№2-1202/07
РІШЕННЯ
Іменем України
18 липня 2007 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Дацюк О.І.
при секретарі Кузьміній С.Ю.
за участі представника позивача адвоката ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача адвоката ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася з зазначеним позовом, в якому вказала, що перебувала у шлюбі з відповідачем з 29.08.1992 року до червня 2006 року. В жовтні 1994 року подружжя придбало житловий будинок АДРЕСА_1, але право власності було оформлено тільки на відповідача. За час перебування у шлюбі житловий будинок був відремонтований та реконструйований. Вимагає визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного будинку.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсягу, пояснив, що відповідно до свідоцтва про право власності будинок був збудований у 1994 році, тобто в період перебування сторін у шлюбі. Крім того, за час подружнього життя сторони спільними зусиллями та за допомогою батьків позивачки домоволодіння було відремонтоване та добудоване. Так, був збудований гараж, намет, забори, ворота, зроблене бетонне замощення подвір'я, проведено опалення. Крім того, в самому будинку замінено підлогу, поклеєні шпалери, покладений кахель, вікна змінені на металопластикові, встановлені металеві віконні грати, утеплений фасад будинку. Отже, оскільки будинок був придбаний під час перебування у шлюбі та значно реконструйований та покращений, його вартість зросла, просить визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину будинку.
Відповідач проти позову заперечував. Пояснив, що будинок фактично був придбаний його батьком згідно договору міни від 10.06.1992 року житлового будинку на автомобіль „Мерседес-Бенц", укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Але договір не було оформлено належним чином, бо на той час домоволодіння зареєстроване не було та вважалося самовільним. Визнав, що під час подружнього життя сторонами дійсно було збудовано гараж, погріб, оглядову яму, намет, паркани 5,6,8, ворота та замощення, зроблено косметичний ремонт будинку. Ремонт будинку робив спільно з батьком позивачки. Пояснив, що готовий відшкодувати позивачці витрати, пов'язані з покращенням домоволодіння в сумі 16000 гривень.
Представник відповідача проти позову заперечувала. Пояснила, що фактично будинок придбаний до одруження сторін батьком відповідача відповідно до договору міни, всі покращення здійснювалися за рахунок заробітку відповідача, бо позивачка спочатку взагалі не працювала, а потім працювала, але заробляла мало. Оскільки будинок був придбаний до одруження, підстав для визнання права власності на його частину за позивачкою немає.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є подругою позивачки. На момент весілля у вересні 1992 року вона разом із позивачкою оглядала будинок, який був не придатний для проживання, оскільки там не було газу, опалення. Як пояснювала їй позивачка, автомобіль дійсно був частиною оплати за дім, але батьки позивачки також десь у грудні 1992 року доплачували ще гроші.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що є батьком позивачки. Перед одруженням сторін, відповідач знайшов будинок та дав за нього автомобіль. Але цієї суми було недостатньо і у грудні 1992 року відповідач доплачував якусь суму ОСОБА_6. Подружжя до травня 1993 року проживало в будинку ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки спірний будинок не годився для проживання. За час подружнього життя сторони відремонтували будинок, поставили котел, зробили опалення, провели газ, поклеїли шпалери та поклали кахель, зробили також ремонт у кухні, ванній, туалеті. Перестелили поли, поміняли вікна, двері.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що є дядьком позивачки. Сторони вирішили придбати будинок ще до весілля, але остаточно розрахувалися перед початком 1993 року. За час спільного життя сторони
2
поміняли вікна, двері, підлогу, водопровід, опалення, поклеїли шпалери, поклали кахель, відремонтували кришу. Обсяг робіт він знає достеменно, оскільки особисто привозив матеріали для ремонту.
Свідок ОСОБА_9, який є сусідом сторін, пояснив, що на земельній ділянці у 1976 році проживав ОСОБА_6 у тимчасовій будівлі, а десь у 1988 році побудував будинок. Коли саме у спірному будинку оселився позивач, точно не пам'ятає. Подробиць придбання відповідачем будинку не знає, але ОСОБА_6 казав йому, що платою за будинок був автомобіль та ще грошова доплата.
Свідок ОСОБА_2, яка є сестрою відповідача, пояснила, що спірний будинок придбав її та відповідача батько у 1992 році шляхом обміну на автомобіль. Грошова доплата не здійснювалася. До одруження сторони спільними зусиллями поміняли підлогу та двері, а після весілля поміняли вікна на металопластикові, побудували намет, зробили замощення, збудували кам'яний паркан. Все це здійснювалося за рахунок відповідача, бо позивачка 8 років після одруження не працювала, а потім тільки пішла навчатися.
Свідок ОСОБА_10, сусідка сторін, пояснила, що будинок побудував ОСОБА_6 у 80-х роках, а потім поміняв на автомобіль. За період шлюбу сторони побудували намет, крильце, гараж, забетонували двір, зробили погріб, обшили будинок пластиком, поставили металопластикові вікна та грати.
Свідок ОСОБА_11 пояснив, що у 1992 році був головою квартального комітету. До нього звернувся ОСОБА_6 з проханням засвідчити договір міни автомобіля на житловий будинок. Доплати при цьому не здійснювалося.
При вирішенні справи суд виходить з такого.
Оцінюючи договір міни, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 10.06.1992 року, та виникнення права власності на будинок, суд вважає за потрібне керуватися нормами ЦК України 1963 року, який діяв на момент укладення договору.
Оскільки доказів наявності будь-яких належним чином зареєстрованих прав на будинок на момент укладення договору міни, будь то право власності чи право користування сторонами не надано, отже суд вважає, що на момент укладення зазначеного договору домоволодіння АДРЕСА_1 було самовільним.
Відповідно до ст. 105 ЦК України 1963 року громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Відповідно ст. 241 ЦК України 1963 року за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Згідно ст. 242 ЦК України 1963 року до договору міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу.
Стаття 225 ЦК України 1963 року зазначає, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
Згідно ст. 227 ЦК України 1963 року договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Таким чином, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору міни ОСОБА_6 у встановленому порядку право власності на будинок не набув, будинок був збудований самовільно, форма договору міни не дотримана, отже, будь-яких прав чи зобов'язань у сторін за цим договором не виникло. До того ж договір міни укладено щодо житлового будинку по АДРЕСА_1.
Пояснення свідків щодо укладення договору міни суд до уваги не бере внаслідок їх суперечливості та оскільки визнання дійсним договору міни знаходиться поза межами позовних вимог.
З наданих же сторонами документальних доказів вбачається, що право власності на житловий будинок ОСОБА_2 отримав у 1994 році, тобто в період перебування у шлюбі з позивачкою.
На цій позиції стоїть і Верховний суд України, який в п. 9 Пленуму Верховного суду України від 04.10.1991 року № 7 „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок", зазначає, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому у встановленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради.
3
Відповідно до ст. 22 КпШС України 1969 року, що діяв на момент виникнення права власності, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно ст. 25 КпШС якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Враховуючи, що будинок придбано сторонами під час шлюбу, та зважаючи, що в результаті здійснених під час шлюбу реконструкції та ремонту вартість домоволодіння, на думку суду, істотно зросла, суд дійшов висновку про наявність підстав вважати спірний будинок спільною сумісною власністю сторін.
Зважаючи на ст. 370 ЦК України, яка вказує, що в разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду, суд вважає позовні вимоги позивачки обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з вимог ст. 88 ч. 1, 2 ЦПК України, та, зважаючи на надання позивачкою відповідних квитанцій про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, вважає необхідним стягнути судові витрати з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15,57-60,88,208,209,212-215 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку задовольнити у повному обсягу.
2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з: житлового будинку (літ. А); гаражу-сараю (Б-2), ґанку до житлового будинку; погребу (літ. пг); оглядової ями; намету (літ. В); парканів № 5,6,8; воріт № 4; водопроводу № 3, замощення (літ І).
3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 245,02 гривень (215,02 гривень судового збору та ЗО гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження або апеляційну скаргу не було подано.
5. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання заяви
про апеляційне оскарження протягом десяти днів після його проголошення та подання апеляційної
скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання
апеляційної скарги без заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з моменту
проголошення рішення через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.