ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" грудня 2011 р. Справа № 19/87пн/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Козир Т.П.
суддівГольцової Л.А.
Іванової Л.Б.
перевіривши матеріали
касаційної скарги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4
на рішення
та на постановуГосподарського суду Луганської області від 30.08.2011
Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011
у справі№ 19/87пн/2011
господарського судуЛуганської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Садко плюс"
доФізичної особи –підприємця ОСОБА_4
прозвільнення земельної ділянки
за участю представників сторін:
позивача: повідомлений належним чином, але не з’явився;
відповідача: ОСОБА_5, довіреність № 1722 від 24.06.2011;
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Садко плюс" звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу некапітальних споруд, що належать на праві приватної власності відповідачеві і розташовані на території ДП "Ринок" за адресою: м. Старобільськ, пл. Базарна, 1.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.08.2011 у справі №19/87пн/2011 (суддя Косенко Т.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Зобов’язано відповідача звільнити незаконно займану площу земельної ділянки шляхом демонтажу некапітальних споруд –МАФ за №63а, №64а, №329, №331, які розташовані на території ДП "Ринок м. Старобільська" за адресою: м. Старобільськ, пл. Базарна, 1, за свій рахунок.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Калантай М.В., судді –Богатир К.В., Дучал Н.М.) рішення Господарського суду Луганської області від 30.08.2011 у справі №19/87пн/2011 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Луганської області від 30.08.2011 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011 у справі №19/87пн/2011, Фізична особа –підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові акти, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ДП "Ринок міста Старобільськ" (Суборендодавець) та ТОВ "Садко плюс" (Суборендар) 11.05.2011 укладений договір суборенди землі, за умовами якого в суборенду до 01.07.2013 передано Суборендарю земельну ділянку площею 1,9105 га, яка знаходиться в межах території Старобільської міської ради за адресою: м. Старобільськ, пл. Базарна, 1.
Предметом договору, як визначено судами попередніх інстанцій, є передача в оренду визначеної на місцевості площі, яка розміщена на відповідній земельній ділянці та безпосередньо з нею пов’язана. Відносини щодо оренди торговельного місця на ринку не є відносинами суборенди земельної ділянки, але факт неправомірного використання торговельного місця на ринку може створювати перешкоди у здійсненні права власності землекористувача.
Суд першої інстанції дослідив та встановив, що зайняття відповідачем земельних ділянок під розміщеними модулями № № 63а, 64а, 329, 331 та здійснення ним підприємницької діяльності, підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим відповідачем. Вказані модулі належать відповідачу на праві приватної власності.
Підставою для звернення до суду із даним позовом стало питання звільнення незаконно зайнятої відповідачем земельної ділянки шляхом демонтажу споруд за власний рахунок.
Згідно зі ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Документи, які посвідчують право на земельну ділянку, вказані в ст. 126 ЗК України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, а право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду).
Відповідно до наведених вимог закону, обов’язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи таких документів, є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.
Судами досліджено, що право користування спірною земельною ділянкою було закріплено за іншою юридичною особою, а відповідачем не надано документів, які б свідчили про наявність правових підстав знаходження його модулів на цій земельній ділянці.
Таким чином, суди обґрунтовано та мотивовано дійшли висновку, що користування відповідачем спірної земельної ділянки є самовільним її зайняттям.
Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Беручи до уваги вказане вище, суди першої та апеляційної інстанції дійшли мотивованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).
З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішенням Господарського суду Луганської області від 30.08.2011 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011 у справі №19/87пн/2011 –без змін.
Головуючий суддя Т.П. КОЗИР
Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА
Л.Б. ІВАНОВА