КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.12.2011 № 52/131
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Я.Л.
суддів:
від позивача: ОСОБА_1, дов. б/н від 29.03.2011 року
від відповідача: ОСОБА_2., дов. б/н від 09.08.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України”
на рішення
Господарського суду
міста Києва
від 14.07.2011 року
у справі № 52/131 (суддя: Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра фірма плюс”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України”
про стягнення 75 732, 11 грн.
В судовому засіданні 13.12.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 року у справі № 52/131 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра фірма плюс” (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України” (далі – відповідач) про стягнення 75 732, 11 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 65 399, 06 грн. основного боргу, 5 780, 20 грн. пені, 711, 79 грн. державного мита та 221, 81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 року та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що відповідач правомірно зупинив виконання своїх зобов’язань за договором щодо оплати виконаних робіт, оскільки позивачем в порушення п.п. 10.1,10.2, 10.3 договору не було усунено виявлені відповідачем дефекти виконаних робіт.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.12.2011 року.
12.12.2011 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти викладених відповідачем доводів, звертаючи увагу суду на факт визнання відповідачем в суді першої інстанції позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 65 399, 06 грн. та пені у розмірі 6 016, 80 грн., у зв’язку з чим просить залишити оскаржуване рішення без змін.
12.12.2011 року від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Господарським судом міста Києва пов’язаної з нею справи № 31/138 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра фірма плюс” про зобов’язання виконання гарантійних зобов’язань.
В судове засідання 13.12.2011 року з’явились представники сторін та підтримали свої вимоги.
Заслухавши думку представника позивача, розглянувши клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній справі до розгляду Господарським судом міста Києва справи № 31/138 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра фірма плюс” про зобов’язання виконання гарантійних зобов’язань, колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню як безпідставне та необґрунтоване.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача 65 399,06 грн. боргу, 10 333,05 грн. пені, а всього, 75 732,11 грн., у зв’язку з неналежним виконанням останнім зобов’язань з оплати виконаних робіт за договором № 01-09/09 року від 01.09.2009 року.
Не погоджуючись з нарахованою в порядку п. 12.3 договору № 01-09/09 основної заборгованості пенею, відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра фірма плюс” про визнання недійсним п. 12.3. договору № 01-09/09 від 01.09.2009 року, у зв’язку з чим Господарським судом міста Києва було зупинено провадження у даній справі до вирішення пов’язаної з нею справи № 34/138.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2011 року по справі № 34/138 було відмовлено в позові Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра фірма плюс” про визнання недійсним п. 12.3 договору № 01-09/09 від 01.09.2009 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.04.2011 року було поновлено провадження у справі № 52/131.
Відповідач в наданому суду першої інстанції письмовому контррозрахунку суми заборгованості позовні вимоги визнавав частково, а саме, в частині стягнення з нього 65 399, 06 грн. основної заборгованості та 6 016, 80 грн. пені (а.с. 78- 79).
При цьому, визнавши наявність основної заборгованості за договором № 01-09/09 від 01.09.2009 року в розмірі 65 399, 06 грн., відповідач не погодився з періодом нарахованої позивачем пені, що становить 310 днів з 21.04.2010 року по 02.03.2011 року, та зазначив, що пеню слід нараховувати за період з 21.04.2010 року по 21.10.2010 року за 184 дні.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.09.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Телесистеми України” (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю (виконавець) укладено договір № 01-09/09 року, за умовами якого виконавець зобов’язався з обладнання та матеріалів замовника, які передбачені у додатку №1 (специфікації) до цього договору, який має бути підписаний уповноваженими представниками сторін та є невід’ємною частиною цього договору, здійснити наступні роботи, а саме, розробку проектної документації наступних систем (система розпізнавання номерних знаків автотранспорту, система відео-контролю, система контролю та управління доступом); монтаж та влаштування систем; пусконалагоджувальні роботи стосовно систем, а замовник зобов’язується прийняти роботи та оплатити їх у відповідності з умовами договору (п.1.1 договору).
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.
Відповідно до п. 3.1. договору загальна вартість робіт по договору складає 142 331,77 грн., крім того ПДВ 28 466,35 грн., всього 170 798,12 грн.
Замовник зобов’язаний протягом трьох банківських днів з моменту підписання сторонами договору перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця 50% від загальної вартості робіт, а саме 85 399,06 грн. (п. 3.2. договору).
Згідно з п. 3.3 договору замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця решту вартості робіт, що залишилась після оплати платежу за п. 3.2. договору, протягом 5 (п’яти) банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт.
Пунктом 9.1. встановлено, що передача робіт виконавцем і приймання їх замовником оформлюється актом приймання-передачі робіт з надання виконавцем документів, що передбачені чинним законодавством та даним договором.
На виконання умов договору позивач виконав роботи з розробки проектної документації, монтажу, влаштування та пусконалагоджування за спірним договором на суму 170 798,12 грн., що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт, які містяться в матеріалах справи.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі виконаних робіт підписані відповідачем без заперечень або застережень.
Проте, відповідач виконані позивачем роботи з розробки проектної документації, монтажу, влаштування та пусконалагоджування систем за спірним договором вартістю 170 798,12 грн. оплатив частково у сумі 105 399,06 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, у зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 65 399,06 грн.
Докази погашення вказаної заборгованості відповідачем в матеріалах справи відсутні та не були надані суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в процесі розгляду справи місцевим господарським судом визнав позовні вимоги в частині стягнення 65 399,06 грн. основного боргу та пені у розмірі 6 016,80 грн.
При цьому, заперечення відповідача стосувались виключно невірного періоду нарахування позивачем пені і ґрунтувались на твердженні про необхідність обчислення пені з урахуванням встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку нарахування.
Відповідно до ч. 5 ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Визнання відповідачем позову не порушує прав третіх осіб і не суперечить законодавству.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 65 399,06 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Згідно з п. 12.3. договору за затримку у здійсненні остаточних розрахунків за виконані виконавцем роботи, передбачених цим договором, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5 % від суми неоплачених робіт за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню, розмір якої за період з 22.04.2010 року по 21.10.2010 року з урахуванням обмеження нарахування подвійною обліковою ставкою НБУ за перерахунком місцевого господарського суду, з яким погоджується апеляційний господарський суд, становить 5 780,20 грн.
При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта в апеляційній скарзі про неякісне виконання позивачем робіт за договором як необґрунтовані та не підтверджені жодним належним та допустимим доказом.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.
Водночас, колегія суддів зауважує, що з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт від 30.10.2009 року та 15.04.2010 року та станом на дату перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку в матеріалах справи відсутні будь-які претензії з приводу неякісного виконання позивачем робіт, або ж листи (звернення) відповідача до позивача з вимогами виконати гарантійні зобов’язання з приводу усунення недоліків виконаних робіт. Натомість, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не лише не посилався на неналежне виконання позивачем робіт, а й визнавав позовні вимоги в частині основної заборгованості за договором № 01-09/09 від 01.09.2009 року в розмірі 65 399, 06 грн.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи та не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 року у справі № 52/131 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України” - без задоволення.
2.Матеріали справи № 52/131 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді