України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (надалі - Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 675-VIII електронна комерція - це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 2, 4 ст. 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законом передбачено три різні способи акцепту пропозиції на укладення електронного договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Згідно ст. 12 Закону № 675-VIII якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.

Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».  

Відповідно до умов договору відповідач отримала кредит у розмірі 8 000 грн на умовах строковості, платності та зворотності.

Відповідно до п. 1.3 договору строк повернення кредиту складає 29 днів.

Відповідно до п. 1.5 загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат складають 5 080 грн.

Пунктом 1.5.1 визначено комісію за надання кредиту у розмірі 1600 грн, яка нараховується за ставкою. 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Згідно п. 15.5.2 договору визначено проценти за користування кредитом: 3 480 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день троку користування кредитом. Стандартна (базова) ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6).

Пунктом 2.3 визначено умови пролонгації строку кредитування, відповідно до яких для продовження строку кредитування позичальник повинен сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та частку заборгованості за кредитом.      

Первинний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит у визначені договором строки та розмірі, що підтверджується копією платіжного доручення № 30619885 від 02 серпня 2021 року, що також не заперечується відповідачем (а.с. 34).  

Право вимоги до відповідача позивач отримав шляхом укладення з ТОВ «МІЛОАН» 12 листопада 2021 року Договору факторингу № 13Т, відповідно до умов якого останнє відступило право вимоги за кредитним договором № 102474617 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС».

Відповідач користувався кредитом, однак не здійснював погашення кредиту і відсотків за користування кредитними коштами, про що свідчить розрахунок заборгованості за кредитним договором (а.с. 14).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 37 080 грн та складається із 8 000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 27 480 грн – заборгованість за відсотками; 1600 грн – за комісійними винагородами.

Відповідно до усталеної судової практики після спливу строку кредитування (строку, на який надавалась позика) внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному договорі, або внаслідок реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом (позикою) в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором (договором позики) проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов`язання від дати спливу строку кредитування (строку, на який надається позика). Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто за період до прострочення виконання зобов`язання боржником підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. При цьому кредитний договір (договір позики) може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем (позикодавцем) й після спливу визначеного кредитним договором (договором позики) строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 25 травня 2021 року по справі №149/1499/18, від 18 січня 2022 року по справі №910/17048/17, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №5017/1987/2012.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у десять днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Як встановлено судом, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 29 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Здійснивши тлумачення умов кредитного договору суд дійшов висновку, що кредитор не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивач посилається на наявність у позичальника заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом. Однак, заявлена до стягнення сума відсотків нарахована як за період до прострочення боржника, так і за період після такого як відбулось прострочення за кредитним договором.

Встановлені ст. 625 ЦК України проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

За неповернення вказаних сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Частинами 1, 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши позовні вимоги та письмові докази, враховуючи, що відповідач отримав кошти у кредит на умовах, визначених у кредитному договорі, але порушив вказані умови і щомісячні платежі по поверненню кредитних коштів у визначеному договором розмірі та строк не погашав, позивач правомірно набув право вимоги до відповідача за кредитним договором, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення.

Однак, маючи передбачений законом обов`язок на перевірку доказів, з`ясування фактичних обставин справи та встановлення правовідносин, що виникли між сторонами, суд зобов`язаний перевірити розрахунки, подані сторонами.

Так, суд зазначає, що доказів, які б свідчили про те, що зі сторони відповідача вчинялись дії, які вказували на те, що строк кредитування пролонговано, позивачем не надано. З огляду на це, нарахування відсотків поза межами строку кредитування (п. 1.3. Договору) з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, суд вважає неправомірним.

Тому, перевіривши розрахунок процентів, нарахованих відповідачу, суд вважає, що їхній розмір дещо завищений так з розрахунку (8 000 х 1,50% х 29 дн) розмір правомірно нарахованих прострочених відсотків складає 3 480 грн., що підтверджується також розрахунком, зробленим представником відповідача.

Також суд вважає обґрунтованими вимоги щодо стягнення з відповідача 1 600 грн комісійної винагороди, передбаченої п. 1.5.1 Договору.

Щодо заявленої представником відповідача вимоги про застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім того, частинами 1, 3 ст.264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13 та № 6-120цс13.

Право вимоги у кредитора на пред`явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з настанням часу несплати відповідачем чергового платежу, тобто починаючи з наступного дня після настання строку платежу.

Крім того, Згідно п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який є чинним з 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені ст.  257,  258,  362,  559,  681,  728,  786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який є чинним з 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З 12.03.2020 на усій території України був встановлений карантин, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Виходячи із приписів пунктів 12, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, строки позовної давності продовжені на період дії карантину та воєнного стану.

Таким чином, на час подання до суду позову за позовними вимогами позовна давність не сплинула.

Позовна заява подана через систему "Електронний суд", тому при зверненні з позовом до суду позивачем сплачений судовий збір відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору в розмірі 2422,40 грн (а.с. 5).

Відповідно до частин першої та другої ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача судовий збір у розмірі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 854,50 грн.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно долученого позивачем договору про надання правової допомоги № 42649746/24 від 01 серпня 2024 року витрати на правову допомогу складають 6 000 грн.

Враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог, співмірним розміром витрат на надання правничої допомоги, з урахуванням складності даної справи, реального часу надання правничої допомоги та обсягу необхідної до виконання роботи, беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2120 грн., які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Також відповідачем підтверджено факт понесення витрат на правничу допомогу, що підтверджується актом виконаних робіт за договором від 03.04.2025 року, укладеним між адвокатом Атаманюком В.М. та ОСОБА_1 на суму 5 000 грн, та квитанцією від 08.04.2025 № 364527 про сплату на користь адвоката вказаної суми винагороди.

Враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг суд вважає обгрунтованим розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача 2 000 грн.

Керуючись ст. ст. 4-13, 17, 18, 81, 141, 258, 259, 265, 268, 274 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 626, 628, 638, 639, 1049, 1054, 1056-1, 1077, 1078, 1082 Цивільного кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 102474617 від 02 серпня 2021 року в сумі 13 080 (тринадцять тисяч вісімдесят) гривень, з яких 8000 грн – заборгованість по тілу кредиту, 3 480 грн – заборгованість по відсотках за користування кредитом та 1 600 грн – заборгованість за комісійною винагородою.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 854,38 грн сплаченого судового збору та 2 120 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса: м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: Сольський В. В.