Справа № 761/26124/24

Провадження № 4-с/761/41/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.

за участю секретаря Алексєєвої Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за скаргою Комунального підприємства виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення державного виконавця, заінтересовані особи: державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваленко Євгеній Іванович, ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Представник скаржника звернувся до суду зі скаргою на рішення органу примусового виконання рішень.

У вказаній скарзі представник скаржника просить суд про визнання неправомірними та скасування постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про закінчення виконавчого провадження.

В обґрунтування скарги посилався на те, що 13.10.2023 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваленком Є.І. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із смертю боржника ОСОБА_1 .

Вказану постанову скаржник вважає необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням вимог закону з огляду на те, що державним виконавцем не було встановлено коло спадкоємців після смерті боржника, які є потенційними правонаступниками в межах виконавчого провадження, враховуючи наявність боргів, які входять до складу спадщини.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.02.2025 року скаргу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду та витребувано матеріали виконавчого провадження НОМЕР_1.

19.03.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2025 року надійшли матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Представник скаржника в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд скарги без його участі.

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду скарги повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступних висновків.

Оскаржувану постанову було винесено, а відповідні дії вчинено державним виконавцем у виконавчому провадженні НОМЕР_1., відкритому на виконання судового наказу Шевченківського районного суду міста Києва від 24.05.2019 року у справі № 761/15762/17 про стягнення із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)18439,49 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги та судових витрат.

Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваленка Є.І. від 24.11.2020 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу Шевченківського районного суду міста Києва від 24.05.2019 року у справі № 761/15762/17.

Листом від 16.06.2023 року №2600-0504-5/120793 Головне управління Пенсійного Фонду України в м.Києві повідомило Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про смерть боржника ОСОБА_1 , що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13.10.2023 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваленком Є.І. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із смертю боржника ОСОБА_1

18.06.2024 року Комунальне підприємство виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулося до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) із запитом № б/11 щодо надання інформації про хід виконавчого провадження.

У відповідь на вказаний запит листом від 10.07.2024 року №36238/27.10-24 Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повідомив про закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_1 та зазначив, що стягувач як сторона виконавчого провадження вправі ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження через Автоматизовану систему виконавчих проваджень за посиланням: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors, ідентифікатор доступу 6577ВД964В26.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Положення ст.520 ЦК України встановлює можливість заміни боржника у зобов`язанні іншою особою.

Статтею 512 ЦК України, яка за аналогією закону підлягає застосуванні і до заміни боржника, визначено, що однією із підстав такої заміни є правонаступництво.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі 2-7763/10.

У зв`язку з такою заміною боржника відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, а її статус сторони виконавчого провадження припиняється і її заміна належним боржником проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 2-230/11 (провадження № 61-46230св18), від 23 лютого 2022 року у справі № 242/2770/18.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Ст.1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Ч.1 ст.1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Отже, спірні правовідносини допускають правонаступництва відповідних прав та обов`язків фізичної особи - боржника , зокрема заміни сторони виконавчого провадження.

Ч.5 ст.15 цього Закону передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Згідно п.5 ч.1 ст.34 цього Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.

За змістом ч. 1 ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Порядок закінчення виконавчого провадження у випадку смерті боржника - фізичної особи перебував предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/617/17 (провадження № 14-48гс20).

У постанові від Великої Палати Верховного Суду містяться висновки про те, що частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII та пункту 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

На підставі частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, у тому числі, у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.

У свою чергу, частиною п`ятою статті 15 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У силу пунктів 12, 13 Інструкції у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувану чи до суду.

Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом.

Пунктом 3 частини першої та частини другої статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.

Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.

Отримавши дані про смерть фізичної особи - сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту З частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеного Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з`ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.

Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.

Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов`язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Київ від 13 лютого 2023 року закінчено виконавче провадження ВП НОМЕР_3 з примусового виконання судового наказу Шевченківського районного суду міста Києва від 24.05.2019 року у справі № 761/15762/17 про стягнення із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 18439,49 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги та судових витрат на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_1 , що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У виконавчому провадженні відсутні відомості щодо встановлення державним виконавцем кола спадкоємців померлого боржника на виконання вимог Закону № 1404-VIII.

