2-391/11  

                                                              РІШЕННЯ                           Справа № 2-391/11

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          07 листопада 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька  в складі:

головуючого –судді Орєхова О.І.,

при секретарі –Лисенко Л.В.,Фуковської Г.Л.,

за участю представника позивача –ОСОБА_1,

представника відповідача –ОСОБА_2

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні в залі суду в  м. Донецьку  цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»Донбаська філія, третя особа ОСОБА_4 банк України про визнання частково недійсними договорів,-

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»Донбаська філія, третя особа ОСОБА_4 банк України про визнання частково недійсними договорів, посилаючись на наступні обставини.

Просив визнати частково недійсними договори : кредитний договір та договір застави транспортного засобу № ДОЮ/АА-027/1.07.2 від 9.10.2007р., у частині підпункту 1.1. договорів - визначення грошового еквіваленту зобовязання у іноземній валюті у сумі 14792,1 доларів США, змінити договори: кредитний договір та договір застави транспортного засобу № ДОЮ/АА-027/1.07.2 від 9.10.2007р., у частині доларового визначення  грошового еквіваленту зобов'язання на гривневе вираження зобовязання у національній валюті за існуючим курсом на момент вчинення - 5,05 гривень за 1 долар США, що складає 74700 грн. Обгрунтування позовних вимог: ОСОБА_3 уклав з відповідачем договір, згідно якому отримав суму 74700 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних, для придбання автомобілю. Зобов'язання у оспорюваних правочинах не виражені. Позивач - споживач фінансових послуг сподівався на їх якісне надання, завдяки наявності договору, зокрема у межах законодавства, відповідно до вимог статті 13 ЦК України. Про порушення своїх прав він дізнався коли відбулося різке коливання курсу гривні до доларів США. Від цього звичайні платежі на погашення кредиту збільшились на 60%. За такого підвищення платежів відносно первісних умов договору виникла неможливість виконати кредитний договір за новими умовами. Причиною підвищення платежів за кредитом є суперечливі закону:

1.          Відсутність у оспорюваних правочинах змісту - зобов'язання.

2.          Незаконна    вимога   відповідача    виконувати   замість    не    вираженого  у оспорюваних правочинах зобов'язання визначений грошовий еквівалент зобов'язання.

У якості захисту своїх порушених вимогами відповідача прав, вимушений вибрати засіб захисту прав, вказаний у пункті 2 частини 2 статті 16 ЦК України, бо вважаю, що вказані договори є оспорюваними, відповідно до частини З статті 215 ЦК України, адже сторони цих договорів не додержались у момент вчинення цих правочинів вимог статті 203 ЦК України, а саме частини 1 її. Отже, у момент вчинення правочинів сторони припустили виникнення суперечливості змісту правочинів ЦК України, яка полягає у: 1. Сторони порушили свободу договору, адже у супереч статтям: 6 та 627 ЦК України визначали умови цих оспорюваних правочинів без урахування вимог ЦК України, що відображено у позові нижче.

3.Сторони оспорюваних правочинів порушили вимогу частини 1 статті 524 ЦК України - виражати зобов'язання, адже натомість у оспорюваних правочинах зобов'язання не виражені - відсутні.

4.Сторони оспорюваних правочинів порушили частину 1 статті 628 ЦК України, яка вимагає, щоб зміст договорів складали умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, зокрема частини 1 статті 524 ЦК України: «Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні». Але сторони у оспорюваних правочинах не виразили зобов'язання - не існує (!), як обов'язкова умова, натомість у оспорюваних правочинах визначені нібито грошові еквіваленти зобов'язаннь у іноземній валюті - доларах США (чи це можливо за відсутності зобов'язань ?), що відповідно до частини 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть, але не зобов'язані. «Сторони можуть»- це право визначати, але не виражати зміст не зобов'язання, а грошового еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті. Отже за правилом частини 1 статті 628 ЦК України, визначення грошового еквівалента зобов'язання у іноземній валюті - доларах США - не може бути змістом оспорюваних правочинів, адже не є обов'язковим. За відсутності у оспорюваних правочинах означеної обов'язкової умови - зобов'язання, вираженого у грошовій одиниці України - гривні, відсутній зміст оспорюваних правочинів, у розумінні частини 1 статті 628 ЦК України. За відсутності у оспорюваних правочинах змісту - зобов'язання, виникає питання: чи можливо виконати приписи статті 526 ЦК України, зокрема:

-          як виконувати неіснуючий зміст оспорюваного правочину - зобов'язання належним чином, коли воно не існує ?

-          чи розповсюджується вимога статті 526 ЦК України: «виконувати» на визначений грошовий еквівалент зобов'язання оспорюваного правочину?

-          чи не є оспорюваний правочин із неіснуючим змістом - зобовязанням «безгрошовим»?

-          як виконувати приписи статті 611 ЦК України, зокрема щодо порушення зобов'язання оспорюваного правочину, коли воно не існує ?

Ці риторичні питання вказують на глибину суперечливості змісту оспорюваних правочинів ЦК України.

5. Сторони використовували у момент вчинення оспорюваних правочинів іноземну валюту як засіб платежу або застави, зокрема визначали у іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання, але вказане використання іноземної валюти як засобу платежу або застави потребує наявності у сторін індивідуальної ліцензії, бо саме це вимагає підпункт «Г»пункту 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а наявна відсутність вказаної ліцензії у сторін оспорюваних правочинів є необхідною та достатньою умовою застосування судом статті 227 ЦК України.

Таким чином, сторонами у момент вчинення правочинів було недодержано вимог частини 1 статті 203 ЦК України, тому слід застосувати частину 1 статті 215 ЦК України.

Таким чином, знаючи про цільове використання кредиту, знаючи, що використати кредит можливо тільки у гривні, відповідач, як агент валютного контролю, свідомо порушив валютне законодавство - визначив грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті - доларах для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ.

Відповідно до вимог статті 217 ЦК України: недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Законне право змінити договори: кредитний договір та договір застави
транспортного засобу № ДО10/АА-027/1.07.2 від 9.10.2007р у частині
доларового визначення грошового еквіваленту зобов'язання на гривневе
вираження зобов'язання у національній валюті за існуючим курсом на момент
вчинення - 5,05 гривень за 1 долар США, що складає 74700 грн., передбачене
статтями: 652,654 ЦК України, адже підстави для зміни договорів існують, як
обставини,          передбачені          статтею          652          ЦК          України:

-істотно змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні
договорів, а саме змінився курс долару США відносно гривні. Вказана зміна
обставин є істотною, адже вона змінилась настільки, що, якби сторони могли це
передбачити, вони не уклали б договори або уклали б їх на інших умовах.
Зокрема, якби сторони знали про збільшення вартості долара США на 60%
відносно    гривні,    то    не    укладали          договори    на    таких    умовах, сторони          не  досягли    згоди    щодо     приведення     договорів     у відповідність з обставинами, які істотно змінились, цьому: в   момент   укладення   договорів   сторони   виходили       з       того,       що
така зміна обставин: збільшення вартості долара США на 60% відносно
гривні,           не настане; 2) зміна обставин збільшення вартості долара США на 60% відносно
гривні,          зумовлена          причинами, які    заінтересована сторона    не   могла    усунути   після      їх  виникнення   при   всій турботливості  та   обачності,    які   від  неї    вимагалися; 3)          виконання договорів за умов збільшення вартості долара США на 60%
відносно гривні, порушило          б співвідношення          майнових інтересів сторін і позбавило бзаінтересованусторонутого,нащо вона розраховувала при   укладенні  договорів; 4) із суті договоруабозвичаївділовогооборотуневипливає,що ризик зміни обставин збільшення вартості долара США на 60% відносно гривні, несе          заінтересована          сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин збільшення вартості долара США на 60% відносно гривні, є доцільною на підставі рішення суду, адже розірвання договорів суперечить суспільним інтересам та потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, зокрема позивач втратить предмет застави - авто та, можливо, житло, стане безхатченком, а банк втратить суспільну репутацію загально-корисної та суспільно-корисної установи.

Просив суд визнати частково недійсними договори : кредитний договір та договір застави транспортного засобу № ДОЮ/АА-027/1.07.2 від 9.10.2007р., у частині підпункту 1.1. договорів - визначення грошового еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті у сумі 14792,1 доларів США, змінити договори: кредитний договір та договір застави транспортного засобу № ДОЮ/АА-027/1.07.2 від 9.10.2007р., у частині доларового визначення грошового еквіваленту зобов'язання на гривневе вираження зобов'язання у національній валюті за існуючим курсом на момент вчинення - 5,05 гривень за 1 долар США, що складає 74700 грн. ( а. с. 136-139 уточнена позовна заява ).

          В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності підтримав уточнену позовну заяву позивача, надав пояснення аналогічні викладеним в уточненій позовній заяві та просив суд задовольнити її в повному обсязі.

          Представник відповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперечувала проти уточнених позовних вимог позива та просила суд відмовити позивачу в їх задоволенні, оскільки вимоги позивача є безпідставними.

          Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

            Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

            Стаття 1048 частина 1 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір та порядок одержання яких встановлюється договором.

             Позичальник зобов’язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

             За кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

          Судом встановлені наступні обставини.

          09 жовтня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк»та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № Д010/АА-027.07.2.

          Згідно п. 1.1 договору, ОСОБА_4 відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 14 792,10 доларів США, терміном по 09 жовтня 2014 року.

          Відповідно до п.п  1.2, 1.2.1 цього договору, кредитні кошти надаються виключно на наступні цілі, а саме купівлю автомобіля згідно з договором  купівлі-продажу автомобіля № 1169 від 02 жовтня 2007 року, укладеного з ЗАТ «ЗАЗ»- 14 792,10 долари США.

          Згідно до п. 1.5 вказаного договору, процентна ставка за кредитним договором  встановлюється в розмірі 12,5 % річних.

          Відповідно до п. 1.7 цього договору, забезпеченням виконання зобов»язань за цим Догоовром є застава автомобіля марки «Шевролет Авео», згідно договору застави № Д010/АА-027/1.07.2 від 09 жовтня 2007 року укладенного між ОСОБА_3 та ВАТ «Родовід Банк».

          Позивач вважає кредитний договір  № Д010/АА-027.07.2. від 09 жовтня 2007 року та договір застави транспортного засобу № Д010/АА-027/1.07.2 від 09 жовтня 2007 року у частині підпункту 1.1. кредитного договору та п. 1.3.1 договору застави недійсними, оскільки в договорах - визначення грошового еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті у сумі 14792,10 доларів США, що на його думку суперечить законодавству.

          Відповідно до ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно ст.627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (свобода укладення договору). Позивачеві, на його заяву, було запропоновано укласти Кредитний договір на що він дав свою згоду та було підписано відповідну угоду.

  Вказаний кредитний договір та договір застави були прочитані та підписані сторонами.

Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

          У зв»язку з підписанням цього договору свідчить про те, що Позивачу всі умови даного Договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Таким чином, з боку Відповідача були вчинені всі необхідні дії, які передбачені чинним законодавством, щодо роз'яснення умов кредитування та надання достовірної інформації Позивачу.

          Доводи позиача про те, що банк не мав права виражати зобов»язання в іноземній валюті в кредитному договорі та укладати кредитні договори у іноземній  валюті, то суд не може погодитися та вважає, що такі твердження є хибними.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про ОСОБА_4 банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

Частина 3 ст.533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти на території України допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом.

Діючим законодавством України встановлено право комерційних банків здійснювати кредитування в іноземній валюті. (Закон України «Про банки і банківську діяльність»).

Крім того, згідно з ч. 1 ст.47 вищевказаного Закону, кредитування - це операція з розміщення залучених коштів. Відповідно ч.6.ст.49 вказаного Закону, банк - Відповідач, не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки, що виплачується ним по депозитах (залучених коштах).

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогоднішній день встановлені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі за текстом - «Декрет»), який має силу та статус закону.

Згідно ст. 2 Декрету резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції (в т.ч. операції, пов'язані з переходом права власності на іноземну валюту та зобов'язання, предметом яких є іноземна валюта) з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 5 Декрету передбачено, що ОСОБА_4 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п.5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління ОСОБА_4 банку України від 17 липня 2001 року N 275, наданий банку ОСОБА_4 банком України письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з Декретом.

Згідно п.2.3. вказаного вище Положення, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу ОСОБА_4 банку банки мають право здійснювати, в тому числі операції з валютними цінностями, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до ст. 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність", розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик також віднесено до кредитної операції.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 208 та ст. 1055 Цивільного кодексу України та ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником в письмовій формі.

Відповідно до ст. 5 Декрету, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції.

Відповідно до п.1.5. зазначеного Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_4 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі - на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Усі ці пояснення та раз'яснення надані ОСОБА_4 Банком України в Листі №13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»

Крім того встановлено, що ОСОБА_4 України своїм листом №28-313/2178 від 29.05.2001 року повідомив: «осуществление резидентами операций по получению или предоставлению кредитов в иностранной валюте не требует индивидуальной лицензии Национального банка Украины».

Встановлено, що на момент видачі кредиту позивачу, відповідачу НБУ були видані ліцензія, якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених ст.47 Закону "Про банки і банківську діяльність", в тому числі і розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та Дозвіл, яким передбачено право здійснення валютних операцій, в тому числі операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказані документи були чинні на момент укладання кредитного договору в іноземній валюті.

Відповідно до висновку Інституту держави і права ім. В.М. Корецького в 2006 році  науково - правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті, відповідно до якого «банки, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право на надання резидентам України кредитів в іноземній валюті».

До того ж, листом ОСОБА_4 Банку України від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612 роз»яснено про правомірність укладання кредитних договорів і іноземній валюті.

Згідно Статуту ПАТ «Родовід Банк» погодженного ОСОБА_4 Банком України 03 вересня 2009 року, згідно з наказом тимчасового адміністратора від 05.06.2009 року № 215 ( зі змінами, внесенними наказом від 15.06.2009 року № 225 ) найменування ВАТ «Родовід Банк»змінено на ПАТ «Родовід Банк», про що 17.06.2009 року державним реєстратором Полільської районної у місті Києві державної адміністрації зроблено запис .

Тому, ПАТ «Родовід Банк»мав та має достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а  також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті та приймати  таке виконання в іноземній валюті, як в сумі основного боргу так і процентів за користування кредитом, а позичальник зобов»язаний виконувати зобов»язання належним чином відповідно до умов договору, передбачені ст.526 ЦК України.

Крім того, згідно ст. 1056 ЦКУ позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, зобов'язання має виконуватися належним чином (ст.526 ЦКУ). Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти зобов'язання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, (ст.527 ЦКУ).

Як визначає п. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тобто, у даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Таким чином, ПАТ «Родовід Банк»на законних підставах уклало з ОСОБА_3  кредитний договір в іноземній валюті та видало позивачу грошову суму у доларах США, тобто відповідач зробив все у відповідності до чинного законодавства.

А, посилання позивача на порушення з боку відповідача при укладанні кредитного договору є необґрунтованими та  безпідставними.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»про визнання частково недійсними договорів –відсутні.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені судові витрати при подачі позовної заяви.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 203, 526, 533, 554, 610, 626, 627, 629, 1048, 1049, 1054, 1056 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 3, 5, 15, 30, 60, 62, 88, 202, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРИШИВ:

          У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»Донбаська філія, третя особа ОСОБА_4 банк України про визнання частково недійсними договорів,- відмовити.

          Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

          Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя                                                                                                                                    О.І. Орєхов