03.10.2011

Справа № 2-2387/11

        РІШЕННЯ

      ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 03.10. 2011 р.                                                                              м. Запоріжжя

   Жовтневий районний суд м. Запоріжжя в складі:

             головуючого –судді          Світлицької   В.М.

             при секретарі                      Доброчинській А. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_2»в особі Регіонального відділення акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_2»в м. Запоріжжя, третя особа ОСОБА_2 банк України  про визнання  кредитного  договору недійсним ,-

     В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1   звернувся  до суду з  позовом до  ПАТ «ОТП»в особі РВ АТ «ОТП ОСОБА_2»в м. Запоріжжя, третя особа ОСОБА_2 банк України  про визнання  кредитного  договору недійсним. В обґрунтування  позовних вимог зазначено, що кредитний договір № ML-204/049/2008 від 06.02.2008 р., укладений між  ЗАТ «ОТП ОСОБА_2»та ОСОБА_1 укладені   з порушенням Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ЦК України, законів України та Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Також,  позивач вважає, що умови кредитних договорів є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливим є, зокрема, умови кредитних договорів в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає відповідно до  умов кредитних договорів погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики зменшення валютного курсу національної валюти України шляхом порушення вимог закону відповідач як суб’єкт підприємницької діяльності покладає виключно на позивача. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд  визнати  недійсним кредитний договір № ML-204/049/2008 від 06.02.2008 р., укладений між  ЗАТ «ОТП банк»та ОСОБА_1, стягнути з відповідача судові витрати по справі.

В судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник  відповідача в судове  засідання не з’явився надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності,  позовні вимоги  ОСОБА_1 не визнав, просить в задоволенні позову відмовити,  вважає, що позов  є необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позовні  вимоги  ОСОБА_1 не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено кредитний договір № ML-204/049/2008 від 06.02.2008 р., відповідно до умов якого банк надав позивачеві кредит у розмірі 53 550 доларів США на придбання нерухомого майна.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України,  за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов’язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається.

В обґрунтування своїх  позовних вимог, позивач посилається  на те, що деякі положення кредитних договорів, в яких визначено істотні умови договорів, суперечать чинному законодавству України, а тому кредитні договори мають бути визнані недійсними відповідно до ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України  недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час розгляду справи, позивачем не доведено, а судом не встановлено порушень зі сторони банку, під час укладення оспорюваних кредитних договорів  положень ст. 99 Конституції України, ст. 3 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України “Про банки та банківську діяльність”, Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та інших нормативно-правових актів, на які посилається позивач у своїй позовній заяві,  як і невідповідності кредитного договору, вказаним нормам закону.

Відповідно до ст. ст.  6, 627 ЦК України передбачено, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, з врахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, Цивільний кодекс України закріпив принцип свободи договору.

З  аналізу  умов  кредитних договорів не вбачається, що вони суперечать нормам Цивільного кодексу України або іншим актам цивільного законодавства. За таких обставин,  підстав вважати, що передбачені кредитними договорами умови є несправедливими для позивача та суперечать чинному законодавству України, у суду немає.

Суд вважає, що при укладенні кредитних договорів позивач мав можливість обирати валюту кредитування. Обираючи долар США як валюту кредиту, позивач виходив з невеликого розміру процентної ставки для кредитів в цій валюті по відношенню до інших валют, у тому числі національної валюти України, проте мав усвідомлювати, що низький розмір процентної ставки по відношенню до процентної ставки у національній валюті, пов’язаний із більш високим ризиком для позивача росту, а саме курсу цієї валюти по відношенню до гривні в період кредитування. Відповідач, встановлюючи більш низьку процентну ставку для кредиту в доларах США, та позивач, обираючи валюту за власним бажанням та на власний розсуд, укладаючи кредитний договір, мав усвідомлював можливість збільшення курсу долара США по відношенню до національної валюти України, а отже сторони не виходили з того, що така подія не настане. До того ж, стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до  ст.192 ЦК іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку встановлених законом.     

   Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.   

  При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.   

Основним актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".   

Відповідно до ст. 1 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. При цьому, спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 5 вказаного Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пункт "в" ч. 1 ст. 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на даний час законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Відповідно до п. 1.4 Положення НБУ № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання будь-яких зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

Пунктом 1.5 вищезазначеного Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу ОСОБА_2 банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:   неторговельні операції з валютними цінностями;   операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;  ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;  залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;  залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;   інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Крім того, відповідно до статті 36 Закону України "Про ОСОБА_2 України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_2 Банком України.   

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються ОСОБА_2 Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.   

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління ОСОБА_2 Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.   

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.   

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь –яких законних підстав

вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.   Позивачем  не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.   

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.   

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.   

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що банк має необхідні ліцензії на право виконання операцій  з валютними цінностями. 

З урахуванням наданих доказів, судом не приймаються доводи   позивача   про неправомірність надання банком кредитних коштів у валюті,  оскільки вони  не ґрунтуються на чинному законодавстві і не спростовують доводів  про відсутність правових підстав про перерахування вартості кредитних коштів в національній валюті за курсом на момент укладення договору.   

Таким чином, суд приходить до  висновку про те, що при укладенні  кредитного договору  в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов’язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долару США до гривні несе саме позичальник. Тому, права позивача    при укладенні та виконанні кредитного договору, укладеного між ним та банком, не порушені.   Крім того, при укладенні договору  будь-яка особа здійснює оцінку свого інтересу від укладення того чи іншого договору , виходячи з усієї сукупності існуючих зовнішніх обставин, за яких він буде виконуватися, і певних прогнозів відносно їх розвитку в майбутньому та забезпечення своїх  інтересів на випадок можливих змін, що не залежать від волі сторін, оскільки сторони не могли розумно передбачити можливість  їх настання, тому суд вважає, що укладаючи кредитний договір позивач прийняв  на себе усі ризики, що передбачені при виконанні договору .

Слід зазначити, що ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно ст. ст. 526, 629 цього ж Кодексу укладений між сторонами договір/прийняте на себе зобов'язання являється обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи та власноруч проставляючи свої підписи на кредитних договорах, отримуючи у відповідача кредитні кошти, позивач погодився з умовами кредитних договорів, та отримати грошові кошти в іноземній валюті, в доларах США ,  відповідно погодився забезпечити повернення одержаних кредитів та нарахованих відсотків.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть участь у справі.

Судом не встановлено факт невідповідності умов кредитних договорів ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності та їм  не обґрунтована поважність причин пропуску строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до  висновку про те, що здійснення операції з надання банком кредиту в іноземній валюті  чинному законодавству не суперечило. Сторони мали намір укласти  саме кредитний договір в іноземній валюті, реалізували свій намір, і жодних підстав для визнання такого правочину недійсним судом не встановлено.  

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 11, 59,60, 88, 208, 209, 212, 214-215, 292, 294 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

                Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії рішення апеляційної скарги.

 Суддя:                                                                                      В. М. Світлицька