Справа № 2-26/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.04.2011 року

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:                        

Головуючої -  судді - Альошиної Н.М.,

       при секретарі -   Сахненко Н.Ю.,

           адвоката     -   ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Миргород справу за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Миргородської міської ради, ОСОБА_3 треті особи, які не заявляють самостійних вимог; Миргородська міська рада, відділ Держкомзему у м. Миргород Полтавської області, інспекція архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області, ДКП «Миргородтехінвентаризація» про визнання права власності на ? частину нерухомого майна самовільно збудованого,

                                                                                                               встановив :

             Позивач ОСОБА_2 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з відповідним позовом до виконавчого комітету Миргородської міської ради, ОСОБА_3 в якому просив; визнати за ним право власності на ? частину нерухомого майна загальною вартістю 92539,00 грн., яке самовільно побудовано без належного дозволу на земельній ділянці площею 0,1000 га з кадастровим номером 5310900000:50:022:0114 та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1, а саме: погріб «а»вартістю 2947,00 грн., сарай «Б»вартістю 53123,00 грн., убиральню «В»вартістю 1849,00 грн., сарай «Г»вартістю 485,00 грн., огорожу № 3 вартістю 22100,00 грн., огорожу № 4 вартістю 6631,00 грн. та ворота № 5 вартістю 5404,00 грн., поділити його, виділивши йому  в натурі сарай «Б» вартістю 53123,00 грн., а ОСОБА_3 усе інше майно на суму 39416,00 грн. зі сплатою ним відповідачці ОСОБА_3 грошової компенсації в сумі 6853,50 грн. замість різниці у вартості його частки у праві спільної сумісної власності на це майно. Поділити земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 5310900000:50:022:0114 та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована АДРЕСА_1, та виділити йому в користування ? її частину площею 0,0500 га з межами, які будуть визначені згідно висновку експертизи, на якій знаходиться частина житлового будинку, що належить йому на праві особистої приватної власності, стягнувши з відповідачів судові витрати в сумі 3092,00 грн., які складаються з витрат на оплату судового збору в сумі 972,00 грн., на оплату витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120,00 грн. та витрат на оплату допомоги адвоката в сумі 2000,00 грн., а також витрати на оплату експертизи.

  На обгрунтування позовних вимог посилався на те, що в період часу з 24.04.1982 року по 13.10.2000 року він перебував в шлюбі з ОСОБА_3, зареєстровано розірвання шлюбу згідно свідоцтва про розірвання шлюбу 28.08.2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Миргород. В період  шлюбу він з відповідачкою ОСОБА_3 на земельній ділянці площею 0,1000 га з кадастровим номером 5310900000:50:022:0114 та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що  розташована АДРЕСА_1 та була  надана в постійне користування, відповідно до технічного паспорта садиби спільно побудували житловий будинок та інші об’єкти нерухомого майна, які позначені в технічному паспорті садиби наступними літерами та цифрами: в 1995 році - погріб «а»вартістю 2947,00 грн., в 1997 році - сарай «Б»вартістю 53123,00 грн., в 1997 році - убиральню «В»вартістю 1849,00 грн., в 2000 році - сарай «Г»вартістю 485,00 грн., а також споруди: огорожу № 3 вартістю 22100,00 грн., огорожу № 4 вартістю 6631,00 грн. та ворота № 5 вартістю 5404,00 грн. (далі –господарські будівлі). Їх загальна вартість складає 92539,00 грн. та  відповідно до ст.22 КпШС України належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до  судового рішення, що набрало законної сили між ним та  відповідачкою ОСОБА_3 житловий будинок був розділений з визнанням за ним права власності на його 23/50 частин та виділенням приміщень, які в технічному паспорті позначені цифрами 1-4, 1-6 та 1-7; замощення та підземна мережа землекористування залишися в загальному користуванні.

Згідно рішення Миргородського міського суду від 19.01.2010 року у цивільній справі № 2-36/2010, що набрало законної сили визнано за ним право спільного користування зазначеною земельною ділянкою.

           Будівництво господарських будівель ними фактично було закінчено. Процент їх готовності складає 100%, але вони не були прийняті до експлуатації і державна реєстрація права власності на них не здійснювалася, оскільки вони були побудовані без належного дозволу, тобто самовільно. Господарські будівлі побудовані без порушення будівельних норм і правил на земельній ділянці, яка була надана їм для цього в користування і не порушувала прав інших осіб. Оскільки вони не можуть домовитися добровільно про порядок його поділу він змушений звертатися до суду. Розмір частки кожного з них у праві спільної сумісної власності на майно подружжя складає 46269,50 грн. (92539,00 грн. : 2). З урахуванням зазначених норм він має право на виділ в користування земельної ділянки площею 0,0500 га.

         В підготовчій частині попереднього судового засідання позивач ОСОБА_2 пославшись на те, що відповідачка ОСОБА_3 фактично ухилившись від участі в проведенні судової будівельно –технічної експертизи та не допустила експерта у двір звернувся до суду із заявою про зміну позовних вимог в якій  просив суд;  Визнати за ним право власності на ? частину нерухомого майна загальною вартістю 99.446,00 грн., яке самовільно побудовано без належного дозволу на земельній ділянці площею 0,1000 га з кадастровим номером 5310900000:50:022:0114 та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1, , а саме - сарай «Б»вартістю 58.967,00 грн., убиральню «В»вартістю 2.052,00 грн., сарай «Г»вартістю 538,00 грн., огорожу № 3 вартістю 24.531,00 грн., огорожу № 4 вартістю 7.360,00 грн. та ворота № 5 вартістю 5998,00 грн. Поділити нерухоме майно загальною вартістю 99.446,00 грн., яке розташовано в АДРЕСА_1, , а саме - сарай «Б»вартістю 58.967,00 грн., убиральню «В»вартістю 2.052,00 грн., сарай «Г»вартістю 538,00 грн., огорожу № 3 вартістю 24.531,00 грн., огорожу № 4 вартістю 7.360,00 грн. та ворота № 5 вартістю 5998,00 грн.; виділивши йому  в натурі сарай «Б»вартістю 58.967,00 грн. зі сплатою ним ОСОБА_3 грошової компенсації замість різниці у вартості його частки у праві спільної сумісної власності на це майно. Стягнути на його користь судові витрати в сумі 6528,80 грн., які складаються з витрат на оплату судового збору в сумі 972,00 грн., на оплату витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120,00 грн. та витрат на оплату допомоги адвоката в сумі 2000,00 грн., а також витрати на оплату експертизи в сумі 3436,80 грн.

           Позовні вимоги щодо поділу земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 5310900000:50:022:0114 та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована АДРЕСА_1, та виділення йому в користування ? її частини площею 0,0500 га - залишити без розгляду.

В обгрунтування зміненого позову посилався на те, що по цій справі відповідно до ухвали суду була проведена судова будівельно-технічна експертиза, згідно якої розмір частки кожної  сторони у праві спільної сумісної власності на майно подружжя складає 49.723,00 грн. (99446,00 грн. : 2).

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи  № 887/888/889 від 31.12.2010 року ОСОБА_3 на дослідження садиби не з’явилася, ухвалу суду в частині забезпечення доступу до садиби не виконала, тобто ухилилася від участі в експертизі, внаслідок чого не представилося можливим встановити об’ємно-конструктивні рішення будівель.

          За приписами частини 1 статті 146 ЦПК у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

          З урахуванням цього слід вважати, що сарай «Б»не може бути поділений на дві частини, майно підлягає поділу цілими об’єктами і  просить  виділити йому  у приватну власність.

            В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його адвокат змінені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Позивач пояснив, що всі будівлі були споруджені ними зі 100% готовністю до 1997року. Щодо поділу земельної ділянки позивач повідомив про намір звернутися до суду з іншим позовом. В своєму поясненні позивач має вимоги лише до відповідачки ОСОБА_3, щодо відповідача –виконкому Миргородської міської ради він ніяких претензій не має та не заперечував проти розгляду справи у відсутності відповідачки ОСОБА_3, інших сторін у справі що належно повідомлені та винесення судом заочного рішення.

            Відповідачка ОСОБА_3 будучи належним чином повідомлена про день і час розгляду справи ( 23.07.2010р, 23.09.10р, 06.10.2010р. і в день, коли вирішувалось питання призначення судової будівельно – технічної експертизи, 28.03.2011р,12.04.2011р.) в судові засідання не з’являлась, поважності причин своєї неявки суду не повідомила, а тому суд вважає відповідно до ч.4 ст. 169 ЦПК України за можливе розглянути справу з постановленням заочного рішення згідно ст. 224 ЦПК України. В своїх письмових запереченнях (а.с.25-27)  відповідачка посилалась на відсутність порушеного права позивача, та вважала за необхідне зупинити провадження за цією справою до розгляду справи у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Зазначене клопотання відповідачки протокольно не задоволене судом, виходячи з того, що нею оскаржено ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 28.04.2010року по справі за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення виконкому Миргородської міської ради від 11.11.1999року №919 та  визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку. У зв’язку зі зміненими позовними вимогами позивач просив залишити без розгляду цю вимогу і не ставить питання про розподіл земельної ділянки, а тому розгляд даної справи не залежить від розгляду справи в касаційній інстанції.

                Представник відповідача – виконкому Миргородської міської ради, третьої особи –Миргородської міської ради, відділу Держкомзему у м. Миргород, будучи належно повідомлені в судове засідання не з’явилися.

                 ДКП «Миргородтехінвентаризація»звернулося до суду із заявою про розгляд справи у їх відсутність.

                 Представник інспекції архітектурно –будівельного контролю в Полтавській області  ОСОБА_4, діючий відповідно довіреності від 15.06.2010 року в судовому засіданні пояснив, що  сторони не скористались можливістю до 31.12.2010р. ввести в експлуатацію самовільно збудовані будівлі і споруду відповідно до тимчасового порядку прийняття в експлуатацію. закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 9 вересня 2009 р. N 1035, яким встановлено  механізм  та  умови прийняття в  експлуатацію   закінчених   будівництвом   приватних житлових  будинків  садибного  типу,  дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями,  споруджених забудовниками - фізичними  особами (далі - забудовник) у період з 5 серпня 1992 р. до 1 січня 2008 р.  без дозволу  на  виконання  будівельних  робіт (далі  -  приватні  будівлі),  на  підставі  заяви про прийняття в експлуатацію, яку подано до 31 грудня 2010 року, тобто до указаного строку було встановлено «амністію»щодо незаконно збудованих приміщень.

                   Заслухавши пояснення сторін, вивчивши та детально проаналізувавши матеріали справи судом встановлено:

                   Сторони ОСОБА_2,ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.04.1982р. по 13.10.2000рік. Зареєстровано розірвання шлюбу 08.05.2001року (а.с.7)

                    Відповідно до наданої технічної документації (а.с.12-14) сторонами побудовано в період шлюбу: житловий будинок А-1–1995р., погріб під частиною будівлі «а»- 1995р, сарай «Б»- 1997р., убиральня «В»-1997р., сарай «г»-2000р.

                    Згідно рішення Миргородського міськрайонного суду від 24 вересня 2008 року, що набрало законної сили  13 листопада 2008року (а.с.8- 10)  за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину житлового будинку, розташованого за адресою; АДРЕСА_1 та розподілу його  в натурі позовні вимоги  ОСОБА_2 задоволено та визнано за ним право власності на 23/50 частини будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1, виділивши йому у власність частину приміщень будинку до варіанту № 1  судово –технічної експертизи (квартиру 2) вартістю 136.553грн., а саме;

              Кімнати 1-4 площею 13,2 кв.м,

              Кімнати 1-6 площею 14,4 кв.м.,

              кімнати  1-7 площею 24кв.м., загальною площею 51,60 кв.м. що вказано на плані червоним кольором.

               В загальному користуванні сторін залишено замощення та підземну мережу газопостачання.

               Зареєстровано позивачем  право власності на 23/50 частину будинку 22.12.2009року (а.с.11)

               Відповідно до рішення Миргородського міськрайонного суду від 19.01.2010року, що  набрало законної сили 28 квітня 2010року (а.с.15,16)  визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Миргородської міської ради № 919 від 11 листопада 1999 року в частині надання у приватну власність земельної ділянки 1000кв.м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_3. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1га з кадастровим номером 5310900000:50:022:0114 та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована АДРЕСА_1, серії ЯЗ № 011996, виданий 22.08.2008 року Миргородською міською радою та відділом Держкомзему в м. Миргород Полтавської області на ім’я ОСОБА_3. Визнано за ОСОБА_2 право спільного користування земельною площею 0,1га за адресою АДРЕСА_1  

 За змістом статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на той час «Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.»Ця норма збережена в частині 1 статті 69, статті 71, частині 1 статті 70 СК  України, згідно яких   «Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Дружина і чоловік мають право розділити майно за  взаємною згодою», «Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.»«У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними»

З урахуванням цього зазначене майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, та було встановлено судовими рішеннями.

