Справа № 2-614/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    22.12.2011  року                                   м. Кодима Одеської області

    Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого                                  судді Сопільняка О. М.

        при секретарі                                           Журбі С.П.

з участю позивача (відповідача)                        ОСОБА_1

представника позивача (відповідача)               ОСОБА_2

відповідача (позивача)                                      ОСОБА_3   

представника відповідача (позивача)               ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кодимі Одеської області об’єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданих матеріальних збитків і моральної шкоди,   

В С Т А Н О В И В :                                   

          Позивач ОСОБА_1 10 серпня 2011 року звернулась до суду з позовом до  ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації шляхом вибачення та стягнення завданої цим моральної (немайнової) шкоди в сумі 3000 грн. та матеріальних збитків в сумі 3794 грн. (а.с.4-5).

06 вересня 2001 року з  позовом до  ОСОБА_1  про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданих матеріальних збитків в сумі 1601 грн.90 коп. і моральної шкоди в сумі 3000 грн. звернулась ОСОБА_3 (а.с.22-24).

Ухвалою суду від 22 вересня 2011 року зазначені позови у відповідності з вимогами ст.126 ЦПК України об’єднані в одне провадження (а.с.40).  

          В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 свій позов підтримали та вказали, що 15 червня 2011 року біля 10 год. у магазині «Взуття»в м.Кодима по вул.Леніна, 89 між працівниками цього магазину - позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 сталась сварка, в ході якої відповідач у присутності працівників магазину та відвідувачів образила позивача, назвавши її психічно хворою людиною, яка має «жовту картку». Зазначеними образами позивачеві спричинено значні моральні страждання та переживання, які позивач оцінює в 3000 грн. Крім цього, внаслідок стресу ОСОБА_1 змушена була лікуватись в стаціонарних умовах у психіатричному закладі, на що нею було витрачено 794 грн.68 коп., зокрема на придбання ліків. Ці кошти, а також сплачені ОСОБА_1 судові витрати просили стягнути з ОСОБА_3 Крім цього, просили зобов’язати відповідача шляхом публічного вибачення спростувати недостовірну інформацію проте, що ОСОБА_5 є психічно хворою особою. Позов ОСОБА_3 не визнали, вважаючи його безпідставним, оскільки ОСОБА_1 не ображала ОСОБА_3

ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позов ОСОБА_1 не визнали у повному обсязі, вказавши, що сварку затіяла ОСОБА_1, яка брутально ображала ОСОБА_3, вживала на її адресу грубі, непристойні, образливі слова як-то «повія»та інші ненормативні слова, безпідставно звинувачувала її «у аморальній поведінці», що призвело до «неможливості народити нею дитину». Все відбувалось у присутності працівників магазину, відвідувачів. Вказані твердження є безпідставними, не відповідають дійсності і посягнули на її честь, гідність, ділову репутацію та спричинили їй моральну шкоду, яку вона оцінила в 3000 грн. Завдана моральна шкода полягає у тому, що позивачеві були завдані значні моральні страждання та переживання, які значно погіршили її фізичний та психологічний стан, стан її здоров»я, викликали суттєві зміни життєвих та виробничих стосунках, вплинули на ступінь її престижу та ділової репутації. Крім цього на лікування ОСОБА_3 витратила 1601 грн. 90 коп. З цих підстав просили свій позов задовольнити повністю, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердили, що працюють в торговельному комплексі, розташованому в м.Кодима по вул.Леніна, 89, і 15 червня 2011 року були свідками сварки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка (сварка) виникла через  те, що ОСОБА_3, як старша по магазину, зробила коректне зауваження ОСОБА_1 з приводу відсутності одного босоніжка на торговій полиці магазину. У відповідь ОСОБА_1 повела себе неадекватно, агресивно, почала ображати ОСОБА_3, вживаючи на її адресу грубі, непристойні слова, які з етичних міркувань не підлягають відтворенню. При цьому, називала ОСОБА_3 повією, кричала, що через її аморальну поведінку вона (ОСОБА_3І.) не здатна народити дітей. Внаслідок цього інциденту ОСОБА_3 була пригнічена, схвильована, плакала, натомість ОСОБА_1 перебувала у припіднятому настрої. На образи ОСОБА_1 ОСОБА_3 не відповідала і не ображала її.

Свідок ОСОБА_10, що працює завідуючою Кодимською центральною аптекою, оглянувши надані ОСОБА_3 письмові докази придбання нею ліків, зауважила, що ці товарні чеки видані з порушенням нормативних актів, що регулюють порядок продажу медикаментів, зокрема не містять всіх необхідних реквізитів.

Свідок ОСОБА_11 пояснив, що працює районним лікарем-психіатром. ОСОБА_1 тривалий час перебуває у нього на обліку зприводу психічного розладу. В середині червня місяця 2011 року в другій половині дня ОСОБА_1 прийшла до нього на лікарський прийом та повідомили, що в магазині, де вона працює продавцем-консультантом, сталась сварка. ОСОБА_1 була схвильована, через що він провів з нею заспокійливу бесіду, а після цього з метою попередження погіршення її стану видав направлення на обстеження до Одеської обласної психіатричної лікарні №2.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пояснила, що були присутні при сварці, яка відбувалась в магазині «Взуття»та бачила схвильовану ОСОБА_1, проте деталей сварки не повідомили.                       

Вислухавши сторони, їхніх представників, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази, що є у ній, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 та необґрунтованість позову ОСОБА_1  

Так, відповідно до ч.5 ст. 55 Конституції України  кожен  має  право  будь-якими  не  забороненими  законом  засобами захищати  свої  права  і  свободи  від  порушень  та  протиправних посягань. Право  кожного  на  повагу  до  його  честі, гідності та ділової репутації є непорушними конституційними принципами, закріпленими в ст.3 та 28 Конституції України. Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв’язку з цим ст.32 Конституції України передбачено судовий захист порушеного права шляхом спростування недостовірної інформацію про особу, оскільки ніхто не може зазнавати втручання у своє особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. При цьому, згідно з ч.2 ст.124 Конституції України право на звернення до суду у разі поширення недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичної особи, є безумовним. Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред’явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відноситься і спростування недостовірної інформації.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та її пояснень, наданих в ході судового розгляду справи, предметом позову є неправомірні дії відповідача ОСОБА_3, що виявились у публічній образі позивача, зокрема вживанні на її адресу слів «психічно хвора»та «особа, що має «жовту»картку». Предметом позову ОСОБА_3 є також висловлювання ОСОБА_1 на її адресу образливих, нецензурних слів як то «повія», звинувачення її в аморальній поведінці, що призвело до нездатності народити дитину. Способом захисту свого порушеного права і ОСОБА_1, і ОСОБА_3 обрали спростування опонентом неправдивих відомостей шляхом публічного вибачення.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін (якими відповідно до ст.30 ЦПК є позивач та відповідач), кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Разом з цим, відповідно до ч.3 ст.277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, тому, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи»у справах даної категорії обов’язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача. Позивач же повинен довести факт поширення про нього інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього були порушені його особисті немайнові права. При цьому, позивач має право надати докази недостовірності поширеної про неї інформації.

ОСОБА_1 всупереч вимог ч.3 ст.277 ЦК та ст.ст.10,11 та 60 ЦПК у встановленому законом порядку не довела свого позову, зокрема не довела факт висловлювання  ОСОБА_3 на її адресу образливих слів, зокрема звинувачення у наявності в неї психічної хвороби. Так, жоден з допитаних судом свідків, як за клопотанням ОСОБА_14, так і за клопотанням ОСОБА_3, в судовому засіданні не підвередив цього, при цьому, свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 будучи попередженими про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень, вказали, що були очевидцями зазначеного інциденту, в ході якого ОСОБА_3 не ображала ОСОБА_1 та не вживала на її адресу наведених ОСОБА_1 слів. Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_13, допитані за клопотанням ОСОБА_1, також цієї обставини не підтвердили, а лише вказали про сам факт конфлікту між сторонами.

У зв’язку з цим, одні лише твердження ОСОБА_1 про її образу ОСОБА_3 через їх суб’єктивність не можуть бути доказом провини ОСОБА_3, відтак через недоведеність позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_3 судом встановлено таке. Мотивуючи свій позов ОСОБА_3 в судовому засіданні вказала, що дійсно у коректній формі зробила зауваження ОСОБА_1 щодо відсутності на полиці магазину взуття, оскільки ОСОБА_1 працювала консультантом магазину і була відповідальною за збереження майна магазину. Сама ж ОСОБА_3 була старшою в торгівельному залі і ОСОБА_1 була її підлеглою. Однак ОСОБА_1 неадекватно відреагувала на це зауваження, почала її ображати, називати «повією», стверджувати, що «через аморальну поведінку вона може народити дитину». Ці слова спричинили їй значні душевні страждання та переживання, оскільки вона є порядною законослухняною людиною, проте в присутності підлеглих, інших продавців сусідніх магазинів та відвідувачів була обізвана «повією», крім цього, через особливості власного організму дійсно не може народити дитину, тому безпідставні звинувачення ОСОБА_1 у цій частині є ще більш цинічними та болючими.    