Правовідносини між сторонами допускають правонаступництво, державний виконавець не виконав обов`язків щодо встановлення кола спадкоємців померлого боржника, а тому його дії щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є неправомірними, а відтак суд приходить до висновку про задоволення скарги.

Також суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного строку на подання скарги, оскільки причини його пропуску є поважними з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.

Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки, відповідно до статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 в справі № 466/948/19 зроблено висновок, що з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» ч. 1 ст.449 ЦПК України, ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі №143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року в справі №501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року в справі №2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18 зазначено, що виходячи з результату системного аналізу статей 123, 124, 126 ЦПК України із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20) та від 07 липня 2021 року у справі № 127/2-200/2004 (провадження № 61-16384св19).

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 зазначено, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г».

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі №466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. За своєю суттю ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).

Зі скаргою до суду представник скаржника звернувся 19 лютого 2024 року, в той час, коли оскаржувану постанову винесено державним виконавцем 13.10.2023 року, тобто з порушенням строку, передбаченого ст. 449 ЦПК України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

У скарзі представник скаржника порушує питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із скаргою, обґрунтовуючи це поважністю причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою. Зокрема, представник скаржника зазначає, що про оскаржувана постанова, в порушення вимог закону, на його адресу державним виконавцем не надсилалася, а відтак про завершення виконавчого провадження йому не було відомо.

За змістом ст.81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Відповідно до ст. 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно зі ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В частині другій статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Судом роз`яснюється, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст. 89 ЦПК України дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У рішенні по справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom в ід 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).

В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі N 755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, 24.05.2019 року Шевченківським районним судом міста Києва видано судовий наказ у справі № 761/15762/17 про стягнення із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 18439,49 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги та судових витрат.

Скаржник зазначає, що про порушення своїх прав та інтересів дізнався із листа органу ДВС 36238/27.10-24 від 10.07.2024 року, який надійшов у відповідь на його запит .

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Матеріали виконавчого провадження не містять доказів надіслання державним виконавцем стягувачу винесених в межах виконавчого провадження постанов.

Інформацію про хід виконавчого провадження, в тому числі про його закінчення стягувач мав змогу дізнатися з Автоматизованої системи виконавчих проваджень за посиланням: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors, інформація є відкритою для доступу.

Однак, із текстами усіх прийнятих в процедурі виконавчого провадження рішень та з підставами їх прийняття стягувач міг дізнатися, лише маючи ідентифікатор доступу до виконавчого провадження, який зазначається державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, доказів одержання якої стягувачем матеріали виконавчого провадження не містять. Ідентифікатор доступу було вказано Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) лише в листі №36238/27.10-24 від 10.07.2024 року.

Супровідні листи про надіслання матеріалів виконавчого провадження на адресу стягувача, які наявні в матеріалах справи, не можуть бути безумовним доказом їх направлення державним виконавцем та, відповідно, одержання стягувачем.

Крім того, в силу приписів ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Оскільки постанови про відкриття виконавчого провадження та про його закінчення відповідно до положень ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» надсилаються сторонам виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням, які в матеріалах виконавчого провадження відсутні, стягувач не вважається повідомленим про початок примусового виконання рішення.

За таких обставин причини пропуску встановленого законом строку для оскарження дій та рішень державного виконавця суд вважає поважними та приходить до висновку про поновлення цього строку.

Керуючись ст. ст. 13, 76 - 81, 89, 126 - 127, 259 - 261, 353 - 354, 447 - 449 ЦПК України, суддя -

УХВАЛИВ :

Скаргу Комунального підприємства виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення державного виконавця, заінтересовані особи: державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваленко Євгеній Іванович, ОСОБА_1 - задовольнити.

Поновити Комунальному підприємству виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) строк для оскарження постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 13.10.2023 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Визнати дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваленка Євгенія Івановича в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 13.10.2023 року, виконавче провадження НОМЕР_1 - неправомірними.

Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.10.2023 року винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленком Євгенієм Івановичем в межах виконавчого провадження НОМЕР_1.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: