ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" березня 2008 р. Справа № 9/35
Суддя господарського суду Чернівецької області Чорногуз Михайло Георгійович
розглядаючи справу
за позовом Закрите акціонерне товариство "Чернівціцукор"
до відповідача Державна податкова інспекція в м.Чернівці
про визнання податкового повідомлення - рішення
за участю представників:
позивача: Гінінгер А.З. довіреність від 17.02.2008р.
відповідача: Маниліч Л.І. довіреність №26964/10-004 від 21.11.2007р.
Скакун О.П. довіреність №3285/10-015 від 20.02.2006р.
Васійчук В.А. довіреність №3701/10/0-12 від 18.02.2008р.
Гаврилець В.А. довіреність №4248/10-012 від 27.02.2008р.
Ткач Д.Б. довіреність №721/10-012 від 14.01.2008р.
за участю: прокурора відділу облпрокуратури Швеця О.А.
СУТЬ СПОРУ:
Закрите акціонерне товариство «Чернівціцукор» звернулося із позовною заявою в якій просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Чернівці №000624231/0 від 28.11.2007 року та №000624231/1 від 29.01.2008 року в частині донарахування позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 980673 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 490336,50 грн.
Представник позивача в судовому засіданні 27 лютого 2008 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі, обґрунтовуючи незаконністю збільшення податкового зобов’язання по ПДВ у зв’язку із хибним висновком відповідача у акті перевірки про непогашення виданих позивачем векселів.
Відповідач у запереченні на позовну заяву та його представники в судовому засіданні позовні вимоги не визнають посилаючись на абзац 3 п.4.8 ст. 4 та підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та заперечення проти позову, дослідивши докази які мають юридичне значення для розгляду позовної заяви суд встановив наступне.
З 8 липня по 9 листопада 2007 року, працівниками ДПІ у м. Чернівці проведено виїзну планову документальну перевірку, з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «Чернівціцукор» за період діяльності з 01.07.2006 р. по 30.06.2007 р.
За результатами документальної перевірки ЗАТ «Чернівціцукор», складено акт від 16.11.2007 р. №4442/23-02/32554359 яким встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 1002588 грн., в т. ч.:
завищення від'ємного значення по податку на додану вартість, по декларації за липень 2006 р. в розмірі 21915 грн.,
заниження суми податку, що підлягає сплаті в бюджет, по декларації за серпень 2006 року в розмірі 848582 грн.,
заниження суми податку, що підлягає сплаті в бюджет, по декларації за вересень 2006 року в розмірі 145205 грн.,
заниження суми податку, що підлягає сплаті в бюджет, по декларації за грудень 2006 року в розмірі 2823 грн.,
заниження суми податку, що підлягає сплаті в бюджет, по декларації за квітень 2007 року в розмірі 5978 грн.
На підставі акту перевірки №4442/23-02/32554359від 16.11.2007 року, прийнято податкове рішення-повідомлення №000624231/0 від 28.11.2007 p., яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1503882 грн., в тому числі основного платежу 1002588 грн. та штрафних санкцій 501294 грн.
Позивач не оскаржує та не заперечує проти встановленого перевіркою, порушення п. 10.2 ст. 10 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями), п.5.10 Порядку заповнення та подання податкових декларацій з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166 (зі змінами та доповненнями) ЗАТ «Чернівціцукор» не виконано вимоги попередньої документальної перевірки (акт №3966/23-1/32554359 від 11.09.2006 року), якою зменшено від'ємне значення по податку на додану вартість ( в декларації за червень 2006 р.) в сумі 21915 грн., та не проведено коригування значення даного рядка в деклараціях наступних податкових звітних періодів, внаслідок чого в сумі 21915 грн. допущено завищення від'ємного значення по податку на додану вартість по декларації за липень 2006 р. та заниження суми податку, що підлягає сплаті в бюджет по декларації за серпень 2006 року.
Відповідач стверджує, що в порушення частини третьої п. 4.8 ст.4, п.7.4.1, п.7.4.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями) ЗАТ «Чернівціцукор» завищено податковий кредит по податку на додану вартість по декларації за серпень 2006 року в розмірі 826667 грн. та по декларації за вересень 2006 року в розмірі 154006 грн. по операціях, в яких розрахунки за придбані товари, роботи послуги проведено шляхом видачі простих векселів, не погашених в періоді, що перевірявся.
Податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з Законом України “Про податок на додану вартість”. Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” «Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
ДПІ у м. Чернівці не оспорює укладені позивачем угоди та акти виконаних робіт: поточного ремонту будівель та споруд, робіт по вертикальному плануванні території та робіт по прибиранню сміття. Відповідач не заперечує, що вказані роботи відносяться до операцій, що є об’єктом оподаткування і є господарською діяльністю позивача. Податкові накладні оформлені відповідно до вимог п. 7. 2 ст. 7 Закону №168.
Суд виходить з того, що дату виникнення права платника податку на податковий кредит регулюють лише положення п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, з урахуванням викладеного, датою виникнення права ЗАТ «Чернівціцукор» на податковий кредит є дата здійснення першої події визначеної п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме дата отримання податкових накладних від контрагентів.
Суд вважає, що незалежно від того, видано вексель чи передано в оплату за товари (роботи, послуги), податкові зобов'язання на вартість такого векселя не виникають. ПДВ обкладається не вексель, а поставка товарів (робіт, послуг) за участю векселя.
Оскільки як було зазначено вище, видавати переказні й прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари (роботи, послуги), то першою подією має бути подія фактичної поставки таких товарів (робіт, послуг), за якою відповідно до п. 7.3 ст. 7 Закону №168 виникають податкові зобов'язання з ПДВ, обчислені виходячи з їх договірної вартості. Тобто векселі можуть передаватися виключно в обмін за раніше отримані товари (роботи, послуги) або цінні папери, а також при продажу за кошти.
Об'єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (послуг), а вексель виконує лише функцію боргового зобов'язання (з 31.03.2005 згідно із змінами, внесеними Законом України від 25.03.2005 №2505-IV до Закону України "Про податок на додану вартість" векселі не вважаються засобом платежу).
Згідно із зазначеним, і підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 встановлено, що податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг), а не на боргові зобов'язання.
При цьому, п. 4.8 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” вказуючи на те, що векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов’язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються фактично не регулює момент виникнення права платника податку на податковий кредит у разі погашення зазначених векселів та припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платника податків щодо порядку формування податкового кредиту.
Відповідно до п. п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, платник податку – особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця (отримувача послуг).
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.
За таких обставин позов підлягає задоволенню.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Суд також враховує практику Верховного Суду України (Постанова від 26 вересня 2006 року у справі позовом ТОВ “Квадрант” до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсним рішення), та Вищого адміністративного суду України у справі № К-21723/06 за позовом ТзОВ «Альбатрос» до ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровськ ( постанова від 7 лютого 2007 року.)
На підставі Конституції України, ст. ст. 1, 4, 7, 10 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, та керуючись ст. ст. 2, 71,72, 86, 94, 160-163, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернівці №000624231/0 від 28.11.2007 року та №000624231/1 від 29.01.2008 року в частині донарахування позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 980673 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 490336,50 грн.
Постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Порядок і строки апеляційного оскарження.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя М.Г. Чорногуз