Допитані судом свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили в судовому засіданні  факт сварки між сторонами та те, що ОСОБА_1 дійсно вживала на адресу ОСОБА_3 слова «повія», звинувачувала її у аморальній поведінці та неможливість через це народити дитини. Такі свідчення надані свідками під присягою, тому у відповідності з вимогами ст.ст.58, 59 ЦПК України визнаються належними і допустимим доказами у справі. Відтак, суд вважає, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку довела факт образи її з боку ОСОБА_1

Чинне законодавство України не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту. Разом з тим, виходячи з загальних засад під гідністю суд розуміє визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Під поширенням інформації слід розуміти доведення її до відома інших осіб будь-яким способом.       

Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови №1 від 27 лютого 2009 року вказав, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (п.19 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року).

 Дослідивши та проаналізувавши висловлювання ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_3 суд визнає їх образливими, психотравмувальними, тому виходячи з засад розумності та справедливості, приймаючи до уваги існуючі в суспільстві загальновизнані норми моралі та поведінки, дотримуючись балансу між конституційним правом на свободу думки і слова,  правом  на  вільне  вираження  своїх поглядів та переконань,  з одного  боку,  та  правом  на  повагу  до  людської гідності,  конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку, визнає, що відповідач ОСОБА_1 вжила на адресу ОСОБА_3 грубі, непристойні, образливі слова, які порушили її основні права і свободи, посягнули на її честь, гідність і ділову репутацію та спричинили їй моральну шкоду.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода полягає у душевних  стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої чи членів її сім»ї.

Згідно п.17-1 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»особа, якій заподіяно моральну шкоду внаслідок незаконних дій, має право пред’явити позов про її відшкодування.

Пунктом 3 цієї ж постанови встановлено, що під моральною (немайновою) шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського та суспільного життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних явищ.            

Образливі висловлювання ОСОБА_1 негативно вплинули на честь позивача (її зовнішню оцінку з боку суспільства та суспільно-політичної групи, членом якої вона є), її гідність (визнання за позивачкою певних цінностей, внутрішню самооцінку нею своїх якостей) та ділову репутації (усталену оцінку позивачки, як працівника магазину, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні суспільно значимі діяння у цій сфері, що відома оточуючим і в силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.9 постанови від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної  (немайнової)  шкоди",  розмір відшкодування  моральної  (немайнової)  шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних,  психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості,  можливості відновлення тощо) та з  урахуванням  інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною  ініціативою  чи  за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.                

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями чи діями, відшкодовується особою, яка її завдала.        

Пунктом 7 постанови від 31 березня 1995 р.  №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної  (немайнової)  шкоди" передбачено, що за змістом норм законодавства, які регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна шкода відшкодовується особі, права якої були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб. При цьому, виходячи з засад розумності та справедливості, враховуючи дані про особу сторін суд вважає необхідним зменшити заявлений позивачем розмір моральної шкоди.

Відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Способом спростування недостовірних відомостей ОСОБА_3 обрала публічне вибачення ОСОБА_1 (п.1 позовної заяви від 06 вересня 2011 року - а.с.23). Разом з цим, відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу частина перша ст.34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, у зв’язку з цим, як роз’яснив Пленум ВСУ в постанові №4 від 27 лютого 2009 року, суд не вправі зобов’язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК.У відтак у цій частині позову ОСОБА_3 має бути відмовлено.

Суд також відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_3 у частині стягнення з ОСОБА_1 на її адресу 1601 грн.90 коп. витрат, понесених нею на лікування, оскільки надані нею докази про це є неналежними та недопустими, крім цього, ОСОБА_3 не надала суду відомостей про призначення їй відповідного лікування, листка призначення, тощо, і як наслідок необхідності придбання нею зазначених медичних препаратів.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.213, 215, 218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданих матеріальних збитків і моральної шкоди відмовити у повному обсязі.        

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданих матеріальних збитків і моральної шкоди задовольнити частково.         

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1000 грн. відшкодування завданої моральної шкоди.        

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір в сумі 251 грн. та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

В задоволенні решти позову ОСОБА_3 відмовити.

  Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.  

   Суддя  ОСОБА_16