Справа №  2-388/11

Справа №2-388/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2011 року Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого –судді Петуніна І.В.,

при секретарі –Альберті О.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

третьої особи відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м.Красноармійську Донецької області

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Димитров Донецької області справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»про стягнення моральної шкоди у зв’язку з травмою на виробництві

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»про стягнення моральної шкоди у зв’язку з травмою на виробництві в обґрунтування якого вказав, що з 18.04.2005р. по 23.11.2010р. він працював у відповідача. 15.11.2009р. о 18.00 год. Працюючи у відповідача з ним стався нещасний випадок –йому було травмовано кість лівої руки, притиснувши її висунутою промисловою балкою до корпусу електродвигуна. Після цього він був доставлений до підземного медпункту повітряноподающого стволу № 2, потім вивезений на поверхневий медпункт ВПС-2, звідти був доставлений до Димитровської ЦМЛ. У зв’язку зі складністю травми його було направлено до Донецької обласної травматологічної лікарні, де були проведені декілька операцій. У післяопераційній період були призначені сильні антибіотики і інші лікувальні препарати. 16.12.2009р. його було імобілізовано –виписано на амбулаторне лікування за місцем проживання до Димитровської ЦМЛ. З 16.12.2009р. по 28.01.2010р. знаходився на амбулаторному лікуванні у Димитровській ЦМЛ у травматологічному відділенні під постійним наглядом Донецької обласної травматологічної лікарні, куди їздив на консультації та огляди. З 28.01.2010р. по 18.02.2010р. та з 18.03.2010р. по 08.04.2010р. він знаходився на лікуванні у Донецькій обласній травматологічній лікарні. Загалом знаходився на лікуванні з 15.11.2009р. по 16.04.2010р. По даному факту на підприємстві складені: акт форми Н-5 від 18.11.2009р. та акт № 84 форми н-1 від 18.11.2009р. 16.04.2010р. по даній травмі Міжрайонна травматологічна МСЕК м.Красноармійськ встановила йому 40% стійкої втрати працездатності та 3-ю групу інвалідності. У зв’язку з травмою був істотно змінений його звичний життєвий уклад, оскільки після проведеного лікування функція захвату лівої кісті залишилася порушеною та рух в пальцях кісті обмежено, він не міг виконувати роботи за спеціальністю гірника очисного вибою, оскільки не може утримувати ніякі предмети лівою рукою і 05.08.2010р. відповідно до наказу по шахті № 793пп від 03.08.2010р. його було переведено брошурувальником на 0,5 ставки, а 23.11.2010р. він був звільнений за власний бажанням за ст.38 КЗпП України. Він втратив престижну гірничу спеціальність, високу заробітну плату та й взагалі можливість будь-де працювати, це негативно позначилося на його соціальному статусі, що дуже морально його пригнічує. Красно армійським відділенням Фонду ССНВВ йому призначена одноразова допомога та щомісячні страхові виплати. Моральна шкода не призначалася.

Проте, внаслідок виробничої травми, яка сталася 15.11.2009р., йому заподіяна моральна шкода, яку він відчуває з моменту аварії та продовжує відчувати до теперішнього часу, тому що перебуваючи на лікуванні, він не міг вести повноцінний спосіб життя, протягом тривалого часу відчував фізичні страждання, обумовлені важкістю травми, психологічний дискомфорт, які він випробовує до дійсного моменту. Втрата працездатності на 40% у його 33 роки та безрезультативність лікування, викликають у нього додаткові переживання тому, що в ході лікування й по дійсний момент він випробовує негативні наслідки травми –болі в області кісті лівої руки. Протягом всього часу з моменту травми відчуває внутрішній дискомфорт, стримується порушення сну, часті пробудження, епізодично кошмарні сновидіння. Епізодично виникають кошмарні думки про нещасний випадок, що стався і на цьому фоні часто виникає відчуття тривоги. До травми він самостійно виконував всю необхідну чоловічу роботу в побуті, однак зараз у зв’язку зі станом здоров’я він не може цього робити, йому доводиться за гроші наймати людей, що негативно позначається на його матеріальному становищі і жадає від нього додаткових моральних та матеріальних зусиль. До одержання травми він зі своїми друзями регулярно займався спортом (важкою атлетикою та боксом), підтримував себе в нормальній спортивній формі, захоплювався риболовлею. У результаті травми був змінений його життєвий уклад, він не може здійснювати свої захоплення, від чого він почуває постійний психологічний дискомфорт, став замкнутий, нетовариський, втратив інтерес до життя.

У зв’язку з цим просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

Позивач до судового засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, на позові наполягає.

Представник позивача підтримав позовні вимоги позивача та пояснив суду, що у позивача є сім’я та неповнолітні діти, яких позивач тепер не може утримувати. Позивач не може знайти роботу, а працювати на гірничих спеціальностях позивач не може, оскільки ліва рука практичне не працює. На регресні виплати прожити не можна. На теперішній час не може влаштуватися на роботу, оскільки всі чоловічі спеціальності потребують роботу руками. Він не може відповісти, скільки був розмір виплат Фондом позивачу. Вважає, що висновки щодо вини позивача, викладені в акті, не відповідають обставинам справи, оскільки позивач тримався за балку та вішав ціп. Коли він вішав ціп, він не міг увімкнути домкрат. Позивач подавав письмову скаргу щодо оскарження висновків акту до РГТІ. У суд акт не оскаржував. До лікарів, що спеціалізуються на психологічних хворобах, позивач не звертався, про це немає необхідності, оскільки моральні страждання випливають зі змін життєвого укладу. Оскільки з брошурувальників всіх переводили на контролерів робочих автобусів, це для нього важка робота, тому він звільнився. За власним бажання писалася заява у пориві моральної пригніченості, він тоді розумів, що попав у глухий кут. У подальшому він не звертався до відповідача з проханням його працевлаштувати, оскільки з боку відповідача були неправомірні дії щодо переведення з брошурувальника на контролера. Пересування по переповненому автобусу та перевірку квитків важко проводити з однією рукою.

Представник відповідача позов не визнав та надав суду письмові заперечення, де вказав, що стаття 9 Закону України "Про охорону праці" покладає обов’язок з відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я у процесі трудової діяльності, на Фонд відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

          Застосовуючи норми ст.2371 КЗпП України, які не поширюються на правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем, позивач не врахував положення ст.9 цього Закону та те, що ці правовідносини регулюються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язкового державного страхування, зокрема Законом України "Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

          Закон України "Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового контракту на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб’єктів підприємницької діяльності.

          ОСОБА_5 з ст.ст.1, 15, 21, 28, 34 зазначеного Закону, на момент його прийняття, в разі настання страхового випадку, а саме з часу встановлення втрати професійної працездатності у зв’язку з професійним захворюванням, відшкодування моральної шкоди відноситься до обов’язку Фонду, а не роботодавця.

          Немає норми Закону, яка передбачає такий обов’язок роботодавця поряд з Фондом (чи окремо від нього), оскільки параграф 2 глави 82 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, не поширюється на випадки, які виникли на виробництві із застрахованими особами.

          Відповідно до п.27 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та п.22 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію абз.4 ст.1, пп."є" п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 та ч.3 ст.34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

          ОСОБА_5 з розділом XI Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI) відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

          Глава 67 ЦК України 2004 року регулює основні засади правовідносин по страхуванню і в ч.2 ст.999 передбачає, що "до відносин, які випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства".

          В Рішенні КСУ від 27 січня 2004 року "У справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч.3 ст.34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування)" в п.4.2 зазначено: "Передбачене ст.2371 КЗпП України і статтею 1167 ЦК України відшкодування моральної шкоди як один із способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовуються особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, не застосовуються до осіб, що підлягають обов’язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону. Зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб’єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах".

          В Рішенні КСУ від 08.10.2008 року "У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 ст.7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", п.1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзаців 2, 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в абзаці 9 п. 5 мотивувальної частини зазначено, що "положеннями п. 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України № 717-V скасовано права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП їм надано право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця)".

          Тобто обидва рішення Конституційного Суду України з одних і тих же правовідносин –є взаємовиключними, не змінюючи та не замінюючи діючого законодавства.

          ОСОБА_5 ч.6 ст.4 ЦК України, цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

          Верховний Суд України, розглядаючи аналогічні справи, дійшов висновку, що на даний час законодавства, яке б зобов’язувало роботодавця сплачувати застрахованому робітнику моральну шкоду –не існує.

          Таким чином, на даний час відсутні правові підстави для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди з ПАТ «ШУ «Покровське».

Пунктом 1 ч.2 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

          ОСОБА_5 п.1.1.д Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22.11.95 року № 212 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 березня 1996 року за № 136/1161, із змінами та доповненнями, передбачено, що на медико-соціальні експертні комісії покладено обов’язок щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди.

          Пунктом 3.8 вищевказаного Порядку передбачено, що підставою для відшкодування моральної шкоди є висновок медичних органів. Такого висновку позивач не надав.

          Одна з найважливіших підстав для настання відповідальності в спричиненні моральної шкоди позивачу, пов’язаної з нещасним випадком на виробництві –не вказана і встановлених законодавчо доказів про її наявність –не надано.

          Укладаючи з відповідачем трудовий договір, відповідно до ст. 29 КЗпП України, позивачеві було роз’яснено під розпис його права і обов’язки, про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, при цьому позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я та його наслідки.

          Тобто, відповідач не приховував важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, а тому протиправних дій відносно позивача, які б знаходились в причинному зв’язку з настанням професійного захворювання –не вчиняв, а тому не може нести відповідальності у вигляді моральної шкоди і за цієї підстави.

          Ця ж вимога при розгляді справ про відшкодування шкоди роз’яснена і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року, за яким звертається увага судів на необхідність з’ясування питань: у зв'язку з якими неправомірними діями або бездіяльністю з боку відповідача заподіяна втрата працездатності позивачу, ступінь вини відповідача, чи мали місце порушення правил охорони праці, правил безпеки, інструкцій і паспортів з експлуатації механізмів і машин підприємством.

          В пункті 6 ОСОБА_5 № 84 зазначено, що «в зв’язку з тим, що гідродомкрат знаходився в засунутому положенні, …, ОСОБА_3 прийняв рішення розсунути гідродомкрат за допомогою блоку керування, який знаходився на цій секції, хоча згідно інструкції по експлуатації…, керування секціями повинно здійснюватись з нижче розташованих секцій, що забезпечувало зручність та безпечність обслуговування крепі». Пунктом 4 ОСОБА_5 Н-5 від 18.11.2009 року встановлено, що причиною нещасного випадку є особиста необережність та неуважність потерпілого ГРОВ ОСОБА_3, а саме порушення їм «Інструкції з охорони праці, безпечному виконанню робіт та поведінки в шахті ГРОВ», «Системи управління охороною праці в вугільній промисловості», «Правил безпеки в вугільних шахтах», ЗУ «Про охорону праці», Колективного договору.

          ОСОБА_5 статті 1193 ЦК України, «якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом».

          Таким чином, враховуючи грубу необережність Позивача, що призвела до нещасного випадку, вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. є значно завищеною.

У зв’язку з вищевказаним просить у позові відмовити.

Третя особа, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в м.Красноармійськ Донецької області, до суду не з’явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача з 18.04.2005 року та був звільнений 23.11.2010р. за власним бажанням (а.с.5-8).

15.11.2009р. у відповідача з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого позивач отримав 3-ю групу інвалідності та 40% втрати працездатності (а.с.9-16, 25-26).

ОСОБА_5 розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 18.11.2009р. та ОСОБА_5 № 84 про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом від 18.11.2009р форми Н-1, причиною нещасного випадку є особиста необережність та неуважність позивача при виконанні робіт по керуванню секцією 3КД-90Т, порушення п.1.2.3 Правил безпеки у вугільних шахтах, п.1.11 Інструкції по охороні праці, безпечному виконанню робіт та поведінки у шахті гірничого робітника підземного, п.11.21.1 Системи управління охороною праці у вугільній промисловості, ст.14 Закону України «Про охорону праці», п.2.11 Колективного договору на 2009-2011р.р. Також особами, які допустили порушення нормативних актів з охорони праці, невиконання яких призвело до цього нещасного випадку є посадові особи відповідача: механік дільниці № 2, гірничий майстер дільниці № 2, начальник дільниці № 2.

Позивач стаціонарно знаходився на лікуванні з приводу травми на виробництві з 15.11.2009р. по 16.11.2009р., з 28.01.2010р. по 18.02.2010р., з 18.03.2010р. по 08.04.2010р., що підтверджується виписками з історії хвороб (а.с.17-19).

ОСОБА_5 довідок МСЕК, позивачу 16.04.2010р. первинно встановлено 40% втрати працездатності та 3-я група інвалідності з датою переогляду 16.04.2011р. та 01.05.2011р. відповідно.

ОСОБА_5 довідки про склад сім’ї, позивач мешкає з дружиною та малолітніми дітьми (а.с.30, 32, 33).

Дружина позивача, ОСОБА_6, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради і отримує допомогу по догляду за дитиною до 3-х років у розмірі 130 грн. щомісячно (а.с.34, 35).

ОСОБА_5 довідки відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в м.Красноармійськ Донецької області від 21.03.2011р., позивач отримав одноразову суму страхової виплати у розмірі 47736 грн. та щомісячна сума страхової виплати складає 3614,57 грн.

ОСОБА_5 протоколу засідання комісії з питань охорони праці відповідача від 09.06.2010р., ступінь вини позивача складає 10%.

ОСОБА_5 довідки Димитровського міського центру зайнятості від 17.03.2011р., станом на 17.03.2011р. позивач та його дружина –ОСОБА_7 на обліку у центрі зайнятості не перебувають.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конституції України, життя і здоров’я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

ОСОБА_5 ч.1 ст.2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.4 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер, глибину, зазнаваних позивачем душевних страждань, тривалість негативних наслідків. Також суд враховує, що інвалідність та втрата працездатності не встановлені безстроково. Крім того, у нещасному випадку є також й вина позивача. Тому суд, виходячи з засад розумності і справедливості вважає, що на користь позивача має бути стягнуто 9000 грн. у відшкодування моральної шкоди.   

ОСОБА_5 ч.1 ст.9 Закону України «Про охорону праці», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до розділу ХІ Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(зі змінами та доповненнями), відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008р.

Про наявність права на відшкодування моральної шкоди потерпілій особі внаслідок нещасного випадку на виробництві зазначено в рішенні КСУ від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту „б“ підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(справа про страхові виплати), де в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини зазначено, що: «положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця)».

Таким чином, заперечення відповідача щодо перекладення відповідальності на третю особу, а не на підприємство, не ґрунтуються на законі.

Щодо посилання відповідача на рішення КСУ від 27.01.2004р. та від 08.10.2008р., які на думку відповідача є взаємовиключними, то суд вважає, що рішення КСУ від 27.01.2004р. ґрунтувалося на законодавстві, які діяло на той час, а рішення КСУ від 08.10.2008р. вже ґрунтувалося на законодавстві, яке діяло пізніше, а саме у жовтні 2008 року і суд вважає, що повинно застосовуватися рішення КСУ від 08.10.2008р.

          В силу ст.88 ЦПК України, судові витрати підлягають покладенню на відповідача. Враховуючи, що заявлено позов немайнового характеру з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 15 грн.

На підставі ст.153, 2371 КЗпП України, ст.ст.23 ЦК України, рішення КСУ від 08.10.2008р. № 20-рп/2008, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»на користь ОСОБА_3 за отриману ним моральну шкоду у розмірі 9000 (дев’ять тисяч) грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»на користь держави судовий збір у сумі 8,50 грн. та на користь Державного бюджету м.Димитров витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи у розмірі 15,00 грн.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення терміну подачі апеляційної скарги, яка подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя