КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2011 № 7/456
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів:
при секретарі Помаз І.А., у відкритому судовому засіданні,
за участю представників сторін:
від позивача: Загура А.В.
від відповідача: не з’явився
від третьої особи-1:ОСОБА_3
від третьої особи-2: Обжелян О.М.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредит Оптима Банк"
на рішення господарського суду міста Києва
від 11.11.2010 року (дата підписання – 19.11.2010 року)
у справі № 7/456 (суддя – Якименко М.М.)
за позовом ТОВ "Лінкор"
до Акціонерного комерційного банку «Європейський»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_4
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Публічне акціонерне товариство "Кредит Оптима Банк"
про визнання кредитного договору №К/13/2601 від 05.03.2008 недійсним
Суть рішення і апеляційної скарги:
У жовтні 2010 року ТОВ "Лінкор" звернулося до господарського суду з позовом до Акціонерного комерційного банку «Європейський», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4, про визнання кредитного договору №К/13/2601 від 05.03.2008 недійсним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2010 року (дата підписання – 19.11.2010 року) у справі № 7/456 (суддя – Якименко М.М.) у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із мотивувальною частиною вказаного рішення, Публічне акціонерне товариство "Кредит Оптима Банк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини абзаци, вказані у прохальній частині апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права судом першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд ототожнив різні поняття, які визначені в Законі України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та Законі України «Про іпотеку», а саме: договір про іпотечний борг та іпотечний договір. Крім того, апелянт вважає, що господарський суд прийняв рішення про права та обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2011 року відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.11.2011 року.
04.11.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача були подані письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких останній зазначав про помилковість та необґрунтованість доводів апеляційного оскарження.
28.11.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він погоджувався з доводами останньої та підтримав вимоги скаржника у повному обсязі.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011р. № 01-23/3/3 у зв’язку із перебуванням судді Рудченка С.Г. у відпустці було змінено склад судової колегії у справі № 7/456 та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у даній справі колегії суддів наступному складі: головуючий суддя – Поляк О.І. (доповідач), судді: Кропивна Л.В., Зеленін В.О.
29.11.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником ПАТ “Кредит Оптима Банк” були подані додаткові обґрунтування до апеляційної скарги, у яких він підтримав вимоги, викладені в останній.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 року на підставі ст. 27 ГПК України залучено ПАТ “Кредит Оптима Банк” до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 12.12.2011 року.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2011р. № 01-23/3/1 у зв’язку із зайнятістю судді Зеленіна В.О. в інших судових процесах було змінено склад судової колегії у справі № 7/456 та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у даній справі колегії суддів наступному складі: головуючий суддя – Поляк О.І. (доповідач), судді: Кропивна Л.В., Рудченко С.Г.
09.12.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником ПАТ “Кредит Оптима Банк” були подані письмові уточнення до апеляційної скарги, у яких він просив оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, провадження у справі припинити, посилаючись на те, що ТОВ "Лінкор" ліквідовано у зв’язку з банкрутством.
У судове засідання 12.12.2011 року з’явилися представники позивача та третіх осіб, представник відповідача в призначене судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 05.03.2008 року між ТОВ "Лінкор" та АКБ «Європейський» було укладено кредитний договір № К/13/2601 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого з усіма змінами та додатками відповідач надав, а позивач отримав кредит у двох валютах, а саме: гривні та доларах США, у наступних розмірах:
- у гривні - 350 000 грн. 00 коп.;
- у доларах США - 1 879 999,97 доларів США, з кінцевим строком повернення - не пізніше 05.03.2012 року.
З метою забезпечення виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_4 (іпотекодавець) та АКБ «Європейський» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 17.03.2008 року та зареєстровано в реєстрі за № 289 (далі - іпотечний договір № 1), згідно з яким предметом іпотеки є житловий будинок загальною площею 378,30 кв. м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Крім цього, між ОСОБА_4 та АКБ «Європейський» було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 17.03.2008 року та зареєстровано в реєстрі за № 291 (далі - іпотечний договір № 2), згідно з яким предмет іпотеки є земельна ділянка площею 0,0725 га, що розташована на території АДРЕСА_1, кадастровий номер 82:248:109, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.
Як слідує зі змісту позовної заяви, звертаючись до господарського суду, ТОВ "Лінкор" просило визнати вищезазначений кредитний договір недійсним, мотивуючи заявлену вимогу, зокрема, тим, що при укладання спірного договору сторонами не було досягнуто згоди щодо відповідальності банку при видачі кредиту, як це передбачено ч. 2 ст. 345 ГК України.
Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Лінкор", посилаючись при цьому на те, що відсутність у спірному договорі умов щодо відповідальності банку, а також не здійснення банком письмового оприлюднення, передбаченого п. 2 ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» не можуть бути підставами для визнання кредитного договору недійсним, оскільки свідчать про недотримання сторонами вимог щодо істотних умов, які є необхідними при укладенні вказаного договору, а відтак спірний договір є неукладеним та не підлягає захисту.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України вищезазначені обставини не є підставою для визнання спірного договору недійсним, однак, наведені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення доводи, керуючись якими місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у позові, колегія суддів вважає помилковими та безпідставними з огляду на наступне.
В силу ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 203 вказаного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
З аналізу наведеної норми слідує, що сторони у договорі можуть, відступивши від положень актів цивільного законодавства, врегулювати свої відносини на власний розсуд. При цьому, в силу ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частина 2 статті 180 ГК України передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є сума кредиту, плата за користування та строк його повернення. На вимогу кредитодавця або позичальника в договорі можуть бути передбачені інші умови, щодо яких повинна бути досягнута згода.