Так як позивач змінив позовні вимоги та просив залишити без розгляду вимогу щодо поділу земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 5310900000:50:022:0114 та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована АДРЕСА_1, та виділення йому в користування ? її частини площею 0,0500 га,  –ухвалою Миргородського міськрайонного суду від 13.04.2011р. в цій частині позов залишено без розгляду, що не перешкоджає розглядові справи, зважаючи на подану касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення суду  по земельному спору, тому протокольно в попередньому розгляді відмовлено ОСОБА_3 в клопотанні про зупинення провадження у цій справі.

           Відповідно до висновку судової будівельно –технічної експертизи, проведеної відповідно до ухвали Миргородського міськрайонного суду від 06.10.2010року, за повідомленням експерта відповідачка ОСОБА_3 на дослідження не з’явилась та не надала доступу експерту до домоволодіння, (а.с.113- 123)  ринкова вартість господарських будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1 складає –99446грн., а саме: сарай «Б»- 58.967грн., убиральня «В»-2052грн., сарай «Г»- 538грн., огорожа № 3 –24531грн., огорожа № 4 –7360грн., ворота № 5 –5998грн. Розташування на земельній ділянці вбиральні «В»та сараю «Г»не відповідає вимогам державних будівельних норм, розташування сараю «Б»відповідає вимогам державних будівельних норм. Частина огорожі № 3 та ворота № 5 огороджують частину земельної ділянки, яка не виділялась в користування (самовільний захват) і тому їх відповідність будівельним нормам не вирішувалась. Огорожа № 3 довжиною 68,52м. та огорожа № 4 відповідають державним будівельним нормам. Із –за недопущення експерта до об’єктів дослідження, варіанти поділу нерухомого майна та земельної ділянки є неможливе.            

         Таким чином  1/2  частина вартості майна, складає 49.723грн. Суд враховує те, що за   ОСОБА_3  визнано більшу частину права власності на будинок –27/50 вважає за можливе  із самовільно побудованих подружжям  господарських будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1 визнати за ним право власності на  сарай «Б»- 58.967грн., стягнувши з нього на користь відповідачки ОСОБА_3 різницю вартості його частки  9244грн.

         В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 пояснив, що до відповідача - виконавчого комітету Миргородської міської ради він ніяких претензій не має, а тому суд вважає, що в позовних вимогах до цього відповідача необхідно відмовити за безпідставністю.

         У зв’язку з неможливістю врегулювання спору в досудовому порядку  позивач змушений був звертатися до суду та витратив на оплату судового збору 972грн.,120 грн. витрат на ІТЗ з розгляду справи судом (а.с.1,2); на проведення експертизи –3436,80грн., а всього 4528,80 грн. що документально підтверджені, підлягають до задоволення та стягнення з відповідачки ОСОБА_3  Поскільки позивачем не надано доказів оплати допомоги адвоката 2000грн., в цій частині вимога не підлягає задоволенню.

                     Керуючись ст.10,11,88, 209, 213-215,218, 224-228, 294 ЦПК України, ст.69 -71 СК України, суд –

                                                                                                        ВИРІШИВ;

                    Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

                    Визнати  за ОСОБА_2 право власності на ? частину нерухомого майна –господарських будівель і споруд  загальною вартістю 99.446грн., яке самовільно побудовано без належного дозволу на земельній ділянці площею 0,1000га, розташованих за адресою; АДРЕСА_1, а саме; сараю «Б» вартістю 58.967грн.,убиральню «В»вартістю2.052грн., сараю «Г» вартістю 538грн., огорожу № 3 вартістю 24.531грн., огорожу № 4 вартістю 7360 грн., ворота № 5 вартістю 5998грн., виділивши йому в натурі сарай «Б» вартістю 58.967грн.

                   Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 різницю вартості його частки у праві спільної сумісної власності на майно –9244грн. (58967грн.-49723грн.)

                   Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2  4528,80 грн. понесених і документально підтверджених судових витрат.

                    В решті позовних вимог відмовити.

                    В позовних вимогах ОСОБА_2 до виконавчого комітету Миргородської міської ради –відмовити за безпідставністю.

                    Копію рішення направити сторонам.

                    Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

                    Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня отримання копії.

Суддя:Н. М. Альошина