Враховуючи диспозитивний характер цивільних правовідносин та принцип свободи договору, закріплений у ч. 3 ст. 6 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що умови, наведені в ч. 2 ст. 345 ГК України, зокрема, відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, досягнення згоди щодо якої жодною з них не вимагалось, не є істотною умовою кредитного договору, а відтак не може свідчити як про те, що спірний договір є неукладеним, так і про недійсність останнього.
Висновок місцевого господарського суду про застосування до правовідносин сторін положень Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» колегія суддів вважає помилковим, оскільки згідно преамбули вказаного Закону останній встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Тобто, під правове регулювання зазначеного Закону підпадають правовідносини, що виникли з приводу отримання кредиту на придбання нерухомості та подальших угод, стосовно вже існуючих договорів іпотеки.
В силу ст. 104 ГПК України однією з підстав скасування рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, між Відкритими акціонерним товариством “Кредит Оптима Банк” та Акціонерним комерційним банком “Європейський” 16.02.2009 року було укладено договір про міжбанківський кредит № 16.02.09/980-Е, відповідно до якого ВАТ Кредит Оптима Банк” надав АКБ “Європейський” кредит в сумі 7 мільйонів гривень строком до 23 лютого 2009 року з виплатою 20% річних за користування кредитом. Строк користування кредитом було продовжено до 21 квітня 2009 року відповідно до додаткового договору № 39 від 17.04.2009 року про внесення змін та доповнень до договору про міжбанківський кредит № 16.02.2009/980-Е від 16.02.2009 року.
В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором міжбанківського кредиту між ВАТ “Кредит Оптима Банк” та АКБ “Європейський” було укладено договір застави майнових прав №17.04.09/980-Е/S-1 від 17 квітня 2009 року, відповідно до якого АКБ «Європейський» передав в заставу ВАТ “Кредит Оптима Банк” майнові права на кошти, що належать АКБ «Європейський» на підставі кредитного договору № К/13/2601 від 05 березня 2008 року про надання кредиту ТОВ “Лінкор”, визнання недійсним якого є предметом позову у даній справі.
Враховуючи наведені обставини, колегія вважає, що місцевий господарський суд припустився порушення норм процесуального права, не залучивши до участі у справі ПАТ “Кредит Оптима Банк”.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2010 року у справі № 7/456, як такого, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
При цьому, розглянувши наявні матеріали справи в їх сукупності та виходячи з фактичних обставин останньої, колегія суддів дійшла висновку про наявність об’єктивних обставин, що виключають можливість подальшого її розгляду по суті, а відтак провадження у даній справі підлягає припиненню з огляду на наступне.
В силу ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Зі змісту наведеної статті слідує, що положення розділів I - X ГПК України мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд відповідно до ч. 1 ст. 101 вказаного Кодексу повторно розглядає справу та згідно зі ст. 103 ГПК України має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі повністю або частково.
Утім, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають, тобто норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції тільки у випадках, коли відповідною нормою вказаного Кодексу прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції.
Аналогічна позиція викладена у п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України».
В силу п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Зі змісту наведеної норми слідує, що припинення провадження у даному випадку викликане об'єктивною неможливістю подальшого розгляду справи по суті, оскільки одну зі сторін (чи всі сторони) ліквідовано.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Статтею 59 ГК України закріплено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.
Згідно з частиною 6 вказаної норми суб'єкт господарювання ліквідується, зокрема, у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом.
В силу ч. 7 наведеної норми скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу та подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Аналогічне положення закріплене ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно якої юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Як вбачається з ухвали господарського суду міста Києва від 12.09.2011 року у справі № 44/480-б за заявою ТОВ «Фактор ексім» до ТОВ «Лінкор» про визнання банкрутом, останньою, зокрема, затверджено звіт ліквідатора, затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 01.09.2011 року, зобов’язано Київське міське управління статистики виключити банкрута ТОВ «Лінкор» з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, зобов’язано Державну податкову інспекцію у Оболонському районі м. Києва зняти банкрута – ТОВ «Лінкор» з податкового обліку, ліквідовано банкрута – ТОВ «Лінкор» як юридичну особі у зв’язку з банкрутством, зобов’язано Державного реєстратора Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації провести державну реєстрацію припинення ТОВ «Лінкор» як юридичної особи та внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення ТОВ «Лінкор» як юридичної особи не пізніше наступного робочого дня з дати надходження ухвали.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців серії АЄ № 873919 станом на 02.12.2011 року, зокрема, у графі повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності» значиться «товариство з обмеженою відповідальністю «Лінкор», ТОВ «Лінкор», у графі «стан юридичної особи» значиться «припинено».
З наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України слідує, що станом на 29.09.2011 року ТОВ «Лінкор» вилучено з ЄДРПОУ у зв’язку з проведенням державної реєстрації припинення вказаної юридичної особи, місце проведення державної реєстрації припинення вказаної юридичної особи – Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, дата запису – 21.09.2011 року, № запису – 10691170015002183.
Виходячи з вищевикладених обставин справи, враховуючи при цьому, що наслідки банкрутства не передбачають правонаступництва, колегія суддів дійшла висновку, що наведене виключає можливість подальшого розгляду справи та свідчить про наявність правової підстави, передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України, для припинення провадження у даній справі.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Кредит Оптима Банк" (з урахуванням уточнених вимог останньої) підлягає задоволенню.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, п. 6 ч. 1 ст. 80, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредит Оптима Банк" задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2010 року у справі № 7/456 скасувати.
Провадження у справі припинити.
3. Матеріали справи скерувати до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Головуючий суддя
Судді